Керівник фермерського господарства «Напорівське» розповів, як розвиває вирощування корів з «мармуровим» м’ясом

Четверг, 19 Октября 2023 16:40 | Просмотров: 1630

У фермерському господарстві «Напорівське» з Лукашівки, що під Черніговом, аби вижити у цей складний час, намагаються діяти нестандартно, тим самим закладаючи основи для створення закритого виробничого циклу та максимальної автономності. Навіть під час скрути директор підприємства Григорій Ткаченко не припиняє допомагати армії та українцям, які постраждали від війни.

Корови з «мармуровим» м’ясом

Про Лукашівку, яка пережила звірства окупантів, чув увесь світ. Найретинговіші світові агенції знімали, писали та показували, що залишилось від села після втечі носіїв «руського міра». Сумна слава… Фермерське господарство «Напорівське», потужності якого розташовані на в’їзді в населений пункт, окрім техніки, понівечених сушарки та ангарів, втратило, певно, найцінніше – дійних корів. Вузькоокі дикуни-«росіяни» знищили 158 голів ВРХ, з яких 105 відбірних корів породи «голштин». 105 із 175-ти! Керівник господарства Григорій Ткаченко оцінює втрату поголів’я як катастрофічну, адже задля того, щоб виростити корову, потрібно чотири роки. Тож замість щоденних трьох тисяч літрів молока нині тут надоюють всього 500. Всю роботу над формуванням молочного стада у «Напорівському» почали практично заново.

Наявність вільних лугів та пасовищ спонукали Григорія Ткаченка до розвитку нового напрямку – м’ясного тваринництва. Його роль у житті не лише господарства, але й для збереження навколишнього середовища важко переоцінити.

«Більшість агрофірм у погоні за надприбутками використовують пасовища не за цільовим призначенням, чим завдають шкоди природі. Ми ж вирішили піти іншим шляхом і використати сповна природний потенціал, даний нам Богом», – говорить фермер.

В планах підприємства – розвиток м’ясного тваринництва. За основу взяли унікальну м’ясну породу ВРХ – абердино-ангусів, виведену в суворих умовах холодної Шотландії.

«М’ясних порід зараз вистачає. Ця порода хоч і невелика – 600-650 кілограмів у дорослій вазі, але тварини не вибагливі до умов утримання та харчування. Їх можна утримувати на дешевій кормовій базі і отримувати непогані прибавки, – пояснює переваги породи Григорій Михайлович. – Це дика тварина, одомашнена і окультурена людиною».

Фермер із невдаваним захопленням розповідає про своїх красунь – абердино-ангусів, мимоволі наголошуючи на правильності вибору.

«“Мамки” народжують маленьке телятко, вагою 25-35 кілограмів, тому пологи проходять легко, практично без втручання людини, – каже фермер. – Корова доглядає своє немовля практично до віку шести місяців. Все молоко випиває телятко. Всього за пів року теля досягає майже такого ж розміру, як доросла тварина. Уявіть собі: щоденна прибавка у вазі – півтора кілограма. Тобто за 180 днів в ідеальному моменті тварина важитиме 300 кілограмів».

Перші телятка від двох десятків нетелів, які господарство закупило на Носівщині, мають з’явитись за півтора-два місяці. Григорій Михайлович переконаний, що цей напрямок матиме неабиякий успіх.

По-перше, через тваринництво можна пропускати відходи зернових. По-друге, абердино-ангусів можна випасати з ранньої весни до пізньої осені. Ці тварини не перебирають харчами і набирають масу навіть на сухій траві. З реалізацією теж проблем не виникатиме, і ось чому.

«М'ясо абердинів має попит, воно досить високого ґатунку, його ще називають “мармуровим”, – каже фермер. – Це м'ясо значно краще і цінніше за звичайну яловичину. Купують його як араби, так і європейці. Тому проблем із реалізацією немає, і це одна з причин. Крім того, у нас «гуляє» багато луків і пасовищ, політика ціноутворення на зернові низька, тому зерновий ресурс ми пропускатимемо через тваринництво, тим самим виходитимемо на певний рівень рентабельності».

Сподіваючись на стрімкий розвиток цього напрямку, Григорій Ткаченко очікує на співпрацю з надійними партнерами, готовими до інвестицій.

Свині на випасі

Таких партнерів він вже знайшов по іншому напрямку – свинарству. У «Напорівському» віднедавна утримують дві основні породи свиней – угорську мангалицю та дюрок. Перші – сальні, другі – м’ясні. Цікаво, що свиней не тримають у хліві, а випасають на луках. Щоб свині не розбіглись чи до них не потрапили їхні дикі родичі, спорудили велику загорожу, площею в один гектар. Більше 200 свиней позмінно доглядають двоє сторожів. Мороки біля них особливої немає. Втім, Григорій Ткаченко зізнається, що комбікорм свиням все ж підвозять, бо відгодівля дає набагато швидший приріст, ніж просто трава.

Пастух зі свинкою породи мангалиця

«Ми цей ринок тільки вивчаємо, хоча бачимо, що попит на продукцію є, – каже фермер. – У найближчій перспективі хочемо довести поголів’я до однієї тисячі. Якщо будуть попит і реалізація, то будемо далі нарощувати поголів’я, – продовжує він. – Але поки що цей бізнес на стадії вивчення, ми тільки інвестуємо».

Так чи інакше, але завдяки свиням у Лукашівці з’явилось ще три додаткові робочі місця.

Господарство витягує картопля

Війна спонукала дбайливого господаря до створення господарства з закритим виробничим циклом. Тому Григорій Ткаченко використовує всі можливості для власної переробки. Вже переробляє молоко на сири та масло, згодом планує відкрити цех із переробки м’ясної продукції, поставити млин і виробляти борошно, відкрити власну пекарню. Та більшість ідей, як то кажуть, в проекті. А доки немає ціни на зернові та олійні, фермерське господарство виживає, як і більшість аграріїв. Витягує «Напорівське» картопля.

«Закупівельна ціна нині становить 5,5-6 гривень за один кілограм, – каже Григорій Михайлович. – Закупівельники приїздять переважно з Миколаєва, Одеси, Кривого Рогу та Харкова».

Велику картоплю, яка є некондицією, Григорій Михайлович віддає на армію, благодійним організаціям та через знайомих волонтерів передає на звільнені від окупантів території Харківської області.

Врожайність картоплі – вражає. Деякі сорти, як от «Арізона», дали 53 тонни з одного гектару. Найменше вродила «Біла Роса» – 32 тонни з гектара, але цей сорт картоплі популярний, ранній, смачний і має досить високий вихід товарної продукції.

Більшість роботи в картопляному цеху виконує спеціальна техніка

Під цю культуру фермер відвів близько 100 гектарів. Копати бульбу збираються до середини листопада, оскільки не встигають зібрати вчасно.

«Картопля – це та соломинка, яка витягує нас, – зізнається Григорій Ткаченко. – Ціни на зернові немає, ціна пробила дно. Три гривні за кукурудзу – це не ті ціни, які дозволяють вийти хоча б на якийсь рівень рентабельності. Тому зернові завозимо в ангари у надії на те, що ринок відновиться».

Пелети замість газу

Голова фермерського господарства «Напорівське» Григорій Ткаченко скористався урядовим грантом «єРобота» і налагодив на підприємстві виробництво паливних пелетів. Фінансування проекту склало 50 на 50, а умовою надання урядових коштів було створення п’яти робочих місць. Альтернативне паливо нині забезпечує роботу сушильному комплексу в господарстві, а цех дає роботу ще п’яти лукашівцям.

Міні-пелетний завод

«Починаючи з 2014-го року я зрозумів, що від дешевого газу добра не буде, тому почав шукати альтернативу. Випробував багато різних варіантів і зупинився на пелетах, – пояснює свій вибір Григорій Ткаченко. – Влітку 2023 року ми реставрували приміщення, зруйноване окупантами, закупили обладнання і запустили невеликий завод, який виробляє дві тонни пелетів за одну зміну, – каже фермер. – Пелети можна виготовляти з будь-якого матеріалу, що має клітковину: солома, кукурудзяні стебла, щепа, тирса, опале листя відходи зернових тощо. Як показує практика відходи деревообробки мають вищий ККД».

Вартість обладнання для виробництва пелетів склала 1,4 мільйони гривень. Половину коштів дала держава, решту – фінанси фермерського господарства.

За словами Григорія Ткаченка, окрім того, господарство витратило 300 тисяч гривень на відновлення електроенергії та 200 тисяч на підготовку приміщення. Однією з умов проекту було створення п’яти робочих місць.

Власне, сам виробничий процес не є складним. Так, спочатку тирса потрапляє в спеціальний барабан. Якщо субстрат сирий, то він досушується з допомогою котла, що також працює на альтернативі. Потім субстрат подається по змійовику, а далі потрапляє в бункер і йде на прес. У пелетному цеху також є подрібнювач, який може подрібнювати щепу на більш дрібну фракцію, необхідну для виробництва пелетів.

«Рентабельність виробництва може складати до 80 відсотків, – пояснює привабливість і переваги проекту Григорій Ткаченко. – Не є секретом, що всі потужні пелетні заводи працюють на експорт. Якщо ж буде попит, то можна організувати роботу у дві-три зміни. Поки що виробництво працює на забезпечення потреб сушильного комплексу. Собівартість однієї тонни – 4-5 тисяч гривень, а на ринку вона коштує удвічі дорожче».

Майбутнє – за альтернативною енергетикою

Фермер підрахував, що, раціонально використавши відходи, які є на нашій землі, ми можемо повністю забезпечити себе енергоносіями, а власний газ експортувати. Головне – ухвалити політичне рішення, яке дало б поштовх альтернативі.

«Якби було політичне рішення, то наша енергетика була б досить привабливою, – міркує Григорій Ткаченко. – А доки ця сфера буде монополізованою, то не буде розвитку альтернативної енергетики».

Як приклад, фермер наводить досить потужний і перспективний напрямок – біогаз.

«Для сільського господарства – це необхідність, – каже він. – Я вивчав досвід Австрії, і там більшість установок орієнтована на силос, але практично дармовим продуктом є гній, якого у нас достатньо, бо ми маємо тваринництво. Можемо з нього отримувати газ, електроенергію, а на виході – органічне добриво. Таке господарство, як наше, може спокійно виробляти півтора мегавати електроенергії, але для цього потрібно спочатку інвестувати півтора мільйона доларів. Колись був період, коли на ввесь Чернігів давали півтора мегавати. Тобто це запас потужності, який може бути в нас реалізований, якщо на це буде політична воля».

Джерело: che.cn.ua