Анастасія Сімак закохана у фотографію

Добавить новость

Пятница, 1 Сентября 2023 16:35  |  Просмотров: 2222

У її фотохудожньому світі кожна деталь особлива: будь це комашка чи дівчаче платтячко, розвіяне вітром. А фотографія для цієї дівчини - це не просто кадр, це миттєвість, пам'ять, яку хочеться зберегти назавжди. Анастасія Сімак із Коропа - фотографиня з п'ятирічним стажем. Проте її любов до фото народилася дуже-дуже давно, ще в дитинстві.



У фотографію залюблена з малечку

Чи часто вам доводилося го­ворити з людиною про її хобі чи професію і бачити в очах не тільки вогонь, а й мурах на шкірі. І це все при розповіді про фотографію, фотографування.
Перше знайомство з Анас- тасією Сімак відбулося заочно, он-лайн. Точніше не із самою фотографинею, а з її робота­ми. А світлини, які одного разу з'явилися у моїй стрічці новин у фейсбуці, просто не можна було прогортати: класні, професійні... А потім і відгуки про коропську фо­тографиню з'явилися, позитивні, звичайно ж. І все - наша зустріч просто неминуча.

- Як давно у вашому житті з'явилася фотографія? Це профе­сія чи все ж таки хобі? - цікавлюся в Анастасії.
- За освітою я практичний пси­холог, соціальний педагог. Маю вищу освіту, червоний диплом. Але фотографія завжди мене цікавила. Коли ще була малою, батьки фотографією займалися. У тата був фотоапарат плівковий Фед-5. І це був час, коли треба було заморочуватися з прояв­ленням, працювати з реактивами, робити це у червоній кімнаті. Тож ми із сестрою були свідками народження фотографій. І це було дуже цікаво. Та й у нашій сім’ї було заведено, що фото­графії мають бути обов'язково, - розповідає Анастасія. - На­вчаючись в університеті, я брала участь у квн, фотографувала, маючи в руках звичайнісінький фотоапарат-«мильницю». Та я ніколи не думала, що це може перерости у щось більше. А коли вийшла заміж, народився синок, фотографія стала мене цікавити ще більше. Адже хотілося робити класні знімки. Тож у Києві пішла на курси художньої фотографії і почала більш професійно цим за­йматися: спочатку в столиці, нині пропоную свої послуги і місцевим.

- Та все ж про професію фо­тографа. Це основний вид за­робітку?
- Ні. Це більше хобі. У Києві я працювала вихователем у дитя­чому садочку. Це основне місце роботи, а паралельно й фото­зйомки робила. Та широмасштабне вторгнення нас, як і багатьох, погнало із столиці. Нині ми із сином живемо в Коропі у батьків.
І про повернення в Київ мова поки що не йде, - задовольнила мою цікавість фотографиня. - І хоча в Короп я повернулася давно, але чомусь тільки нещодавно мені спало на думку місцевим запропонувати свої послуги. Хоча ж друзям, знайомим, котрі знають мене, вже давно роблю фотосесії.



Краса - у кожній деталі

Розповіла Настя, що надзви­чайно любить фотографувати природу. Що часто виїжджає чи то в поле, чи у ліс, чи до річки і робить знімки. І не важливо: у руках - фотоапарат чи просто телефон. Бо ж, упевнена жінка, що краса повсюди: чи то в жучку, чи то в хмаринці, чи то в дереві - і варто лиш зупинитися, помітити її.

- Я так розумію, що найбільше природу любите фотографувати? - уточнюю.
- Ні. Я і природу люблю фото­графувати, і людей, і портретні зйомки люблю робити. Тільки не роблю зйомки в стилі ню (хужож- ній жанр у скульптурі, живописі, фотографії та кіноматографі, що зображає оголене людське тіло чи якісь його частини, - ред.). Поки що я не дійшла до цього. - гово­рить Анастасія Сімак і додає, - у мене нема улюбленого стилю. Я люблю фотографувати, щоб це були живі фотографії. Бо для мене це не просто клацання на кнопку фотоапарата. Важливо, аби був зафіксований момент, емоція, яка є лиш тут і зараз. І щоб ця частинка життя людини, спіймана у кадрі, залишилися їй на згадку у вигляді фото.

Анастасія фотографію порів­нює з машиною часу. І це цікаво. Адже, дивлячись на те чи інше фото, повертаєшся туди, коли була зроблена світлина, згадуєш, що переживав у той момент, що передувало цьому кадру. Тож для коропської фотографині важливо, аби у людей лишалися спогади, а особливо коли це якісь пам'ятні моменти: вагітність, хрестини.

- А чи важко фотографувати людей? Чи не виснажують такі фотосесії?
- Однозначно, що ні. Тим паче, що я з людьми досить добре комунікую, відчуваю їх. Та й розумію, коли людина приходить уперше на зйомку, вона може нервувати, може бути закомплексованою, - говорить фотографиня. - І дітей я люблю фотографувати, хоча вони і дуже швидкі, тож на статичну фотографію там, де вони позують, можна не розраховувати.

- Коли замовляють фотозйом­ку, сюжет завчасно готуєте чи вже на місці?
- Попередньо, звичайно ж, я все продумую. Якщо людина мені абсолютно не знайома, я пере­глядаю її сторінку у соцмережах, дивлюся, що вона любить, як фотографується. Тож намагаюся спланувати так зйомку, щоб і лю­дині було комфортно, і розкрити її максимально. Звісно ж, багато що змінюється і корегується під час самого процесу. Завчасно ж треба і реквізит приготувати.

- А коли вже відправляєте людині готові фото, чекаєте на відгук?
- Так. Звісно, - емоційно від­повіла Анастасія. - Фотографія має подобатися не лише мені, а й людині, для якої вона була зроблена.

За фото - у джунглі

Розповіла Настя, що дуже любить фотографувати під таким кутом, який незвичним є. Але не лише процес фотографування захоплює дівчину. Любить вона і обробляти фото, хоча це і дуже затратно по часу. І під час про­цесу головне, аби не стиралася індивідуальність, ідентичність того, що у кадрі.

А що ще хочеться і мріється сфотографувати Анастасії? Та все на світі, як-то кажуть. А осо­бливо те, що сховане від загалу. Вона і зірки фотографувала б, і підводний світ.

- Дуже хотіла б потрапити в джунглі, де дикі тварини, і їх пофотографувати. Мрія є, але чи здій­сненна, побачимо, - розповідає. - А ще ж для таких фотозйомок потрібні спеціальні, суперпотужні об'єктиви, які коштують немалих коштів. Та поки у мене такої тех­ніки нема.

- Напевне, дорога професія фотографа? Маю на увазі техніку, яку треба купувати.
- Звісно. Треба мати і нормаль­ний комп'ютер чи ноутбук і камеру, світло, світловідбивачі. А для різ­них видів зйомок і об'єктиви різні треба: макрооб’єктиви, портретні, ширококутні. Та й програми для корекції фото далеко не всі без­коштовні.
Заради вдалого кадру, омрі­яного в думках, задуманого в голові, фотографиня готова їхати бозна-куди, сидіти годинами в очікуванні.

- Я так виїжджала шукати косуль. А все тому, що мій тато рано-вранці їхав із села і зустрів тварину. Тож собі вирішила, що теж мушу її побачити, сфотогра­фувати, - розповідає. - Та це була не перша спроба впіймати косу­лю в кадрі. Мама розповіла, що колись замолоду зі своїм братом гуляла в лісі, а там було озерце, куди косулі приходили пити воду. Я спочатку довго шукала те озеро, яке вже давним-давно заросло. І я туди тиждень їздила, сиділа, че­кала. Звісно ж, ніякі косулі туди не прийшли, але багато інших гарних фото зробила. А все ж вірю, що колись-таки я зустріну косулю і сфотографую.

Анастасія свої фото, які є най-най роздруковує та поміщає у свої фотоальбоми. А їх у неї аж 10 і в кожному по 600 фото. А те, що зберігається у телефоні та у комп'ютері, взагалі дорівнює безкінечності.
Мабуть, від такої любові до улюбленої справи, до фотографії, і виходять такі надзвичайні кадри, які не просто візуально красиві, а й заворожують, дивують і ча­рують.

Джерело: Ірина Боровська, “Нові горизонти”

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: