Єдиний на все село Деснянське кінь Малиш любить цукерки і печиво
У Деснянському водиться тільки один- єдиний на все село коник. Звуть його Малиш. Він - не тільки перший помічник у господарстві та на городі. Щоранку ним господар їздить по селу збирати молоко. А як треба, то Малиш і послуги таксі надає, а коли приїздять у село туристи, то і катає гостей мальовничими місцями. Тримає коника вже п'ятнадцять років подружжя - Сергій Володимирович Хоца та Валентина Миколаївна Куліченко.
Валентина Миколаївна та Сергій Володимирович зі своїм Малишем
Хіба раніш когось у селі здивуєш конем? Ні. Багато їх колись водилося, і в колгоспах, і в селянських дворах. Нині ж кінь стає рідкістю. Техніка витісняє його з буденного життя селян. Та і труд тримати у хазяйстві вороного - нелегкий. І ми скоро, мабуть, як і містяни, будемо дивитися на коня як на сільську екзотику.
Є села, де взагалі коні вже давно не водяться. Єдиний на все село кінь і в Деснянському. Хоча тут, кажуть люди, їх багато у дворах ніколи і не було. А нащо тримати, коли їх вистачало у колгоспній бригаді чи фермі. Треба - пішов узяв. Та Сергій Володимирович і Валентина Миколаївна вирішили свого коника завести.
- Чому? - поцікавилися.
- Такий час настав, що треба, аби у себе вдома був чи-то кінь, чи-то якась техніка, - каже 52-річний господар конячки. - Тепер сам собі хазяїн.
- Багато хто тоді купував трактори, а ми вирішили придбати коника, - додає 47-річна дружина. - Купили його в Орлівці, що в Новгород-Сіверському районі. Ось уже п'ятнадцять років Малиш живе у нас.
Свого сільського життя без Малиша подружжя вже і не уявляє.
- Ним і городи орю, і обробляю їх. І собі, і люди просять. Допомагаю. І не тільки у своєму селі, - розповідає чоловік. - Раніше вдвох із сином на городах та з іншою роботою справлялися. Тепер сам мушу. Забрали нещодавно сина на військову службу.
Слугує Малиш для сільчан і гужовим таксі. Коли треба комусь в інше село, то просять Володимировича. Запрягає коника - і в Мізин, наприклад, Радичів чи Покошичі.
- Коли почалося широкомасштабне вторгнення, то пенсіонери просили звозити у Покошичі за товаром, бо в нашому магазині він був дорожчим, - розповідає Валентина Миколаївна. - Тож пенсіонерів на воза - і за покупками.
- Інколи Василь Денисович Кирилюк, до якого приїздять туристи, просить мене покатати гостей на коні, чи то в Мізин в музей звозити, - продовжує Сергій Володимирович. - Словом, хто куди просить, туди і їдемо.
- То ви з Малишем у селі на вагу золота, бачу.
-Та, виходить, що так, - посміхаючись, відповів не надто балакучий господар.
Валентина Миколаївна працює приймальницею молока. То ж і вона у своїй роботі без Малиша не обходиться. Щоранку Сергій Володимирович запрягає свого коня - і по дворах збирати молоко. Інколи за віжки береться і господиня. Шоста ранку - і Малиш уже подався селом.
- А конячка слухняна чи, бува, і брикає добре?
- Та наче слухняна, смирненька, - відповів чоловік. - Але чужих не дуже любить. Якщо йому людина не подобається, то вуха, наче собака, настовбурчує, і ніхто з чужих до нього не підійде.
- Важко тримати коня?
- Та нічого важкого і немає, - почула у відповідь від господарів. - Аж корові сіно заготовляємо, і Малишу теж.
-Та крім сіна, йому ще ж щось треба.
- Аякже. Ви на одній картоплі не сидите, - каже господар. - І кінь хоче смачно їсти. А їсть він усе підряд. Як треба його запрягати, то мусиш для нього щось смачненьке брати: цукерки чи печиво. Любить їх дуже.
Довгої розмови з господарями у нас не вийшло. Поспішав дуже чоловік. Каже, роботи ще у нього багацько. Утім, як кожного дня у селі. І в тій роботі незамінний і надійний помічник - Малиш. Однісінький на все Деснянське.
Джерело: "Нові горизонти", Людмила ВЛАСКО. Фото авторки
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Деснянське, кінь, Малиш