Село Деснянське - край, куди лелеки приносять відразу по два згорточки

Подвійне щастя материнства

Село, що розкинулося на березі річки, оспіваної Олександром Довженком, завжди вражає, здебільшого приємним. Кожного разу, коли буваєш у Деснянському, від­криваєш для себе щось нове. І остання поїздка винятком не стала і випадково відкрила ще одну грань унікальності мальовничого села.



Оля КОРДА з Женею та Сашею

Блукаю Деснянським. На вулицях - ні душі. Подумалося, як і в кожному невеликому селі зустріти когось серед білого дня неможливо. Та весняну тишу, заколисану сірим днем, порушило дитяче щебетання. Мами вивели свою малечу на прогулянку. І в тому невеличкому гурті очі відразу «спіймали» двох дівчаток. Вочевидь, двійня­та чи близнюки, подумалося, бо ж малеча в однакових комбінезончиках. А діти... Вони пізнавали світ по-своєму, з дитячою цікавістю: по калюжах із таким задоволенням брьохали, що аж бризки летіли. І видно, що діти, як ті метеори, на місці і секунди бути не можуть: одна побігла в один бік, інша - у протилежний.

- Сашо, повертайся назад. Женю, не біжи туди, - кличе мама своїх непосидючих пташенят.

- Як мама справляється з двома такими енерджайзерами? З одною дитиною непросто, а то відразу з двома, ще і з такими активними?
- Справляюся. Хоча, буду відвертою, важко з ними, - не приховує 34-річна матуся Оля Корда.

Молода жінка родом із Деснянського. А після школи ви­пурхнула із батьківського гніздечка і своє життя пов'язала з Черніговом. Сім'я, робота, діти. А потім - 24 лютого.

- У перший день повномасштабного вторгнення мій брат мене із дітьми і свою сім'ю привіз до батьків у село. Тож поки що ми тут ростемо, - розповідає Оля.

- Імена такі гарні дали: Олександра і Євгенія.

-Хотілося дівчаток із такими сильними іменами: Женя і Саша, - відповіла мама двійняток. - І за характером вони сильні, дарма що малі ще. І в той же час донечки різні. Із Сашею трішки легше, а Женя дуже вперта.

- Якою була ваша реакція, коли дізналися, що у вас, Олю, відразу буде двійко?
- Коли ще навчалася у дев'ятому класі, виникло таке бажання, щоб у мене народилися дівчатка-близнюки чи двійнята, - посміхаючись, зізнається Оля. - Звідки таке бажання народилося, не знаю, тоді думалося, двійко діток відразу - це ж так гарно. Але на той час я ще не усвідомлювала всієї складності. А коли вже була вагітна і дізналася, що ношу під серцем двійко діток, почуття були змішані. З одного боку, була рада, з іншого - розуміла, що легко з двома не буде. Скидати на батьків своїх дітей бажання не було. Вважаю, що мами і тата повинні самі ростити, виховувати своїх малят, а дідусям та бабусям онучат привозити тільки в гості поняньчитися.

І ось той хвилюючий і довгожданий момент настав. Три роки тому 12 листопада на світ з'явилися крихітні янголята - Саша і Женя.

- Народилися дівчатка дрібненькими з вагою 1850 гра­мів та 1700 грамів. Саша старшенька і більша за вагою. Женя на одну хвилинку молодша від своєї сестрички, - згадує перші хвилини свого материнства Оля. - До речі, коли дівчаток носила під серцем, то вже відчувала, де старшенька, де меншенька. Саша раніш заворушилася, часто ніжками штовхалася. А Женя значно пізніш про себе заявила і була спокійнішою.

Кожна жінка, окрім щастя материнства, переживає, напевне, якусь тривогу, хвилювання, невпевненість, коли бере вперше на руки свою кровинку, а в Олі, як кажуть, материнського щастя - в обидві руки.

- Як справлялися з двома крихітками відразу?
- Спасибі мамі. Приїжджала в Чернігів. Була з нами. Допомагала. Але в мами у селі господарство, тому вирі­шили всі разом на певний час їхати до Деснянського. Десь чотири місяці ми тут росли, а коли я і сама окріпла, і зро­зуміла, що можу вже справитися з дівчатками без мами, коли минули всі хвилювання, повернулися в Чернігів.

- Дівчатка дуже схожі між собою. Як ви їх розрізняли спочатку?
- Коли тільки народилися, то були дуже вже схожі між собою. Лише дві відмінності - це вушка і пупки. Зараз ді­вчатка підросли і зовні різняться між собою.

Хоча чужій людині з першого погляду вгадати, де Женя, де Саша - нереально. Хоча. Поки говорила з мамою двійняток, гралася з дітками, почала вловлювати відмінність і в зовнішності дівчаток, і в їхніх характерах.

- Ну, що фотографуватися будемо? - питаю у малень­ких щебетушок.
- Будемо, - дружно відповіли малята і слухняно по­годилися позувати для газети.

Лише в гімназії - чотири пари двійнят

З молодою матусею говорили не тільки про її крови­нок. Оля розкрила нам таємницю. Деснянське щедре на двійняток та близнюків.
- Ми такі не одні у селі, - каже Оля. - Дівчина, на клас старша за мене, теж має двійняток-хлопчиків. Щоправда, вони теж живуть не в Деснянському, а в Чернігові. Інша мамка, роками молодша за мене, теж має двох дівчаток, на пару років старших за моїх. Є у селі родина, де минулого літа народилися теж два хлопчики - Ваня і Рома. Вони, мабуть, наймолодші жителі села.
Тільки ми з Олею поговорили про двійняток і близ­нюків, чиї батьки мають родове коріння у Деснянському, як на мене знову чекав сюрприз. Назустріч чимчикували два школярики.
Невже двійнята? - промайнуло в голові. - Ну дуже вже схожі. Зупинила хлопчаків.

- Братики? - питаю.
- Братики, - несміливо відповіли. - Денис та Максим Чобот.



Денис та Максим ЧОБОТ

А згодом з'ясувалося, що у Деснянській гімназії на­вчаються ще три пари двійнят.

- Разом із Денисом та Максимом у шостому класі на­вчаються братики із Покошичів - Ваня та Саша Войнові, - розповідає директорка закладу Світлана Груша. - У вось­мому класі вчаться сестрички-двійнята Аліна та Каріна Колесники, а у дев'ятому - брати Денис та Артем Ячні.

Ну, і скажіть після цього, що Деснянське - село не унікальне. Унікальне. Ось вам і зачарована Десна.

Джерело: газета "Нові горизонти", Людмила ВЛАСКО. Фото авторки

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: