Анатолій Капленков у 88 років стоїть на голові і босим ходить взимку

Добавить новость

Понедельник, 3 Июля 2023 18:02  |  Просмотров: 2222

Знаєте, буває, 40-50-річні збираються у компанії, і хоч-не-хоч, та й про­скочить тема здоров’я. І як послухати, то у кожного щось болить, тягне, є щось хронічне чи тиск скаче... А ось Анатолія Капленкова з Борзни хоч завтра відправляй у космос. Попри свої без малого 88 років він ніколи не скаржився на погане самопочуття, не лежав у лікарні, бо не покинув своєї головної звички - підтримувати здоровий дух у здоровому тілі.



Прокачка мозку й тіла

Скільки себе пам’ятає, Анатолій Іванович змал­ку був рухливим, непо­сидючим хлопчаком. Приміром, любили з друзями бешкетувати у місцевому (родом Капленков із Донеччини) будинку культури. Там, на другому поверсі була здоровецька зала, в якій вони весь час в квача гасали. А ось Анатолій міг ще й на руках всю її перейти - метрів зо 20 в один бік і назад. Або ж і взагалі ходив на руках доти, доки сила була.

А вона в нього була...

Влітку хлопці переби­ралися на ставок. Одно­го разу, ще не вміючи плавати, Анатолій шу­бовснув у воду, а там глибоко, метрів два-три. Йому тоді допомогли, ви- тягли, хоча сам хлопець, коли почав борсатися, зрозумів - не потоне. Скоро й справді сам на­вчився плавати, та так швидко, що ставок най­першим перепливав.

Взимку ж, бувало, як прокидався зранку, а за вікном - снігу намело, самі білі кучугури стоять, то він стрімголов летів
на подвір’я, вибігав бо­сим на сніжну «ковдру», а вона йому аж теплою здавалася!



«Я холоду ніколи не боявся. Було, повертав­ся з роботи присмерком, вже й заморозки були, а я міг додому навпрос­тець через Борзенку перепливти, одяг над го­ловою тримаючи, - роз­повідає мій співрозмов­ник. - І по сьогоднішній день часто босим ходжу, навіть взимку».

Парубком Анатолій Іванович тренував й силу та витривалість. І бігом займався, і на турніку
добре вправлявся, і гирі 32-кілограмові тягав. «Була в мене така впра­ва: за ручку гирю під­кидав, а тоді на долоню ловив, щоб стала рівно, - розповідає чоловік. - Далеко не кожен міг таке повторити. Та навіть про­сто попіднімати не всім вдавалося. А я міг, три­маючи за синою 32-кілограмову гирю, присідати. Бувало, як збиралися компанією на храм чи ще яке свято, чоловіки між собою заради цікавості влаштовували змагання. Я завжди гирю підняти міг, років до 75 ще таку силу в руках мав».

Чоловік постійно ди­вує знайомих ще одним своїм вмінням - стояти на голові. Це він може робити де завгодно, хоч на асфальті, що з лег­кістю продемонстрував і нам під час розмови.

«Колись по телевізору батько побачив сюжет про йога, який встановив світовий рекорд із стоян­ня на голові (у позі шир- шасана, - Авт.), - роз­повідає донька Наталія.

- Вирішив перевірити, чи стільки зможе. То він його тоді перестояв, ми засікали!»
«Коли стаєш на го­лову, перевертаєш усе тіло, навіть думки пере­вертаються, починаєш мислити по-іншому», - підтверджує сам Анато­лій Іванович.

Справді, стійка на голові в йозі вважаєть­ся однією з найбільш складних і травмонебез- печних асан, вимагає розвиненості м’язів шиї, рук і плечового пояса. Але при послідовному освоєнні та правильному виконанні вона принесе лише користь: позбавляє від набряків і є чудовою профілактикою варико­зу, позитивно впливає на гостроту зору, поліпшує роботу травної, серцево-судинної систем, омоло­джує організм.



Ще одне велике за­хоплення Анатолія Іва­новича - шахи. Років у 10-12 вперше розставив фігури на дошці і з того часу не припиняє грати. Раніше й книжки з шаховими партіями вивчав, різними методиками мо­зок тренував, і тепер чу­дово грає.

«Зараз, звісно, голо­ва не так чудово працює, але я ще виграю, хоч і не так часто. Ми з онуком, буває, граємо. Раніше йому не вдавалося мене обіграти, а тепер, бач, виграє», - посміхаєть­ся найстарший шахіст Борзнянщини.

Рух - це життя

Попри свій поважний вік, Анатолій Іванович ніколи не жалівся на здоров’я і до лікарів не ходив. Застуди, якщо й були, то за фізичною ак­тивністю та оптимізмом проходили непомічени­ми. До лікарні потрапив лише одного разу, після вибуху на Чорнобиль­ській АЕС. Тоді багатьох перевіряли на заражен­ня радіацією, та після кількагодинного спосте­реження медики виріши­ли, що чоловікові нема чого на лікарняному ліж­ку прохолоджуватися. Ще років у 40-45 Ана­толій Іванович отримав перелом: підсковзнувся, впав, а нога потрапили під машину. Ось і всі бо­лячки, які може згадати чоловік.

Що ж стосується здо­рового харчування, то тут Анатолій Іванович ні до яких крайнощів не вдається, їсть усе, що хоче, лишень давним-давно привчив себе та рідних споживати менше цукру та солі. Алкоголь завжди був у міру, та й затятим курцем чоловік ніколи не був: колись у молодості палив, а тоді на спір з колегами по­кинув.

«Спорт - дуже хоро­ша і корисна справа, він повинен бути у житті, - резюмує чоловік. - Але має бути велике бажан­ня і сила волі, щоб за­йматися ним весь час. Я, наприклад, і зараз кож­ного ранку роблю заряд­ку, присідаю. Навіть коли важко. Тоді тримаюся за стіл і виконую вправи. Ось, спина в мене зігну­лася, але я її весь час ви­правляю. На велосипеді їжджу, щоб ноги підтяг­ти, щоб не слабли. І холодною водою загарто­вуюся, відро-два на себе виливаю, навіть взимку. Якщо нічого не робити, то й злягти недовго! Я сам до 100 років прожи­ти не мрію, але й зарано здаватися не збираюся. Багатьох моїх друзів-однолітків уже давно не­має на цьому світі, а мені спорт досі допомагає по­чуватися добре».

Марина ГРИНЕНКО, “Вісті Борзнянщини”

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: