Сосничанка розповіла, як жила на кораблі для біженців в Естонії
З одного боку це дуже романтично, з іншого постійне перебування під водою, до того ж постійне похитування води дуже втомлює, не вистачає повітря. Щоб добратись до їдальні, потрібно піднятись ліфтом на 7 поверх. Загалом на цьому кораблі проживало 2 тисячі українців.
Повномасштабна війна, яку розпочала проти нашої держави агресивна росія, змусила б тьох наших громадян покинути власні домівки та робочі місця, перетворившись на біженців. Хтось став внутрішнім переселенцем, а хтось був вимушений шукати прихисток у сусідніх чи далеких дружніх державах. Леся Савченко відразу вирішила, що потрібно виїжджати із Сосниці.
На роботу (працює у Мені державним реєстратором) не ходили, перебували за власний рахунок. Але вже з перших днів війни у нашому невеличкому містечку стояли колони орків і вибратись звідси було досить складно. А потім бойові дії тривали у Чернігові, й жінка з дитиною баялася вирушати в далеку дорогу. Втім у квітні минулого року перед Великоднем знайомі запропонували їхати разом з ними. Вже ніби й не стало чути вибухів, але «вбивали» гучні тривоги і хотілося, щоб донька, яка найбільш вразливо сприймала ситуацію, відволіклась. Логістика тоді вже була дещо налагоджена, щоправда доїзд до Києва коштував тисячу гривень з людини.
- Вирушаючи з дому, ми вже знали, що будемо добиратись до країн Прибалтики. Польща на той час вже надто була заповнена українцями. З Києва до Львова вже тоді коли більшість бажаючих покинула країну, можна було вільно безкоштовно виїхати. У Львові саме тоді були вибухи, але нам вдалося швидко звідти виїхати до Таллінна.
У столиці Естонії біженців поселили у чотиризірковий готель. Проживання і харчування були безкоштовні. Всі відразу оформились у поліції, потім пішли до управління соцзахисту і до центру зайнятості. Хто був працюючий, як і в Україні, міг отримувати виплати по безробіттю. Наприклад, Леся отримувала 240 євро за місяць. А також як біженцям на дитину платили 180 євро допомоги, а на дорослого - 150. Мовного бар’єру українці не відчували, бо більшість жителів там спілкуються російською і навіть уроки в школах ведуться російською.
Тижнів зо два прожили, а потім українцям повідомили, що будуть приїздить туристи і їх треба розмістити у готелі на березі моря. Їх переселили на корабель, що стояв у порту.
- Проживали ми в каюті на другому поверсі, який занурений під воду, вже третій поверх виходить на сушу. Нас постійно хитало, гудів мотор, повітря не вистачало, а вікна не відкриєш. Тому намагались увесь день проводити біля моря, у парку, зоопарку, на концертах - аби тільки не в каюті. Харчування на кораблі теж безкоштовне. Але у їдальні були великі черги, бо на кораблі проживало 2 тисячі українців. А загалом у місто прибуло майже стільки населення, скільки там проживає постійно, приблизно півмільйона. Проїзд по місту для українців теж безкоштовний. Всі місцеві чемні і дуже переймаються нашими проблемами. Вони інформаційно обізнані про ситуацію в Україні і переживають, щоб такі жахіття не прийшли у їхню країну.
Проте обстановка не дуже радувала, хотілося додому. Леся змогла витримати місяць і повернулася.
- Вже скучила за роботою, яку я дуже люблю, - розповідає Леся.
Бабуся з онукою залишились біля моря. Бабуся давно звиклася до життя за кордоном. Вона працювала у Польщі, Чехії. Тому, приїхавши в Естонію, майже з першого дня влаштувалась на роботу. Там роботу пропонують всім. Лесі можна було працювати у банку, обслуговуючи російськомовне населення. Але вона була впевнена, що надовго не буде залишатися.
Пізніше разом з онукою бабуся винаймала квартиру. До речі, уклавши договір оренди, гроші за квартиру повернулись, тобто фактично платили лише за комунальні послуги. 11-річна Христинка навчалась і онлайн у своїй школі, щоправда, зв’язок на кораблі був поганенький, і ходила до школи. Після свого маленького класу їй важко було звикнути до міської обстановки - діти були переважно з Маріуполя, Донецька. Це виснажувало. І коли Сосницька школа перейшла виключно на очне навчання, мама вирішила забирати доньку. Перед Новим роком Леся поїхала знову до Естонії.
Там уже тривала Новорічна атмосфера. А в Україні світло подавалось погодинно, не було зв’язку. Та дуже хотілось додому.
А ось ще не минуло і півроку, як у Христинки з’явилась ностальгія. І вона вже планує, що після закінчення навчального року знову зустрінеться з бабусею і буде знову насолоджуватися морем.
А для Лесі краще жити дома.
- Для мене тут комфортніше, тут воля і я дуже люблю свою роботу. А ще хочеться якнайшвидшої перемоги, - сказала Леся Савченко.
Олена КУЗЬМЕНКО, "Вісті Сосниччини"
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.