Сосничанка розповіла, як жила на кораблі для біженців в Естонії

Добавить новость

Среда, 7 Июня 2023 16:10  |  Просмотров: 9658

З одного боку це дуже романтично, з іншого постійне перебування під водою, до того ж по­стійне похитування води дуже втомлює, не ви­стачає повітря. Щоб добратись до їдальні, по­трібно піднятись ліфтом на 7 поверх. Загалом на цьому кораблі проживало 2 тисячі українців.

Повномасштабна війна, яку розпочала проти нашої держави агресивна росія, змусила б тьох наших громадян покинути власні домівки та робочі місця, перетворившись на біженців. Хтось став внутрішнім переселенцем, а хтось був вимушений шукати прихисток у сусідніх чи далеких дружніх державах. Леся Савченко відразу вирішила, що потрібно виїжджати із Сосниці.

На роботу (працює у Мені державним реєстратором) не ходили, перебували за власний рахунок. Але вже з перших днів війни у нашому невеличкому містечку сто­яли колони орків і вибратись звідси було досить склад­но. А потім бойові дії тривали у Чернігові, й жінка з ди­тиною баялася вирушати в далеку дорогу. Втім у квітні минулого року перед Великоднем знайомі запропонува­ли їхати разом з ними. Вже ніби й не стало чути вибухів, але «вбивали» гучні тривоги і хотілося, щоб донька, яка найбільш вразливо сприймала ситуацію, відволіклась. Логістика тоді вже була дещо налагоджена, щоправда доїзд до Києва коштував тисячу гривень з людини.

- Вирушаючи з дому, ми вже знали, що будемо добира­тись до країн Прибалтики. Польща на той час вже надто була заповнена українцями. З Києва до Львова вже тоді коли більшість бажаючих поки­нула країну, можна було вільно безкоштовно виїхати. У Львові саме тоді були вибухи, але нам вдалося швидко звідти виїхати до Таллінна.

У столиці Естонії біженців по­селили у чотиризірковий го­тель. Проживання і харчуван­ня були безкоштовні. Всі відра­зу оформились у поліції, потім пішли до управління соцзахисту і до центру зайнятості. Хто був працюючий, як і в Україні, міг от­римувати виплати по безробіт­тю. Наприклад, Леся отримува­ла 240 євро за місяць. А також як біженцям на дитину плати­ли 180 євро допомоги, а на до­рослого - 150. Мовного бар’єру українці не відчували, бо біль­шість жителів там спілкуються російською і навіть уроки в шко­лах ведуться російською.

Тижнів зо два прожили, а по­тім українцям повідомили, що будуть приїздить туристи і їх треба розмістити у готелі на березі моря. Їх переселили на корабель, що стояв у порту.







- Проживали ми в каюті на другому поверсі, який зану­рений під воду, вже третій поверх виходить на сушу. Нас постійно хитало, гудів мотор, повітря не вистачало, а вік­на не відкриєш. Тому намагались увесь день проводити біля моря, у парку, зоопарку, на концертах - аби тільки не в каюті. Харчування на кораблі теж безкоштовне. Але у їдальні були великі черги, бо на кораблі проживало 2 ти­сячі українців. А загалом у місто прибуло майже стіль­ки населення, скільки там проживає постійно, приблиз­но півмільйона. Проїзд по місту для українців теж безко­штовний. Всі місцеві чемні і дуже переймаються наши­ми проблемами. Вони інформаційно обізнані про ситуацію в Україні і переживають, щоб такі жахіття не прийшли у їхню країну.

Проте обстановка не дуже радувала, хотілося додому. Леся змогла витримати місяць і повернулася.

- Вже скучила за роботою, яку я дуже люблю, - розпо­відає Леся.

Бабуся з онукою залишились біля моря. Бабуся дав­но звиклася до життя за кордоном. Вона працювала у Польщі, Чехії. Тому, приїхавши в Естонію, майже з пер­шого дня влаштувалась на роботу. Там роботу пропону­ють всім. Лесі можна було працювати у банку, обслугову­ючи російськомовне населення. Але вона була впевне­на, що надовго не буде залишатися.

Пізніше разом з ону­кою бабуся винаймала квартиру. До речі, уклавши дого­вір оренди, гроші за квартиру повернулись, тобто фак­тично платили лише за комунальні послуги. 11-річна Христинка навчалась і онлайн у своїй школі, щоправда, зв’язок на кораблі був поганенький, і ходила до школи. Після свого маленького класу їй важко було звикнути до міської обстановки - діти були переважно з Маріуполя, Донецька. Це виснажувало. І коли Сосницька школа перейшла виключно на очне навчання, мама вирішила за­бирати доньку. Перед Новим роком Леся поїхала знову до Естонії.

Там уже тривала Новорічна атмосфера. А в Україні світло подавалось погодинно, не було зв’язку. Та дуже хотілось додому.

А ось ще не минуло і півроку, як у Христинки з’явилась ностальгія. І вона вже планує, що після закінчення на­вчального року знову зустрінеться з бабусею і буде зно­ву насолоджуватися морем.

А для Лесі краще жити дома.

- Для мене тут комфортніше, тут воля і я дуже люблю свою роботу. А ще хочеться якнайшвидшої перемоги, - сказала Леся Савченко.

Олена КУЗЬМЕНКО, "Вісті Сосниччини"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: