Ручний гвоздик, улюблениця Астра і ще багато чого із домашнього раю Куліченків

Добавить новость

Вторник, 1 Февраля 2022 16:25  |  Просмотров: 12836 | Обновлено 28 Июня 2022 23:59

Хто з нас не мріяв опинитися у казці: загадати бажання золотій рибці, зібрати проліски під лапатими ялинами, покататися смарагдовим лісом на прудкому скакуні у яблуках чи потримати у руках жар-птицю. Не повірите, але на Куликівщині є місцина, де наяву можна доторкнутися до казки. От тільки замість скакуна - руденька кобила, а замість жар-птиці - павич.

Вся ця казкова феєрія розмістилася у господі родини Куліченків з Орлівки. Ще з перших кроків, ледве ступивши на подвір’я, перехоплює дух від розмаїття дерев, квітів та соковитих плодів. Що вже казати про тамтешніх мешканців, серед яких є і павичі, і кучеряві курки, рибки, равлики та ще багато чого. Ну і, звісно ж, вірна подруга - кобила Астра, яка завжди зустрічає господарів радісним іржанням.



Доленосні жарти

Своє родинне гніздечко 70-річний Олексій та 68-річна Надія з любов’ю вибудовували все життя. Та й хіба ж могло бути інакше, якщо у родині завжди панують мир та злагода.

До слова, кохання, яке подружжя пронесло через життя, було їм напророчене самим Олексієм. В юні роки їм пощастило потрапити до однієї групи підготовчого відділення.

Амбітний юнак із Сумщини приїхав до Ніжина, щоб продовжити навчання після випуску із сільгосптехнікуму. Надя ж, проваливши вступ, покинула рідну Буду і влаштувалася працювати у Київському будинку піонерів. Та вже за рік дівчина зрозуміла, що її покликання - вчителювати, тож і собі подалася до Ніжина.

Вперше вони зустрілися перед екзаменом. Надя, для якої навчання було не важчим від дитячої гри, напросилася складати іспит першою. Коли ж радісна вибігла із кабінету, сповістивши всіх про успішний вступ, Олексій із посмішкою пригрозив: «От побачите, ця дівчина стане моєю дружиною».

Вперше юнак наважився запросити Надю на новорічний карнавал. З часом їх дружба міцнішала, бо зрозуміли, що спільного мають набагато більше, ніж припускали. Окрім тяжіння до педагогіки та любові до тварин, закоханих поєднували ще й спільні захоплення: він був баскетболістом, вона - легкоатлеткою.

Тридцята річниця перемоги над фашизмом стала для пари доленосною, адже саме 9 травня 1975 року Куліченки поєднали свої долі. Ось так жартівливі погрози перетворилися у дійсність. А вже за рік щасливі молодята тримали на руках донечку, яку назвали Юлею.

Повернення до витоків

Оскільки на момент народження первістка обоє ще були студентами, довелося суміщати навчання з батьківством. Але подружжя одностайно зазначає, що жодних складнощів із цим не було: в інститут ходили по черзі, обоє отримували підвищену стипендію, що дозволило винаймати доволі пристойне житло.

Куліченків направили на роботу в Орлівсь-ку школу, що в Новгород-Сіверському районі. Але біля батьків, звісно, краще, тож за проханням їх перевели до Орлівки Куликівського району, де мешкали батьки Наді.

Оселилася родина у старій попівській хаті, де на той час вже мешкали дві сім’ї. Цей будинок у селі доволі знаменитий, бо у свій час тут мешкав брат Павла Тичини Григорій. У різні часи тут проживало чимало тих, хто нині обіймає керівні посади в громаді, бо саме тут селили молодих педагогів, що проходили практику в місцевій школі.

Із цим будинком пов’язана ще одна цікава історія. З часом, накопичивши трохи грошей, Куліченки викупили ще одну третину будинку. За останню ж частку довелося віддати аж сім мільйонів купонів. Оскільки грошей все одно не вистачало, Надії довелося продати ще й чоботи. Але це дріб’язок, у порівнянні з відчутям, що ти - повноцінний господар свого дому.

До слова, синові павлу подружжя раділо вже у власному домі.

Чорнобиль - шрам на серці

Ось вже багато років Олексій Куліченко є учасником громадської організації «Союз. Чорнобиль. україна». До порятунку людства від страшних наслідків аварії в реакторі ЧАЕС його призвали 30 березня 1987 року.

До обов’язків заступника командира роти з політчастини входили інструктажі, підготовка особового складу до виїзду на місце аварії, розгортання й обслуговування пунктів санітарної обробки техніки. Але й сам Олексій здійснив 22 виїзди на станцію, де отримав таку дозу радіації, що вона у кілька разів перевершувала дозволену.

Норма радіації, яку може отримати людина -22 бери. Але за фактом всі отримували значно більше, оскільки дозиметри не витримували навантаження і «брехали», а перевіряючі записували показники просто «зі стелі».

Надлишкова радіація призвела до серйозних проблем із серцем, на яке Олексій страждав і до того. Як наслідок - пережив екстрену операцію, а згодом, через багато років, - інфаркт. Саме ця хвороба поставила крапку на вчительській кар’єрі ліквідатора.

Ніщо не проходить безслідно

Куліченки мають понад 80 років спільного педагогічного стажу, навчили по три покоління. Обоє викладали українську мову та літературу.

Олексій Вікторович протягом 30 років паралельно викладав ще й географію. Та після 40 років вчителювання, за станом здоров’я у 2017 році мусив покинути роботу. Нині йому часто сниться школа, нагадує про себе дитячим сміхом за парканом. Але сумувати ніколи, бо й вдома вистачає клопотів.

Надія Михайлівна вчителює ось уже 44 роки, і з них жодного дня не пожалкувала про вибір професії. Випустила у світ чимало талановитих та здібних молодих людей. Але для себе твердо вирішила, що допрацює до 45 років стажу - і все. Не те, щоб не хотілося працювати, просто здоров’я вже не те, до того ж, болять очі.

У дев’яностих через прогресуючу бли-зорукість жінка перенесла операцію на очах, після якої зробила для себе цікаве відкриття: щоб скоригувати зір, почала вишивати. І до того втягнулася у процес, що не відволікалася ні вдома, ні в транспорті, ні під час відпочинку біля моря. Лише вишивши три сорочки, зупинилася і більше за голку не бралася.

Старість вдома не застане

Не лише робота зблизила подружжя, а й спільні захоплення, одне з яких - подорожі.

Куліченки переконані, що у грошах немає щастя, якщо їх просто накопичувати. Набагато краще накопичувати враження. Тож за роки подружнього життя об’їздили вже пів світу: побували в Єгипті, Німеччині, Польщі, Грузії, Азербайджані, Литві, Латвії, Білорусі, Вірменії та ще у багатьох країнах світу.

Часто Олексій та Надія практикують роздільні поїздки, бо мають чимале господарство, за яким хтось мусить доглядати.

- Раніше ми були, як всі селяни - тримали домашню птицю, поросят, корову, - веде господиня до сараю. - Та останнім часом вирішили пожити для себе. Завели кучерявих курочок, колись і голубів тримали. А тепер у сараї обладнали житло для павичів.

На сідалі красуються п’ятеро дорослих барвистих птахів. Хвости вони тепер не розгортають, бо шлюбний період давно минув.



- Оце наш ручний Гвоздік, - Надя бере на руки найменшого. - Ми виростили його з яйця. Він - синок нашої першої пари. Ручний, спокійний, за ногами ходить.

- А це наша улюблениця - Астра, - виводить господар зі стійла статну руду кобилу. - Вона живе в нас уже 29 років, колись ми купили її ще малим лошам. Як підросла, із сином об’їжджали - для сільгоспробіт та по гриби коли з’їздити. Ох і розумниця вона! Якось у лісі в завірюху заблукали, ніяк не могли знайти дороги назад. Тоді вирішили відпустити віжки, і (диво!) Астра сама вивезла нас із лісу, та ще й на той шлях, яким приїхали!

У будинку - два породисті коти, акваріум, равлики, на ґанку - щеня лабрадора, у рукотворному ставку - озерна риба.

На казковому подвір’ї можна знайти все, чого душа бажає: розмаїття квітів, екзотичні плодові дерева, лісовий куточок, де посаджені ялини з лісу, є й невеличка теплиця. А цього року у саду на деревах виросли гриби-гливи.

Догляд за казковим господарством вимагає чимало часу й сил, але кидати все вже просто шкода. Та Куліченки лише віджартовуються, що старість їх вдома не застане.

Перпетуум-мобіле

Всю роботу подружжя завжди робить удвох. Вона його ніжно називає «Альоша», а він її - «мої три чверті» (замість звичного «половина»). Зі всього видно, що в родині панує любов.

А ще Олексій називає дружину «пертпетуум-мобіле» родини, таким собі вічним двигуном, адже саме Надія є організатором, завжди збираючи всіх докупи. З її ініціативи діти та внуки розмалювали всі паркани казковими пейзажами.

Творчі гени передалися й онукам - Юліним синам та Павловим донькам. 11-річний Олексій, якого назвали на честь діда, ще не обрав свого шляху в житті, а от його брат, 19-річний Михайло, навчається в інституті культури Поплавського, підробляє актором, знімається у масових сценах. його ровесниця Вікторія навчається на художника-реставратора у Львові, а 18-річна Антоніна вивчає корейську мову в лінгвістичному.

- Можливо, ми й не здійснили у цьому світі чогось надзвичайного, та, принаймні, родиною пишаємося точно, - усміхнувся Олексій Вікторович, пригортаючи до себе дружину.

Газета Куликівщини «Поліська правда» №52 (8788) від 30 грудня 2021, Марина Іваненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: