Корюківець Корюка врятував півсотні життів

Добавить новость

Среда, 2 Декабря 2009 11:18  |  Просмотров: 2098

З колегами. Володимир Корюка (праворуч)

У нього цікаве прізвище – Корюка. Нічого нібито й особливого, якби не те, що Володимир мешкає в… місті Корюківка.
А професія у нього ще цікавіша. Завдяки їй Володимир Корюка врятував понад п’ятдесят людських життів.

Володимир у дитинстві був мрійником. Товариші збиралися на вулиці, грали у футбол, а,  набігавшись, сідали перепочити. І саме в ці хвилини починали говорити про свої плани на майбутнє.
«Мине ще два роки, і я піду навчатися на машиніста поїздів. Буду водити їх за кордон» – озвався товариш Микола. - Уже тепер знаю точно, що буду навчатися у Києві. Дядько у мене там. Він - також машиніст, тож допоможе».
«А я піду здобувати професію автокранівника. Навчатимусь у Чернігові, - наважився підтримати Миколу Олексій. За ним про свої плани розповіли ще п’ять-шість вуличних «футболістів».
Корюка сидів притихлий, хоча усіх своїх знайомих уважно слухав. Затим збайдужіло опустив голову. Чи то стомленість брала своє, чи просто не хотілося говорити.
«Володь, слухай, а ти чого не розповідаєш про свої плани? Ми майже усі поділилися, хто й куди… А ти?»…

Володимир, здавалося, очима зупинився на кожному з товаришів. Потім важко зітхнув, витримав паузу і начебто силоміць почав розказувати. «Я поїду навчатися до Сосницького профтехучилища. Мрію стати слюсарем або механізатором широкого профілю. Потім попрацюю років зо три, а тоді вже поїду далеко-далеко. Буду здобувати професію водолаза».
«Кажеш, водолаза?!» - хтось вигукнув із сумнівом.
«А чому б і ні?» - запитанням на запитання відповів Володимир.
«Таких не беруть туди», - засміявся голосно хлопчина.
«Нічого, час ще є – підучуся» - тихо відповів на те малий мрійник.
Роки пролетіли, як дні… Мрії потроху забувалися. Володимир завершував навчання у Сосницькому профтехучилищі. Його тут знали як одного з кращих легкоатлетів. Мав хороші результати з бігу, метання списа. Удосконалювався з плавання. Бо мріяв про рідкісну професію, до якої потроху наближався. По закінченні училища трудився механізатором, столяром. В армії був водієм, оскільки перед службою здобув і цю професію в Щорсі. Повернувся у Корюківку, але головна мрія життя не залишала…
«Я частенько думав про море, про рідкісну професію водолаза-рятувальника. Іноді не міг заснути до ранку… Думав поїхати до Києва, Одеси, де на той час були школи з підготовки водолазів, матросів… Через деякий час все ж таки наважився. До Києва поїхав, а там сказали: «Юначе, у нас набір уже закінчився. Приїжджайте у наступному році. Хоча…  конкурс дуже великий, навряд чи пройдете. Багатьох «відсіваємо».
До Одеси Володимир не поїхав. Але… Його покликали до Мінська на роботу. «Це просто подарунок з неба, адже там також є школа з підготовки водолазів, матросів. От і спробую…» - повідомив рідним.

«Володю, ти що? Ти ж уже маєш п’ять професій, працюй. Навіщо тобі ще й шоста. Тим паче така ризикована?!» - продовжували умовляти.
«Побачимо…» - відповів задумливо. Цим ніби дав знак, - мовляв, прислухаюся. Але від запланованого не відступив…
За тиждень уже працював водієм. Невдовзі подав документи до спеціальної школи, де у вечірні години та вихідні  навчався на плавця-підводника, водолаза. Коли за два місяці розпочалися практичні заняття, курсантів вивозили на мінське штучне море. Там займалися по кілька годин. Викладачі відгукувалися: «Як і раніше, є у нас краща п’ятірка, яка заробила найвищі бали». До неї завжди входив і Володимир Корюка, наш земляк. Практику проходив у басейні, глибина якого сягала десяти метрів.
Як тоді тренували? Викладачі кидали у воду маску, трубку і за лічені секунди курсант повинен був її знайти». Володимир виконував на відмінно всі нормативи. Бо, окрім основних завдань, завжди відвідував додаткові, де підвищували свою кваліфікацію водолази зі стажем.

Після піврічного навчання викладачі порадили: «Володимире, ти здобув хороші навички плавця-рятувальника і водолаза. Повір, шоферувати – то не твоє. Їдь у Барановичі, місто велике, там є озеро Мишанка. У рятувальну службу на воді – рекомендацію дамо».
Так і зробили. Володимир поїхав туди і здивувався: «Ого, скільки люду – усі береги в пляжниках. Наче на справжньому морі».
Нові колеги попередили Володимира, щоб дивився «в оба», бо багато відпочиваючих напідпитку приїздять. Слова дійсно були правдиві… «Бували такі дні, коли з півдесятка сп’янілих дівчат та хлопчаків витягували. Тягнеш до берега, з останніх сил, а він тебе на дно…», - розповідає рятувальник.

Працював Володимир Корюка також рятувальником на Великому озері у Мінську. З водних глибин врятував тоді понад тридцятьох, переважно молодих, людей. А в Мінську повернув з того світу підлітка. «Одного разу плавав хлопець на матраці, до нього дві п’яні дівчини причепилися. Перевернули. Хлопець пішов на дно. Я пірнув. Темрява під водою постала стіною. Поплив далі – нікого. Та все ж за дві хвилини виявив постраждалого на дні. Житиме чи ні - вирішували лічені секунди. Витягнув хлопця на берег, надав першу медичну допомогу та викликав «швидку»… На щастя, хлопець залишився жити».
Володимир любить мандри і романтику. Після Барановичів і Мінська його покликали Сибір… Влітку у сибірських річках доводилося рятувати дітей і дорослих, яких закручував льодяний вихор.
Та все ж повернувся мандрівник до рідного міста. Мав акваланг, спеціальні костюми для підводного плавання. Неодноразово рятував на воді в Олександрівці, Холмах, Корюківці. Та були і дні скорботні, коли його звали через два-три дні після пригоди. Пірнав, шукав і обов’язково витягував. За що теж дякували люди, - не кожен таке зможе.
Тепер у Володимира Корюки робітнича професія. Ніби й хочеться романтики водолаза, плавця. Проте далеко їхати уже нема бажання. Але є що згадати, і, як кажуть, дітям розказати.

Нелегка ця робота

Сніжана Божок

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: