Жахаємося від наслідків катастрофи, але не переймаємося стражданнями тих, хто врятував людство від пекла

Добавить новость

Пятница, 30 Апреля 2021 11:58  |  Просмотров: 5121

Чорною величезною плямою впала посеред ночі 26 квітня 1986 року на благодатну українську землю біблійна зірка Полин, виливши стільки радіоактивного «полину», що тепер хіба що через 300-400 років на цій території можливим стане безпечне проживання людини.

А могли бути й трагічніші та масштабніші наслідки, якби не пожертвували своїм здоров’ям і життям ліквідатори глобальної катастрофи: 30 їх відразу загинуло, 5 тисяч невдовзі померли від радіації, 165 тисяч стали інвалідами. Літописці смертельної аварії красномовно стверджують, що найкращим пам’ятником тим, хто загинув у Чорнобильському пеклі, є урятований світ. Рятували ж людство від атомного пекла аж 600 тисяч наших співвітчизників, багато з них теж передчасно пішло з життя. Якою вдячністю вони наділені від ними врятованих?

Про атомну катастрофу в Чорнобилі хто тільки не писав! Документальні фільми зняті, відзнаками нагороджені. Напередодні 35-ї річниці трагедії широко розкручувався «Прісний сир з полином» бельгійського поета Алена Ванклостера – видно, на якусь всесвітню нагороду претендує. Він зустрічався з багатьма свідками аварії, тож і себе назвав свідком – не простим, а «привілейованим».

Нобелівський лауреат, білоруска Світлана Алексієвич теж майстерно зробила екскурс у Чорнобиль, на «землю загублених надій». Показала стан покинутих населених пунктів, заглянула у порожні квартири, школи, дитячі садки. Своє творіння присвятила пам’яті Чорнобильської катастрофи.

Назву заголовки кількох інших видань українських і зарубіжних авторів: «Чорнобильська хроніка», «Ми переможені Чорнобилем», «Відрядження до пекла», «Чорнобиль – наш біль», «Мікрорентгени української пам’яті», «Чорнобильська молитва»… З нагоди 35-ї річниці глобальної аварії авіакомпанія МАУ організувала екскурсійні польоти за 2970 гривень над Києвом та Чорнобилем на висоті 900 метрів з метою «поглиблення знань про причини аварії».

Осмислюючи катастрофу, людство працює над тим, як уникнути подібного. Важливими є дослідження: як пов’язані наслідки з причинами. Але журналісти й письменники кинулися талановито писати передусім про наслідки трагедії, зробивши тему Чорнобиля модною – хто трагічніше змалює, той доб’ється більшої популярності. Але зовсім не модна для них тема життя зі стражданнями тих, хто безвідмовно поїхав захищати людство від вибуху інших реакторів, від поширення радіаційної смерті. Причому їхали в Чорнобиль без страхань великими штрафами і кримінальною відповідальністю за відмову, що запровадили недавно за ухилення від мобілізації.



Очікував, що про це заведе мову, заглибиться у спогади голова Бобровицької організації Українського національного фонду допомоги інвалідам Чорнобиля Петро Омеляшко. Зустрівся з ним в адмінбудинку Бобровицької громади, де голова громади Тетяна Ковчежнюк вручила пам’ятну медаль ліквідатору наслідків аварії, старості села Петрівка Миколі Малашті. Втім, Петро Іванович повів мову про інше. Спочатку вточнив, що медалі з нагоди 35-тій річниці катастрофи будуть вручені ще 34 учасникам і ліквідаторам наслідків аварії. Потім він зручно всівся на підвіконня і заговорив не про атомну катастрофу і ювілейні нагороди, а про найважливіше, на його думку:

– При нагоді, хотів би подякувати генеральному директору товариства «Земля і воля» Леоніду Григоровичу Яковишину за те, що він надає роботу ліквідаторам аварії на Чорнобильській атомній станції. З десяток їх працює в його господарстві, один – Сергій Гаврелюк – має першу категорію ліквідатора, решта – другу. Всім їм надається додаткова двотижнева оплачувана відпустка, користуються вони широкими пільгами товариства «Земля і воля». Цю, по суті, державну справу роблять й інші роботодавці, які працевлаштовують чорнобильців. Це важливіше, ніж видати нову книгу про Чорнобиль чи організувати туди екскурсію за три тисячі гривень.

На жаль, тема від ліквідатора про долю ліквідаторів не модна для титулованих чорнобильських літописців, не звертають на неї увагу й столичні, обласні чиновники. На перше місце її ставить голова громадської чорнобильської організації місцевого значення. Він-то добре обізнаний, на відміну від чиновників, наскільки важливе питання працевлаштування для чорнобильців, оскільки за державні скромні «пільги» вони не проживуть, не пролікуються. Але чи намагався хтось від владних структур хоча б поцікавитись: де, хто і як працевлаштовує ліквідаторів наслідків аварії, які умови їм створюються, щоб вони могли заробити собі на шматок хліба? Як з ними працюють центри зайнятості населення, органи місцевої влади? Невже так швидко забули, що ліквідатори врятували від радіаційного пекла не тільки Україну, а і Європу? Отже, їхній подвиг можна ставити поруч з подвигом учасників Другої світової?..

За інформацією Петра Омеляшка, напередодні 35-ї річниці атомної катастрофи її учасникам і ліквідаторам стало проблематичніше одержати лікування і оздоровлення у санаторіях області, бо на їхнє фінансування немає грошей. І створення фонду підтримки інвалідів Чорнобиля стало нагальною потребою, голова районної організації благодійного фонду зсередини знає цю потребу. Добре знає і те, як випрошувати у розбагатілих співвітчизників якусь копійку для допомоги тим, хто своїм здоров’ям гасив 35 років тому велетенське радіоактивне полум’я. До речі, не лише українська, а і європейська спільнота цинічно стирає з пам’яті подвиг чорнобильських рятівників. Шанування й подяки зводиться до написання чергової книги про чорнобильські страхіття. А ті, хто все те пережив на собі, хто не допустив поширення смертельного лиха, – звичайні рядові очевидці, свідки. Навіть неофіційний статус привілейованих свідків у них відібрали ті, хто в 1986 році не був у Чорнобилі, зате жахаюче пише про атомну катастрофу і стає знатним на увесь світ, записує себе в авангард чорнобильської історії.

Григорій Войток, «Чернігівщина» № 17 (835) від 29 квітня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: