Батько не приїхав на похорон єдиного сина

Добавить новость

Вторник, 3 Ноября 2009 12:38  |  Просмотров: 2561

Максим зі своєю дівчиною

Два роки тому щорсівчанка Алла Сергійко-Лепнюк втратила свого єдиного сина Максима. Хлопець потрапив під колеса джипа посадовця Солом'янського району столиці. У порушенні кримінальної справи за фактом ДТП Аллі Леонідівні відмовили: немає складу злочину, сказали. Та жінка не здається й має надію через суд добитися справедливості.

— Максим загинув, коли йому ледь виповнилось 19 років. Безглуздо, несправедливо, безжально смерть вирвала його з життя. Він загинув під колесами автомобіля в центрі Києва на пішохідному переході, — говорить Алла Леонідівна. — Мій синочок був єдиною моєю радістю, надією, мені було задля кого жити. Сімейного щастя я не бачила. Крім горілки та жінок, колишньому чоловікові нічого не треба було. Терпіла, працювала вчителькою, але прийшли часи, коли нічим було навіть за комунальні послуги заплатити, хліба на столі не було. Взяла «кравчучку» й поїхала до Гомеля. Завела двох корів, коня, свиней, птицю, городу не знаю скільки. Чоловік інколи допомагав, та більше пиячив і гуляв. Максим допомагав мені в усьому. Він, можна сказати, не бачив дитинства, як інші діти. Пограється з дітьми трохи і біжить — то за коровою доглядати, то на город іде. Затіяли ремонт в домі. Він і плитку сам умів класти, і гіпсокартон клеїв, і шпалери. За що не візьметься — все у нього виходило. Бувало, питаю: «Синку, а де ти цього навчився?», а він тільки сміється: «Мамо, а що там вміти?»

У Максима з'явилась кохана дівчина Маша. Алла Леонідівна так раділа, дивлячись на них, і мріяла про внуків. „Ідуть, бувало, містом, взявшись за руки, і така гарна пара — душа радіє", — журиться жінка.
Хлопець не хотів залежати від матері, а мати, коли Максим зібрався на заробітки до Києва, не хотіла, щоб він їхав, наче передчувала, що трапиться лихо. Але зупиняти не стала, розуміла, що копійку свою хоче заробити.

— Люди добрі, я втратила сон, я не знала, де день, де ніч, літо на вулиці чи зима. Життя пішло з мене разом з моїми надіями, сподіваннями, разом з моєю дитиною, — плаче мати. — Пройшло більш ніж два роки, а мені не дає спокою думка, що в нас за закони, що за країна, де життя людини нічого не варте?! Після трагедії мені було не до адвокатів, не до судів. Я не жила, а існувала.

Спасибі моїм рідним, друзям, колегам! Але скільки хороших людей, стільки й бездушних. Не хочу навіть думати про те, що рідний батько не приїхав попрощатися,  провести в останню путь свою єдину дитину. Не з'явився і той киянин, який убив мого синочка.

Мовчали й правоохоронці. Вбита горем жінка ніяких повідомлень ані про хід слідства, ані про його припинення не отримувала!
Тільки цього літа вона зібралася із силами й вирішила дізнатися, чому до цього часу ніхто із органів її не викликав, не визнав потерпілою?

— Хіба могла їхати машина зі швидкістю шістдесят кілометрів за годину, якщо удар був такої сили, що Максима відкинуло на вісімнадцять метрів. Всі внутрішні органи в сина були пошкоджені, — каже Алла Леонідівна. — Так трапилось, що я зовсім залишилась без роботи, без дитини, недавно помер і батько. І що мені робити, де шукати правди?

Алла Сергійко-Лепнюк звернулася до Щорського районного суду з позовом до водія про відшкодування моральної шкоди. На сьогодні це все, що вона може зробити. Грошей у жінки на адвоката немає.

Власник джипа, мабуть, сам знайшов спосіб відкупитися від згорьованої жінки: двічі на рік — на Восьме березня та Новий рік — Алла Леонідівна отримує від нього по 500 гривень.

Алла Сергійко-Лепнюк

Андрій Димич, тижневик «ГАРТ» №44 (2432)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: