Олена Тумановська не вірить, що співмешканець ґвалтував її 18-річну доньку

Добавить новость

Среда, 16 Декабря 2020 14:28  |  Просмотров: 4229

На дворі мінус, і у хаті 42-річної Олени Тумановської з села Сидорівка Борзнянського району прохолодно.

— Не топлю зранку, тільки ввечері. Дрова економлю. Щоб, коли діти повернуться, тоді тепло у нас було, — кутається у жилетку Олена. — До Святого Миколая чотирьох найменших мають повернути з реабілітаційного центру, що у селі Хмільниця під Черніговом. Комарівська сільрада вже дала добро. Ярославу 12 років, Олександру — 11, Данилку — п’ять, Іллюші, буде чотири.

Синів забрали від мене 9 жовтня. З тих пір я їх не бачила. Карантин. Та я часто зідзвонююся зі старшими. Переживаю за молодших. Іллюша за ці два місяці вже тричі постраждав. То йому губу розбили, що довелося зашивати, то інше дитя йому пальця прокусило, то вдарився, що аж гуля вискочила.

— Хай би і на Миколая діти там побули, подарунки отримали б.

— Їх подарунки вдома чекають. Я за синами вже так скучила. Раніше щодня в хаті сміх, гамір дитячий, а зараз гнітюча тиша.


Олена Тумановська

Не стала на захист доньки

Про причину через, яку дітей тимчасово вилучили з родини, жінка не хоче згадувати. Хоча ця історія прогриміла на всю Україну.

24 вересня у день народження вітчима 52-річного Миколи Грищенка, донька Олени 18-річна Ліза заявила у поліцію, що він її ґвалтував. Знущався також над матір’ю і молодшими братами. Погрожував, якщо дівчина розповість комусь, уб’є. Терпіла вона до свого повноліття, щоб без відома матері звернутися до правоохоронців. Підстав не вірити Лізі не було. Адже Грищенко більше 25 років провів по тюрмах. Вийшов на волю років п’ять тому. Сидів за вбивство трирічної дитини своєї співмешканки, а також за зґвалтування 13-річної дівчинки.

Після розголосу матір стала не на захист єдиної доньки (є ще п’ятеро дітей, усі хлопці), а на захист Грищенка. Кажуть, навіть передачі йому носила. Ще й відео, як дочка сидить верхи на чоловікові, розповсюдила по селу. Зняла його на мобільний телефон. Зробила таке, бо приревнувала доньку до коханого. Те відео показали на всю країну, в одній з телепередач на «Інтері».

— Так, я зняла це відео. Але односельцям не пересилала, виправдовується Олена. — Це Ліза. Донька вважає, що після смерті батька я мала жити без чоловіка.



«Разом 18 років без штампа у паспорті»

— Батько для Лізи був усім. Він її балував. Можливо, тому, що п’ять синочків і лапонька-донька. Можливо, тому, що вона наш первісток.

Я з Шостки Сумської області. Працювала у Києві продавщицею на базарі, а Саша таксував у столиці. Він корінний киянин. Я якраз шукала квартиру, замовила таксі. Так і познайомилися. Мені було 23 роки, йому 44.

За освітою Олександр архітектор. Та життя повернуло так, що довелося і в шахті працювати, і ще багато чим займатися.

— У нього були судимості?

— Так, за крадіжки. Раніше він жив у Торезі Донецької області (зараз це непідконтрольна Україні територія). Пішов на двох дітей, спільна донька народилася. Вони хотіли розвивати бізнес. Олександр взяв спільні з хлопцями гроші, а бізнес прогорів. Повертати було нічим. Аби не чіпали сім’ю, він просто зник з міста. Принаймні, він так мені розповідав, — говорить Олена. — У нього в Києві матір, є дві сестри. Та між ними були напружені стосунки.

— Як рідні сприйняли Олександра, котрий вам у батьки годився?

— Він був лише на три роки молодший за мою маму. Моїх батьків називав по іменах.

Для мене Саша став опорою. Я завжди вважала, що чоловік має бути старший за жінку. Він старався у всьому мені допомагати, їсти готував, дітьми займався. Ми прожили разом 18 років без штампа у паспорті. У мене батьки усе життя не розписані. Коли йшла записувати першу дитину, змінила своє прізвище з Бончукової на Тумановську, щоб діти були Тумановські. Юридично я мати-одиначка.

Сім’я росла. Саша знайшов через інтернет хату у селі, і ми переїхали сюди. Після Лізи народився Кирило. Йому зараз 17. Навчається у Конотопі Сумської області на помічника машиніста. Потім ще четверо синів.

Я з дітьми дома, в селі ніде працювати. Згодом чоловік почав їздити на роботу до Києва, працював в охороні п’ять через п’ять, сім через сім днів. Хоча йому було вже 60 років. У Голосіївському районі охороняв магазин «Секонд-Хенд». Коли він був на роботі, ми часто зідзвонювалися.

17 листопада тільки у різні роки день народження у Ярика, Даші і Саші. Чоловік їх хотів порадувати. Сказав, що накупив дітям подарунків. Не судилося. 13 листопада 2018 року о 9.00 мені подзвонили, що він помер на роботі. Обірвався тромб. Саші був 61 рік. Його тіло спалили у крематорії. Урну з прахом ми підзахоронили у могилу його діда, вона на Байковому кладовищі.

Ходив, допомагав

— Його сестрам я нічого не повідомила, бо я їх ніколи не бачила. Матір знала про смерть. Після поховання Саші, аби не дізналися дочки, надсилала гроші для дітей. Їй зараз вже 90 років. Про те, що сталося з Лізою, я їй не повідомила. Бо сама хочу у всьому розібратися.

— Чому саме Микола Грищенко, а не якийсь інший чоловік з’явився у вашому житті?

— Він працював разом з Сашою. І на похорон дав шість тисяч гривень. Хоча й інші друзі чоловіка допомагали. Попервах підтримували і мене, і дітей. Питав: «Що тобі допомогти?» А мені то дрова порубати, то щось підремонтувати треба. Отак ходив, ходив, і ми зійшлися через три місяці.

— А що, люди не говорили, який він і за що сидів?

— Казали і не раз, і сусіди, і односельці. Та він вже, як повернувся з в’язниці, жив з однією жінкою. Нічого поганого не робив. У нього сестри хороші. Одна живе в Іллінцях, тримає велике господарство, друга працює у РЕМ у Борзні.

Про судимості Коля не любив говорити. Люди розповідали, що у Ховмах він убив трирічного хлопчика. Тіло знайшли під піччю у пакеті. Але чоловік запевняв, що він цього не робив. Мовляв, винна жінка, а він взяв вину на себе, бо її пожалів. Відсидів більше 12 років за це. Потім у Сидорівці на Івана Купала зґвалтували дівчину. Звинуватили його, бо бачили, що йшов за нею, і капці його знайшли на зупинці. Знову посадили. Звільнився десь років п’ять тому.

— У вас шестеро дітей і не побоялися, що з ними Грищенко щось може зробити?

— До дітей він ставився добре. З Ярославом і на рибалку ходив, і корів пасти. Його улюбленцем був Даня, він його балував.

— А Ліза говорила, що він бив її братиків.

— Це з її. слів. У реабілітаційному центрі з синами працював психолог. Насилля не підтвердилося.

— Але вас же Грищенко бив і добряче.

— Було разів три. Все через ревнощі. Поїхала у Борзну за покупками: «Що ти з таксистом так довго була?» То не так глянула, то комусь усміхнулася.

— Так треба було його вигнати і все.

— За рік з лишком, що прожили разом, ми не сиділи без дров. Він приносив і гроші, і сало, і м’ясо, ходив на полювання.

— Помічали, що він до доньки приставав? Ліза розповіла, що вам неодноразово говорила — вітчим глумиться над нею.

— Не було такого. Раніше між нами не було секретів. Я знала, що перший секс у доньки стався у 16 років. Вона спочатку про це розповіла батькові, а він вже мені. Ліза вступила до Козелецького коледжу ветеринарної медицини. Це була золота дитина. Її хвалили до половини другого курсу. Потім вона почала змінюватися. На третьому курсі це була вже зовсім інша людина. Стала курити. Мені комендант гуртожитку дзвонила, ніч, а Лізи немає. То її привозять на машинах різні чоловіки. Я намагалася поговорити з донькою. Вона відповідала: «Я молода, що хочу, те й роблю». Я знаю про трьох хлопців, що у неї були: з Ніжина, з Києва і один атошник.

— Ви і досі носите передачки Миколі?

— Ні. Мені поговорити б з ним, дізнатися правду. Ліза ж правду не скаже.

— А, по-вашому, Микола скаже?

— Хотілося б. Хоча іноді, як вдумаюся, можливо б краще тієї правди мені і не знати.

— Ви настільки не вірите рідній дитині, а колишньому зеку повірили?

— Не те, що не вірю. Я не розумію, чому все так? Мовчала, мовчала. У неї 20 вересня був день народження. Ми. сім’єю сиділи за столом. Вона посміхалася. Як ні в чому не бувало розмовляла з Колею.

— То поговорили б по душам з Лізою.

— Донька рідко мені телефонує. Вона зараз на Донбасі у сестри по батькові. Та її запросила до себе, після розголосу цієї справи. Довчається Ліза дистанційно. Нині у неї практика. Про Миколу ми і не згадуємо. На все потрібен час. Брати Лізу ненавидять. Кирила за те, що після виходу телепередачі його цькують в училищі, через історію з сестрою. Менші, що їх забрали від мами до реабілітаційного центру.

Грищенко вини не визнає. Я ж можу, розповісти те, що бачила і знаю.

Дітей Микола ніколи не карав. Якщо я сварила за те, що не хотіли учити уроки чи ще щось, ставила у куток, він казав: «Краще хай на городі відпрацюють, і покарання буде, і користь».

20 вересня я готувалася до дня народження Лізи, 18-річчя. 21-го ще в селі й храм. Я на кухні. Заходжу до спальні, дивлюся, Ліза сидить верхи на Миколі. Обоє вдягнені, схилилася і цілує його. У мене був шок. Якраз у руках була каструля з яйцями. Я зі злості кинула на них, поцілила по доньці. Ліза зіскочила і сіла біля грубки курити.

— А Грищенко?

— Як лежав, так і лишився лежати, ніби спав. Я пішла далі готувати. Донька не вийшла допомагати. Години через дві я знову заглянула до хати. Та сама картина. Я стала знімати це на мобільний телефон. Ліза обернулася, зіскочила і побігла на вулицю зі словами: «Ти що, приколів, не розумієш?» Я стала допитуватися у Миколи, що то було. А він: «В чем дело? Я спав».

20, 21, 22, 23 вересня ми сиділи за столом, розмовляли, все як завжди. Ліза мені ні на що не скаржилася. А 24-го викликала поліцію. При ній вона все розповіла. Спочатку одна група сказала нам не заходити до хати поки Миколу не візьмуть і не повезуть, потім інша забрала нас з донькою. Оскільки на час того, про що вона заявила, Ліза була неповнолітня.

— Гінеколог підтвердив зґвалтування?

— Мені сказали, що останній секс у Лізи був п’ять днів тому.

— Вона кудись з села виїздила у ці дні, у неї тут був хлопець?

— Ні. З весни доки карантин, вона жила у селі.

— То чому ви засумнівалися у правдивості слів доньки?

— Я не розумію, чому вона ці дні мовчала. Чому не втекла з дому, не поскаржилася нікому? Тепер вона заявляє, що він погрожував убити і її, і мене, якщо вона розповість.

Буде суд, сподіваюся, він дасть відповіді на багато запитань. Чи вірю я доньці? І вірю, й не вірю.


— А я вірю Лізі, — каже 36-річна Тетяна Степанець, начальник служби у справах дітей Комарівської сільської ради.


Тетяна Стеланець

— Я розмовляла з дівчиною. Була з нею, як представник під час слідчих дій. Ця родина — потенційні жертви сімейного насильства.

І хоча фізичного з боку співмешканця матері до хлопчиків, які перебувають нині у реабілітаційному центрі, не було, діти налякані. Вони бачили, як він жорстоко бив їхню матір. Олена доки жила з батьком дітей, не випивала. Жили бідненько, але дітки ходили чистенькі, їсти було зварено.

Сім’я перебувала під соціальним супроводом, як така, що опинилася в складних життєвих обставинах. Та коли Олена зійшлася з Миколою, почала випивати. Ми, як тільки дізналися, що він у цій родині, знаючи його минуле, поїхали туди і попередили жінку. Сказали, щоб він не проживав поряд з дітьми. Якось я застала Олену дуже побитою: І люди розповідали, що Микола її жорстоко бив. Та вона на нього заяв в поліцію не писала.

Ми приїздили з перевірками. Миколи не бачили. Та я відчувала, він десь поряд. Діти просто мовчали. В хаті безлад, якого раніше не було. Ми забрали дітей до лікарні, доки матір не наведе ладу (було це влітку). І знову попередила про співмешканця. Вона божилася, що вигнала його. І тут таке...

Нині підстав не повертати дітей у родину немає. їхньому життю і здоров’ю нічого не загрожує. Матір любить дітей, а вони її. Вона не зловживає. Сільрада вже підшукала їй роботу на півставки. Родина у нас під контролем.

* * *

Наразі кримінальне провадження відкрите за частиною 3 статті 152 (зґвалтування неповнолітньої особи). Воно карається позбавленням волі на строк від 7 до 12 років.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №50 (1804), 10 грудня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: