Родинне захоплення: як менський мисливець Леонід Пономаренко отримав автограф космонавта

Добавить новость

Понедельник, 14 Декабря 2020 10:33  |  Просмотров: 2757

https://susidy.city

Менянину Леоніду Пономаренку 55 років, 35 із них він захоплюється мисливством. Хоча на полювання ходив ще з дитинства, бо мисливський дух дістався йому у спадок від прадіда, діда й батька. Тепер разом з ним цю родову чоловічу справу продовжують і сини – Олександр та Юрій.



Перший трофей – заєць

Народився Леонід у Степанівці. Ще навчаючись у школі і після її закінчення працював у колгоспі на тракторі. Отримав водійські права, а після армії, де був водієм, працював у менському автопарку на вантажівці. Згодом – і на автобусі, їздив у Київ, Гомель.

Одружився, побудував дім, посадив сад, виростив двох чудових синів, якими пишається. Хлопці військові. Старший, Олександр, служить у Києві, одружений. Уже й рід Пономаренків продовжив – має синочка Максима. Юрій служить зараз у Чернігові, в армії – з 2015 року. Тричі був у зоні АТО, має відзнаку президента України, медаль «За звитягу і вірність». Батько радіє, що хлопці розділяють захоплення мисливством. Коли приїжджають додому, втрьох ходять на полювання.


Допомагають Леоніду на полюванні лайки Туман (на фото з господарем) і Тунгуска, яких придбав маленькими цуценятами. Автор: Сусіди.City

– Мисливство моє почалося, мабуть, ще з пелюшок. Мисливцями були всі чоловіки нашого роду – прадід, дід, батько і дядько, ціла династія. Тепер і сини її продовжують, – розповідає Леонід. – На полювання мене брали змалечку. Всяке бувало. Колись і рушницю у батька вкрав, зламав приклад. Досі пам’ятаю, як батько тоді всипав мені паском. А першим моїм трофеєм був заєць, коли старші дали пройти з рушницею за селом.

Дичини все менше

В організацію мисливців і рибалок Леонід вступив одразу після армії, у 1985 році. Отримав дозвіл, та рушницю не міг ніде купити, тоді це було не просто. Їздив і до Києва, і до Гомеля, а придбав аж у Москві у воєнторзі.Відтоді з нею й ходив на полювання.

А минулого року син Юрій, коли був в АТО, подарував батьку на день народження нову дорогу мисливську рушницю

– Дичини з кожним роком все менше і менше. «Допомагають» аграрії. Від хімічних обробок гинуть тварини, неодноразово бачили мертвих зайців. Мабуть, наїлися обробленого, не треба й мисливці. І палії сухостою завдають великої шкоди усякій живності. Підпалять понад річкою, а там і качина кладка або й каченята вже, чи зайчата маленькі. Врятуватися їм ніяк, гинуть у вогні, – обурюється чоловік.

Автограф космонавта

Мисливець розповідає, що раніше дичини було дуже багато. Кабанів, оленів, пернатих. На таких тварин полювали за ліцензією. Багато відомих людей приїжджало на мисливські угіддя. Є у Леоніда Володимировича у мисливському квитку пам’ятний автограф льотчика-космонавта Георгія Гречка, який був тут на полюванні в грудні 1990 року. Багато спогадів у чоловіка за довгі роки мисливства.


Леонід пишається особистим знайомством зі знаменитим космонавтом

– Для мене полювання – це і спілкування з природою, і фізичне навантаження. Бо поки вполюєш того зайця, багато кілометрів намотаєш. А вже після цього можна посидіти біля багаття, приємно поспілкуватися з друзями, чарчину випити, – ділиться чоловік. – Є у нас саморобна величенька сковорода, ото ми зайця розберемо, вимочимо, тоді притушимо з морквою, цибулею, спеціями різними, підсмажимо. Смачно виходить і швидко. На цій же сковороді потім ще й картоплю смажимо.

Із зайчатини смачні котлети можна приготувати, головне – додати у фарш трохи сала

Більшість жінок не розуміє таких чоловічих захоплень. Думають, що на полюванні чи риболовлі чоловіки тільки випивають. Та чекають, що з полювання він має повернутися зі здобиччю. А якщо не пощастило чоловікові на полюванні, то для особливо прискіпливих жінок було що й кролів купували. Хутро зняли – і не ясно тоді, чи то заєць, чи кролик.

Убити не можна, відпустити

На вовків Леонід ходив у облави, та це було ще за радянських часів. Тепер їх і не видно. Минулого року чоловік бачив у лісі вовчий слід на піску, ото й усе. Тож вовчого хутра серед мисливських трофеїв Леоніда немає.

Зустрічав і лосів. Одного разу на полюванні натрапив на сімох самців і двох самок. Один з них такий був здоровенний, що трохи й страшнувато стало, хоч і зброя заряджена була. Та стріляти у лося не можна, добре, що й не довелося. Ліцензія була на кабана і косулю.


Готується мисливській обід

За довгі роки мисливства Леонід багато разів відпускав з прицілу потенційну здобич. Вважає, що на полюванні не треба бездумно вбивати. Зараз зими такі, що трапляються вагітні зайчихи, як він каже, «бокатий заяць». Навіщо стріляти, хай біжить.

Не можна полювати на кіз, їх нині мало залишилося. Кабанів, оленів раніше було багато, а зараз і не зустрінеш. Де-не-де сліди трапляються. Річки міліють, луги висихають – немає й качок. А от лисицю треба відстрілювати, бо і сказ розносить, і винищує тих же зайців та іншу дрібну дичину. Популяцію треба притримувати, бо якщо не контролювати, то зайці взагалі зникнуть.

Прийняли за свого

Найголовніше, чого не можна робити на полюванні, це зловживати спиртним. Бути пильним, коли стріляєш. Знати напевне, що там немає людини. Бо про такі трагічні випадки чоловік чув.

– Були й смішні історії, без гумору на полюванні не обходиться. Поїхали ми на качку. Ночували тоді хто в наметах, хто де. А один у копичці на лузі заснув. Вночі до копички прийшли кабани, чухалися там, перерили все. Вранці ми його розбудили, показуємо, що тварини наробили, а він каже, що його, мабуть, за свого прийняли. Мисливець спав міцно, не чув і не бачив, що кабани навколо нього ходять, – сміється Леонід.

Було й патрони заряджали комусь новорічним конфетті, стріляє, а зі стволу дощик летить

Іде мисливець на полювання і сподівається не обов’язково на здобич, приємно йому побачити щось цікаве, гарне. Як-от оленицю з двійкою оленяток. Буває, вдача усміхається, а буває, проходить цілий день – і нічого.

– Вийдеш із села, круг пішов до Стольного, із Стольного під Синявку, звідти до Садового – і додому, – каже Леонід. – Якщо вполюєш якого зайця, носиш-носиш його з собою, що вже й не радий.

Мисливство – захоплення не з дешевих. Леонід розповідає, що за сезон треба витратити кілька тисяч гривень.



Один патрон коштує близько 15 гривень, ліцензія на відстріл копитних – дві з половиною тисячі, на зайця – 700 гривень на сезон

Екіпірування, догляд за зброєю, пальне на транспорт. Але для нього це спосіб життя, тим більше, закладений у генах пращурами-мисливцями. За 35 років Леонід не пропустив ще жодного сезону, жодного річного внеску.

І риболовлю любить Леонід Пономаренко. Соми-рекорд­смени йому не траплялися, а от кілограмів на 12 ловив. І щука була 10-кілограмова, і судак 8-кілограмовий. Та й не такі вже важливі ті рекорди. Просто йому подобаються полювання і риболовля. Якщо вже надумався піти, то ніщо чоловікові не завадить. Буде колись що онукам розповідати, може, ще й далі піде мисливська історія Пономаренків.

Поліна Назаренко, Сусіди.City

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: