Складна професія, яку обирають лише жінки

Добавить новость

Четверг, 12 Ноября 2020 07:33  |  Просмотров: 3036

Для професії листоноші важливе міцне здоров’я, фізична сила, моральна витривалість та чесність. Це ноша не для слабаків і точно під силу не кожному. Однак кожному з них гріє серце те, що їх люблять та поважають, вони — найшанованіші люди та найбільш впізнавані як у селах, так і в місті. Мова про наших поштарів.



З дитинства пам’ятаю, як щосереди дідусь Павло виглядав поштарку Галину, яка приносила «свіженьку» районну газету та інші видання. Ми сідали з ним на дивані та, обклавшись газетами, читали їх. Ну як читали — дідусь читав, а я роздивлялась малюнки, бо складати букви в слова ще не вміла. І намагалася знайти когось знайомого серед світлин. Так і залишились спогади про поштарку Галину, яка з важкими сумками вчасно приносила кореспонденцію та інші товари, та ще й встигала обговорити з дідусем деякі новини. І хай говорять про технічний прогрес, новітні технологи та заміну друкованих книг електронними — я все одно вірю, що поціновувані паперової свіжої преси ніколи не зникнуть.

Світлана Чернишова листоношею працює вже протягом 28 років. Жінка родом із Мощенки. Після закінчення середньої школи поїхала до сестри Євгенії в Харків, де працювала на авіаційному заводі. У 1984 році сімейні обставини склались так, що жінка повернулась у Городню, де проживає та працює й до сьогодні. Сусідка Ніна, яка працювала поштаркою, підмовила й Світлану спробувати цього хліба. Дівчина погодилася. З 1992 року й розпочалась для неї «поштова епоха», яка триває донині. За ці роки вона неабияк зріднилася з городнянцями, прикипіла до них серцем і душею.

Листоноша Світлана викладається на роботі «на всі сто». її робочий день розпочинається о восьмій годині ранку зі сортування газет та інших видань. Пересортувавши та перелічивши, все необхідно записати у зошит, який називається «ходовиком». Окрім кореспонденції, листоноша отримує квитанції, листи, посилки, пенсії, товари широкого вжитку та інше. Все акуратно спакувавши на свого незмінного помічника - велосипед, вирушає до клієнтів, які вже зачекалися. Сумка листоноші важить понад десять кілограмів, тому без залізного помічника — ніяк. Клієнти в неї радо передплачують газети та журнали, купують товар, якщо потрібно, інколи роблять замовлення ліків чи іншого товару, який представлений у каталозі. Пенсіонери часто сплачують комунальні послуги через листоношу, поповнюють рахунки мобільних телефонів. Роботи чимало, але завершити її до 17. 00 Світлана встигає.

Нелегкий поштарський хліб. Усі ми знаємо, що погода - примхлива пані. Іноді буває так, що й собака з будки носа не висовує. Вітер дме щосили, намагаючись приборкати незрозуміло що. А то сонце безжально пече. Інколи з неба ллє так, наче з відра. Або ж сніжок рветься щодуху свої рекорди встановлювати. І мороз полюбляє познущатись. А листоношам треба йти до людей. Ще однією загрозою для них є неприв’язані собаки.

- Ми залишаємо кореспонденцію в поштових скриньках. Але трапляється, що їх нема. Тому доводиться відвідувати оселі клієнтів, а там у дворі собаки. Якщо я бачу на подвір’ї пса — не заходжу, — розповідає жінка. - Особливо після тих випадків, коли мене кусали чотирилапі. Пригадую, як одного разу, вийшовши з подвір’я, я закрила хвіртку, але не перевірила, чи добре я це зробила. І тільки чую, як щось біжить, повертаюся, а собака на мене як скочить. Добре, що встигла прикритися рукою, за яку він і вкусив. Господар зразу вибіг, вибачився. На цьому й розійшлись. Оборонятись від собак нам допомагають велосипед та газові балончики. Найскладніше працювати в сніжну погоду. Тому що доводиться котити велосипед та протоптувати собі стежки між будинками. У дощову погоду - простіше. Перечекали зливу, та й далі працюємо. Чи дощовиком запаслись, та й ходимо під краплями.

Окрім непідйомних сумок, листоношам доводиться приборкувати щоденний кілометраж. Для пані Світлани це 34 кілометри. Але, каже вона, це не проблема.

— Як я розпочинала свою роботу на пошті, нам доводилось таку відстань пішки проходити. Тому брали сумку поперед себе та й ішли, розносили все необхідне. Зараз легше. Кожні п’ять років нам видають нові велосипеди. Але сучасні - не такі витривалі, часто ламаються. Не витримують наших навантажень.

Попри такі умови, які витримують не всі, цю професію обирають саме жінки. Чоловік-листоноша — велика рідкість. Світлана Миколаївна вдячна долі за те, що знайшла себе в цій непростій, але улюбленій справі. Вдячна за кожну людину, яка зустрілась їй на поштарській дорозі — й серед клієнтів, і серед колег, бо хтось допоміг дізнатись багато нового, відкрити для себе те, про що раніше й не здогадувалась, хтось «спровокував» на радість, а хтось — змусив щось переосмислити.

Джерело: районна газета "Новини Городнянщини", № 41 (11 857) від 08.10.2020, Тетяна Романюк

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: