Громаді пощастило з ковалем

Понедельник, 9 Ноября 2020 15:39 | Просмотров: 2924

https://desnyanka.com.ua/publications.php?id=225

Із сосницьким майстром художнього кування Віталієм Онищенком нас познайомив під час відвідин Сосницької громади її очільник Андрій Портний.

Раніше ми коротко розповідали про витвори коваля – металеві скульптури ведмедя та кінокамеру Довженка, які стали популярними фотозонами в селищі. А сьогодні хочемо познайомити більше з самим майстром, де народжуються його унікальні роботи.

Майстерня

– Тут діяла колгоспна тракторна бригада, – веде до своєї майстерні Віталій Онищенко.

Цегляна споруда, височенні ворота, біля них у траві показалися кілька собак.

– Не лякайтеся, вони не кусаються! – посміхається і показує схований на вході великий мішок собачого корму. – Щоб добре охороняли – треба й годувати добре.

Всередині все заставлено верстатами, інструментами, завершеними роботами і такими, що ще в процесі. Не відволікаючись на сторонніх, колега Віталія Онищенка продовжує щось майструвати. Лишень відвів очі і скромно мовив, що ще не доріс до звання коваля.

– Ось тут токарний цех, а це – кузня, механічний молот. Показати як працює?! – поки вмикає, запитуємо, де він вчився ковальській справі.

– Знаєте, я і коваль, і токар, і художник… Уже й не знаю, скільки у мене тих спеціальностей. Мабуть, від Бога все це. А ще у мене дід Дмитро, по материнській лінії, був майстром. Чого тільки не виготовляв! Музичні інструменти, меблі… Вчився я у технікумі в Сосниці. Якось учитель, що слюсарну справу викладав, загадав нам дверні гачки з проволоки зробити. Показав – як треба, дав матеріал. А я взяв і по-своєму зробив, обрізав рівненько, зігнув, де треба, прокрутив, пошліфував. Поки я один гачок робив, інші встигли – по чотири-п’ять. Повикладали на стіл, а я не поспішаю. Тоді вчитель: «Онищенко! Що там у тебе вийшло?» Показав учителю, а він мені: «Ого, подаруй!»…

Гучний стукіт механічного молота пересилює голос майстра, і він замовкає. З виду цей труд здається не таким уже й важким. Та це на перший погляд. Насправді, тільки у перші хвилини від шуму втомлюєшся, а треба ж ще й працювати. Робота ця не для слабких!

Поцілунок

– Дещо в ремонтній майстерні з верстатів було, але багато чого придбав. Понад десять років тому заліз у борги, щоб викупити цю споруду, – розповідає коваль. – З часом повністю розрахувався. Були в мене великі замовлення, виготовляв паркани, ворота, сходи, поручні… Я вам все покажу, збереглися фотографії у будинку. Все там відремонтував, можна й жити.

Площа ж майстерні чимала, не опалюється.

– Якщо рухатися, не лінуватися, то нехолодно, – посміхається Віталій Онищенко і зникає за іншими дверима якогось підсобного приміщення. – Чекайте, я зараз щось покажу...

Не встигли ми роздивитися всі ковані роботи, як з’явився майстер, у руках – великий молот.

– Була така традиція: щоб стати справжнім ковалем, потрібно поцілувати молот. Викручування цього інструмента вимагало неабиякої фізичної сили кисті руки, що була так потрібна у ковальському ремеслі. Водночас, цілування молота – обов’язковий елемент цього випробування. Це такий собі відбір молотобійців, оскільки в цій вправі проявляється особлива шана до молота, – каже це і демонструє поцілунок. – Головне, зуби собі не повибивати! Такої посвяти наразі не роблять. Ну, я, наприклад, не бачив, щоб таке хто міг повторити.

Вправа вражає!

Популярність

Тоді, на початку вересня, очільник Сосницької ОТГ Андрій Портний пишався, що їхня громада має такого митця:

– Віталій Онищенко – людина дуже відома в Україні і далеко за її межами, передовсім через свої золоті руки. Його роботи розлітаються по всьому світу! Чесно кажучи, він увесь час живе і працює в селищі, втім, до створення скульптури залізного ведмедя в центрі Сосниці у нас його майже не знали.

Популярність у громаді до коваля прийшла два роки тому. Якось селищний голова зустрів Віталія Онищенка й каже:

– Як так, Івановичу! Такий майстер у громади є, а напам’ять про себе рідній Сосниці нічого не лишили. Треба виправлятися!

І вже через кілька тижнів місцевий коваль показував Андрієві Портному ескіз пам’ятника – сосну з вуликом і ведмедем, за мотивами герба Сосниці. Слово голови громади таки зачепило митця.

– Шестиметрову металеву скульптуру створював тривалий час, загалом упродовж десь трьох місяців, – згадує Віталій Онищенко. – Тільки для виготовлення хвої використав 160 кілограмів проволоки. Металу ж на дерево, вулик і ведмедя пішло до трьох тонн, а електродів – 250 кілограмів. Вивозили з майстерні скульптуру трактором. «Операцію» контролював сам голова громади. Встановлювали в центрі за допомогою автокрана. Людей набігло подивитися – сила.

Креатив

Вийшли як натуральні – шишки, кора, голки, ведмідь з блискучими анатомічними принадами. До речі, туристи та й місцеві вірять, якщо загадати бажання і потерти під хвостом тварини, то заповітне обов’язково здійсниться.

– Я багато їздив світом, бачив металеві скульптури, які користуються популярністю у туристів. Певне місце люди традиційно труть і загадують бажання, – каже коваль. – Подумав, треба і в Сосниці щоб таке було. До того ж всі знають, що на нашому гербі зображений саме ведмідь і чим він відрізняється від ведмедиці. Проявив креатив на свій страх і ризик. Люди зрозуміли.

Селищна рада заплатила ковалю тільки за матеріали – це близько 80 тисяч гривень. Копійки – за шедевр. Якщо б замовили десь подібне – обійшлося б у півмільйона, а то й більше, каже Віталій Онищенко. Згодом місцевий майстер цю скульптурну композицію доповнив, з’явилася металева огорожа з аркою, поряд металеві гуслі, сідло, бойові обладунки, меч, щит.

Торік, до 125-ї річниці з дня народження українського кінорежисера Олександра Довженка, в центрі селища встановили ще одну металеву фотозону – кінокамеру митця.

– Робив її по архівних фотографіях, щоб точно передати всі деталі, – зауважує майстер Онищенко.

Коли ми були в гостях у сосницького коваля, він саме закінчував роботу над ще однією ідеєю – скульптурною композицією із зображенням портрета Довженка та назвою селища. До Дня Сосниці її встановили на одному із в’їздів населеного пункту:

– Чи я хвилююся? Ще б пак! Та все ж сподіваюся, що наші люди оцінять. Перед тим, як працювати, багато літератури перечитав. Використав мотиви Київської Русі, це можна побачити з першої літери назви селища. А взагалі, на цю скульптуру в мене пішло десь з пів року. Оце тепер міркую: добре, що тоді селищний голова не промовчав. Бо не мала б Сосниця стільки фотозон, гарних місць, де люди у свято і в будень роблять світлини та показують усе це світові. Хто ще не був у нас – запрошую, приїздіть!

Справжня художня ковка цінується саме за те, що вона є продуктом живої творчості. Повторити одного разу викуваний виріб неможливо. Тому вона схожа до скульптури, тільки замість грудки сирої глини чи іншої суміші в руках коваля Віталія Онищенка – метал, в який він вкладає думку і образ. Наділяє найтвердішу й грубу речовину світу надзвичайною пластикою та тонкістю.

Лариса Галета, «Деснянка» №44 (831) від 5 листопада 2020