Нове життя старих ляльок

Наталя та Микола з Михайла-Коцюбинського знайшли для себе досить незвичне заняття: вони беруть старі, зламані, іноді безнадійні іграшки і реставрують їх.


Наталія Шурда

Микола відновлює старі іграшки для хлопчиків. Наталя реставрує саме старі ляльки. Вона їх відчищає, лагодить ручки, ніжки, а іноді робить майже заново. Потім шиє оригінальний одяг і залишає у своїй колекції. Тож якщо в когось удома припадають пилюкою ляльки, Наталя готова вдихнути в них нове життя.

Наталя любила гратися ляльками в дитинстві. Подорослішавши, вона навіть не підозрювала, що їх реставрація може стати її улюбленим заняттям. До цього вона прийшла з народженням першої доньки.

«Років шість я вже цим займаюсь, – розповідає Наталя. – Я жила в Чернігові, потім вийшла заміж і переїхала до Михайла-Коцюбинського. Не знаю чому, може, вільний час з’явився, може переїзд вплинув, але почала шити ляльки. Коли народилася перша донька, то захотілося їй придбати якихось незвичайних, екологічних іграшок. І я на горищі будинку знайшла ляльку, яка належала сестрі мого чоловіка, проте у неї була відірвана нога. Я її полагодила, і мені це настільки сподобалося! З того часу все почалося. Почала дивитися на спеціальних форумах, як правильно це робити, шукати ляльки і купувати під реставрацію. Це мене так затягнуло, що сьогодні вже не живу без цього. Раніше багато грошей на моє захоплення йшло. Зараз я шию сама ляльки «Глорекс». У них пластикове обличчя, яке обтягується тканиною і робиться тканинний тулуб. Продаю їх, а за ці гроші купую на аукціонах ляльки під реставрацію».

Одне хобі на двох

Цікаво, що захоплення у родині Шурда має не тільки Наталя. Її чоловік Микола, дивлячись на дружину, теж зацікавився іграшками, проте він реставрує і колекціонує хлопчачі іграшки.



«Микола збирає отакі радянські хлопчачі іграшки. До нього вони потрапляють, як правило, в жахливому вигляді – як на смітник. Він забирає, реставрує і дає їм нове життя. Ця ось конячка віком з 1970 року, була іржава, без коліс, а він сам з нічого її відновив, – розповідає пані Наталя. – Я її розмалювала. Це дуже рідкісна і дуже дорога, якщо купувати, річ. Знаєте вислів «педальний кінь»? Він походить саме від цієї іграшки. А негативне забарвлення вона має, бо саме ці коні на педалях робили поганої якості. Вони скрипіли, погано їздили, бо не мали підшипників. Ще в його колекції є отакий «Запорожець», оригінальний, люди подарували. Він був у непоганому стані, навіть наклейки збереглися. Оце його улюблена машина. У таких машинах легко можна побачити рік виробництва. Він іде номерним знаком. Ось ця випущена у 1984-му році».



На більшості цих іграшок їздили дочки подружжя. Радянські картинг, велосипед, машинки... За словами Наталі, саме ці іграшки вони любили найбільше.

«Не знаю, чому, але ж донька дуже любила саме ці велосипеди і іграшки відреставровані, – говорить Наталя. – На картингу і велосипеді їздила дуже довго. І що цікаво – на нові, теперішні моделі навіть сідати не хотіла».

Ляльки любить усі

У колекції Наталі яких тільки іграшок немає. Радянські і німецькій, і довоєнні, і післявоєнні. Їх стільки, що жінка, навіть виставку у місцевому музеї відкрила. Основна частина її колекції – це ляльки створенні за радянських часів у 50-80 роках. Проте є й німецькі іграшки випущені ще в довоєнний період. Саме цими екземплярами жінка пишається найбільше.

«Для кожного періоду іграшки, був свій матеріал виготовлення. Вони виготовлялися з пластику, пресованої тирси, целулоїду, до речі це дуже рідкісна сьогодні і дорога річ. Целулоїд – це такий собі допластик, дуже легенький, крихкий, Розповідає Наталя. – Він дуже погано піддається реставрації, але він дуже гарний, бо іграшки, виготовлені з нього, теплі і легкі. Ляльки з такого матеріалу екологічно чисті, бо його робили з целюлози, пластифікатора і камфори. Проте виготовляти ляльки з цього пластифікатора заборонили спочатку в Європі в 50-х роках, а в нас – ближче до 70-х років, бо він дуже вогненебезпечний і крихкий. Є в мене багато ляльок із пресованої тирси.


Цінна лялька з обличчям із пресованого фетру та ляльки Кисельова

Ось лялька «Іван Бровкін» – мабуть, багато хто з наших батьків згадає фільми з цим героєм. Лялька зроблена з пресованої тирси. Я її купила на одному аукціоні у дуже поганому стані і відреставрувала. Є в мене вдома унікальна німецька довоєнна лялька, яку я купила в магазин секонд-хенд. Пам’ятаю, зайшла, а там сидить лялька з незвичним обличчям. Я взяла її в руки – а вона була дуже легенька – і купила за 25 гривень. Принесла додому, показувала її знайомим, але мені всі казали, мовляв, вона така стара, навіщо ти її купила, що ти з нею робитимеш? Та я почала досліджувати історію цих ляльок, потім історію інших німецьких фабрик і дізналася, що це дуже рідкісний екзампляр. В мене сьогодні є дуже рідкісні німецькі довоєнні ляльки – «Ширкльот», «Цоненбарг» – чудової якості. Та є і недолік: вони дуже крихкі і дуже важкі, особливо ті, які зроблені з композиту. У кожної ляльки є своє клеймо. Саме за ним можна побачити, що це за лялька, яка її історія створення, коли її виготовили і де. За шість років мого захоплення я, здається, вже про всі ляльки знаю. Сьогодні найстарша лялька в моїй колекції – німецька, 1910 року випуску. Вона не схожа не на одну. Руки і ноги в неї на шарнірах, волосся натуральне, голова фарфорова і є зуби. До речі, німецькі ляльки до 1950 року всі були з зубами.

Реставрація для кожного своя

Технологію реставрації майстриня опановувала поетапно, адже для кожної ляльки вона своя. Комусь лише руки й ноги підкрутити, очі вставити, а є й такі, які майже заново зробити треба. І чим складніша робота, тим цікавіше майстрині. Ляльки для реставрування Наталя купує на спеціальному аукціоні. Причому свої авторські ляльки продає, щоб купити старі, зламані. На реставрацію однієї ляльки, за словами Наталі, витрачається різний час – залежить від стану «пацієнта»: можна полагодити за день, можна за декілька, можна за тиждень, а можна і за місяць. Окрім реставрації, для своїх ляльок жінка створює оригінальне вбрання.

«Своїх пластмасових ляльок я вже давно відреставрувала, тепер купую такі іграшки в інтернеті, – розповідає майстриня. – Такі ляльки не дуже дорогі. Та я люблю саме реставрувати, давати нове життя старим іграшкам, і це вже моє хобі. Мені подобається купувати ляльки саме під реставрацію, щоб я могла попрацювати з нею, вкласти частинку себе і оживити її. Ось це мені подобається».

При цьому майстриня не продає відреставрованих ляльок.

«Я продаю тільки ті, що шию сама. Відреставровані я колекціоную, – говорить Наталя. – Вони вже як діти, такі мені близькі стали, і я не хочу з ними розлучатися».

Найулюбленіші – свої

Ляльок у пані Наталі так багато, що очі розбігаються. Усіх вона любить і знає історію створення кожної. Про своє захоплення жінка може розповідати годинами. Проте є у майстрині і найулюбленіша серед ляльок – своя «ляля».

«Мені подобаються ляльки Кисельова, які виготовлені з пресованої тирси, – розповідає Наталя. – Це насправді дуже рідкісні і дорогі лялька. Проте я зробила репліку на одну з них, на «Лялю». В мене вона з пап’є-маше. Це була моя перша скульптурна ліпка у цій техніці. І я дуже люблю цього хлопчика, тому що він теплий, не такий, як зараз роблять. Я його робила саме на манер тих часів. Потім я зробила для нього дівчинку. У таких ляльок – багатошаровий одяг. До речі, чим більше одягу на ляльці, тим цікавіше дитині гратися.

Ляльки з пресованим обличчям реставрувати найважче

Поки ми розмовляли, Наталі приїхала посилка із ще однією лялькою для її і без того великої колекції. Авторка цієї чудової іграшки – Нора Велінкс (1910-1970 р.) У 30-х роках вона займалася виготовленням саме таких ляльок.

«Обличчя в цієї ляльки зроблене з прес-форми з фетру, розмальовувалася вручну, – говорить жінка. – Це шикарна лялька, в «рідному» одязі. І я думаю, той, хто продавав, просто не знав її реальної цінності. Реставрувати целулоїдних ляльок і тих, у яких обличчя з пресованого фетру, найважче. Є італійська авторка, її ляльки дуже популярні і дуже дорогі. Такі дорогі, що на свою зарплату я можу купити лише ґудзик цієї ляльки. Обличчя їх зроблено за технологією пресованого фетру. Фетр (у них він був натуральний) кладеться на прес-форму. І під дією температури виходить обличчя-маска. Я ж зробила репліку такої ляльки. Обличчя з пап’є-маше обтягнула фетром і розмалювала, як оригінал. Таких зробила декілька, але продала всі, окрім однієї. Одну собі лишила. Це будуарна лялька. Вона дуже складна у виготовлені, і дуже довго я її робила. Дивіться: у цих ляльках є припухлості, їх дуже складно виліплювати.

Тепер мені прийшов оригінал ляльки, виготовленої за такою технологією. Емоції переповнюють! Дивіться: на ній є свої туфельки. Розумієте, коли лялька приходить в рідному одязі, це просто якесь чудо, а якщо ще й взуття збереглося, то це джекпот».

Ляльки по хаті не ходять

Зі старими ляльками пов’язано дуже багато різноманітних історій. Є навіть повір’я, що не можна брати чужих старих ляльок до себе додому, бо вони зберігають енергетику свого власника. Проте Наталя в це не дуже вірить, та й купує тільки ті іграшки, які припали до душі їй самій.

«Всі мої ляльки добрі і всі стоять дома в моїй кімнаті, – говорить жінка. Ти купуєш ляльку, якщо вона відразу до серця лягла, і там гарна енергетика, а якщо ні – то я таких не купую. Проте у майстрів, які працюють з старими ляльками, є свої забобони і навіть обряди – наприклад, святою водою обтерти чи продзвонити дзвіночком. Я ними майже не користуюся, бо всі мої ляльки всі хороші».

Марія Пучинець, «Чернігівщина» №35 (800) від 27 серпня 2020

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: МихайлоКоцюбинська_ОТГ, Шурда, захоплення, ляльки, реставрація, Пучинець, Чернігівщина

Добавить в: