Двоє дівчат і семеро хлопців. «Скільки Бог дітей дасть, всіх приймемо»

Добавить новость

Пятница, 5 Июня 2020 14:11  |  Просмотров: 2851

У вітальню висипались п’ятеро хлопчиків-братиків. Дворічний Тимофій, чотирирічний Назар, шестирічний Ілля, восьмирічний В’ячеслав та дев’ятирічний Денис. Всі дуже схожі між собою: русяві, як мама, однаково пострижені, чистенько вдягнені. Посміхаються на весь рот. Дивлячись на цих «боровичків», і собі не можу стриматись від посмішки. Так зустріли в багатодітній родині 38-річної Яни і 42-річного Володимира Крещенків з Ніжина. Згодом у вітальню визирнули двоє дівчат, 11-річня Ліля та 13-річна Неля. Всього дітей дев’ятеро. 15-річний Пилип чекав у залі на другому поверсі, а 17-річний Богдан вийшов з кімнати згодом.

Будинок новий, двоповерховий. Піднімаємося полірованими дерев’яними сходами.

— А в нас диван новий, — хвалиться один з меншеньких.

Стіни оздоблені натуральним деревом, підлога, двері в кімнати, кухонні меблі з дерева.

— Самі робили? — цікавлюся у Володимира Володимировича.

— Сам! Да! — відповідають за батька малі хлопці.

— Тато наш і муляр, і столяр, — підтверджує Яна.

На другому поверсі три кімнати школярів: кімната дівчат, по кімнаті для старших хлопців, зала. Унизу — дитяча і батьківська спальня.


Крещенки-старші: Володимир та Яна. І молодші (зліва направо): В’ячеслав, Денис, Ілля, Назар та Тимофій

Найбільша родина з найменшими дітьми

Крещенки — найбагатодітніша в області сім’я, де всі дочки-синочки дитячого віку.

Наприкінці минулого року президент Яні Крещенко присвоїв почесне звання «Мати-героїня». Нагрудний знак «Мати-героїня» для 14 жінок з Чернігівщини, в тому числі для Яни, знаходяться в ОДА. Чекають закінчення карантину.

— Виплату отримала ще в грудні, 17 тисяч, — каже Яна. (Вже з 1 січня розмір одноразової винагороди жінкам, яким присвоїли звання «Мати-героїня» становить 21020 гривень. У липні обіцяють 21020, а наприкінці року даватимуть 22700 гривень. — Авт.).

— Документи почали оформляти з літа 2018, — коли Денискові (п’ятій дитині) виповнилося вісім років. Вже йому в червні буде 10. Характеристики на школярів, як навчаються, поведінка. Характеристика з коледжу (старший навчається в Ніжинському коледжі культури та мистецтв, на відділі декоративно-прикладного мистецтва). Довідки про несудимість мене і двох синів.

— Поки збирали довідки, Пилипу виповнилося 14, ще одна довідка про несудимість знадобилася, — пояснює Володимир.

Спочатку одружилися, потім узнали одне одного

Яна Олександрівна родом з Чернігова. В 90-х роках батьки прийняли хрещення і стали членами церкви євангельських християн-баптистів. Дітей в родині було двоє.

Володимир теж з віруючої сім’ї. П’ятеро братів-сестер. Мати свого часу також отримала звання і нагороду «Матері-героїні». Після закінчення школи Володимир вчився на муляра в Чернігові. Відвідували з Яною одну церкву.

— У церкві познайомились?

— Знали одне одного, але не спілкувалися. Йому було 18, мені ще 14. Він в молодіжній, я в підлітковій групі. Окремі заняття. Не було ні дружби, і до пори ніякої зацікавленості одне до одного. По закінченню училища він повернувся у Ніжин, — розповідає Яна. Діти обсіли кругом, слухають. Навіть поправляють.

— У 19 років я закінчувала Чернігівське медучилище. Володимиру виповнилося 23, він задумався про створення сім’ї. Приїхав і запропонував стати його дружиною.

— Приїхав і зробив пропозицію майже незнайомій дівчині?

— Іноді зустрічалися на заходах для молоді. Щоліта — церковні виїзні дитячі табори. На річку, з палатками. Володимир займався з групою ніжинських дітей, я в основному на кухні. Близько 100 дітей з віруючих сімей. Це велика відповідальність, кожен зайнятий своєю справою.

— Хтось знайомиться через інтернет, хтось в клубі. Я молився, щоб Бог підказав, хто буде моєю помічницею по життю. І Бог звернув мою увагу на Яну.

— Тобто вона вам все-таки подобалася?

— Раніше не придивлявся. Але в момент душевного переживання Бог нагадав мені, що є така дівчина.

— Я пропозиції руки і серця не чекала, — Яна бере на руки Тимофійка, — погодилась, але весілля вирішили відкласти до закінчення училища. Після училища пішла працювати медсестрою в онкодиспансер. Одруження затрималося майже на рік. Володимир працював у Ніжині на меблевій фабриці. Іноді бачилися, але не зустрічалися.

— А як же гуляння під місяцем, квіти, поцілунки, походи в кіно?

— У нас прийнято одне одного пізнавати після одруження, — каже Володимир. — На тих зустрічах людина себе по справжньому не проявить.

— Город разом посадити, шпалери поклеїти...

— Між дівчиною та хлопцем до шлюбу відносини мають бути цнотливими. Бажано не ходити разом, не усамітнюватися, не наражати себе на спокусу. Бо коли вони поруч, наодинці... Ми всі не дерев’яні.

— У нас дійсно вийшло так, що спершу одружилися, а потім познайомилися, — знизує плечима Яна.



Першими не витримали

— Яке було весілля?

— Холодне, — сміється Яна. — Розписувалися в грудні 2001 року. Гостей було десь 180. Це нормально, християнські сім’ї великі, багатодітні. Зразу урочиста частина, вінчання. Пастор робить настанови молодим, пояснює обов’язки чоловіка, роль дружини в сім’ї.

Легка весільна сукня, букети. Фотосесія на Валу в мінус 15. Черевички на підборах, пухнаста накидка на плечі зовсім не гріла. Лілії в букеті замерзли вже на 15 хвилині, а ми трималися. Потім теж трохи прихворіли.

Друга частина — святковий стіл. Накриваємо в церкві. Жива музика, весільні християнські співи, побажання молодим. Без танців, і спиртних напоїв — не вживаємо, а в іншому — ті ж котлети, салати, весільний торт. Соки, компоти, ситро.

Особливих пільг нема

Після весілля жити поїхали в Ніжин.

— Цього будинку ще не було. Привіз дружину в стареньку однокімнатну хатину, яку залишила бабуся (вона поїхала до дочки в Підмосков’я). Ні газу, ні води: пічне опалення, колодязь на вулиці. А що ще молодим треба? Звикали, вчилися, — пригадує Володимир. — Через рік народився Богдан. Почали переробляти цю
хату. Викинули піч, з’явилась ще одна кімната. Провели газ. Робили своїми силами. В 2004 народився Пилип, через два роки Неля. — Наші діти народжуються по парним рокам, — сміється батько.

— Потроху почали купувати будматеріали, складати. Сім'я росла. В 2009 році, побудували новий, двоповерховий будинок.

Ще коли працював на меблевій фабриці, зарплату отримати було неможливо. Готівкою не давали. Брали зарплатню меблями, знаходили покупців, ті зразу забирали, а хлопці отримували гроші.

— Як подарунок на весілля чоловік теж взяв дві дводверні шафи, — згадує Яна. — В рахунок зарплати. Досі ними користуємося.

Потім працював у столярній майстерні. Зараз Володимир Володимирович працює від собезу, доглядає за 91-річним дідусем. Іноді робить меблі на замовлення.

— Вдома справ вистачає: підуть городи, зараз школа — п’ять учнів, треба займатися. Отримуємо державну соціальну допомогу як багатодітна малозабезпечена родина (на кожного члена сім’ї держава доплачує до прожиткового мінімуму). На дітей до шести років виплачують по 1700 гривень на дитину (у нас на двох).

Особливих пільг багатодітність не дає,— признаються батьки. — Навіть посвідчення дітей з багатодітної родини не дає можливості їздити міським транспортом безкоштовно.

Коли заселилися в новий будинок, діток було четверо. В старому будиночку проводяться богослужіння.

Користуємося субсидією на комуналку.



Без цукерок — ніяк

— Намагаємося економити, та не завжди виходить, — визнає Яна. — Бабуся Неля, мама моя, коли були дітки маленькі, — штанці перешивала, повзуночки шила.

Щось купуємо у секондах, якщо речі добротні. Перед школою намагаємося всім купити новий одяг, щоб були вдягнені пристойно. Якщо одяг ще нормальний, менший за старшим доношує. Те ж і з взуттям.

Харчуємось просто, щодня готуємо домашнє. Першу страву обов'язково.

— Це ж яку каструлю на 11 ротів треба?

— Відрами не варю. П’ятилітрової каструлі вистачає навіть на два рази. Щодня щось нове. Кухнею займаюсь я, вже й дівчата допомагають. Коли старші в школі, Іллюша і Назарчик можуть картоплю почистити спеціальними чистилками. Цибульку, моркву.

Роблю котлети, тефтелі. Зроблю більше, в морозилку закладу. Економніше, ніж просто відбивні посмажити. Коли що встигну. На вечерю ще щось треба, іноді весь день біля плити.

Дівчата пекти навчилися. їм цікаво, рецепти знаходять. Але й цукерки треба, бо просять. Кіло купиш, поділили на всіх, і не побагату й вийде. Яблук на оптовій базі кілька раз за зиму купували по 15 кілограмів. Мандарини, банани. Ягоди збираємо самі і кладу в морозилку з цукром і без кісточок. Вишню, малину, полуницю.

Діти молодці, допомагають. Розподіляємо кожному по кімнаті, прибирають самі.

Садимо два городи, всього 20 соток. Мотоблок купили. Тридцять курей, з яєць омлети готуємо. Зелень пішла — свіжі салати є.

На пранні не виходить зекономити: перу часто, влітку й по 2 рази на день, — розводить руками Яна. — Машина велика, на 8 кілограмів.
Всі питання про облаштування домогосподарства на чоловікові. П’ятеро дітей в музичній школі займаються, він відвозить, забирає. У поліклініку. Тому зуби полікувати треба, тому зір перевірити. У нас мікроавтобус Рено. Зараз літню кухню робимо. Бо хатня вже замала стала. Як батьки приїдуть, то всі й не вміщаємося. Малих вже за окремий столик саджаємо.

Випробування долали разом

— Були й труднощі. Діти малі, будівництво, грошей не вистачає. Але все намагалися вирішувати мирно, спокійно, обговорювати свої проблеми, — говорить Яна. — Не звинувачувати одне одного, не псувати відносини. Все долати разом. Вчилися економити.

— Були й серйозні переживання, — зітхає батько. — Дениску було п’ять років, почав скаржитися на головні болі. Перед тим ні травми, ні хвороби ніякої не було. Обслідували, виявили доброякісну пухлину в головному мозку. Досі не знаємо, в чому причина. При народженні все було нормально. Буквально за два-три тижні таке сталося. Друзі, знайомі допомогли зібрати гроші на операцію. В 2016 оперували в Ужгороді. Зараз Денис навчається в звичайній школі, непогано, все засвоює.

І ще про кохання

— Турботи, Божі справи... А закохалися одне в одного коли?

— Коли Бог звернув мою увагу на Яну, і я зрозумів, що вона моя половинка на все життя, — це воно й було. Задовго до одруження, — тепло дивиться на дружину Володимир.

— А моє почуття до Володимира розвивалося в нашому сумісному житті, — признається Яна.

— Ще дітки будуть?

— Ми крапку не ставимо, — посміхається чоловік. — Це питання Богові. Ми від самого початку сферу дітонародження не брали в свої руки.

— І знали, якщо одружимося, буде стільки дітей, скільки Бог дасть, — вторить чоловікові Яна.

Наприкінці всі разом заспівали пісню. Богдан закінчив музичну школу по класу акордеону. Пилип займається на скрипці, Неля на фортепіано, Ліля — також скрипка, Денис і Славко учаться на флейті. Батько родини самоучка на гітарі.

* * *

Звання «Мати-героїня» дають багатодітним матерям, які виховали до восьмирічного віку п’ятьох і більше дітей, а також створили належні умови для їхнього інтелектуального, фізичного та духовного розвитку.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №21 (1775), 21 травня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: