На одній хвилі, або Майстер та його… майстриня

Пятница, 28 Февраля 2020 14:12 | Просмотров: 3172

http://che.cn.ua/index.php/all-news/item/2657-na-odnii-khvyli-abo-maister-ta-ioho-maistrynia

У будинку 70-річної Надії Мороз, яка мешкає у селі Піски, що на Бобровиччині, – веселе різнобарв’я, яке створюють вишивані речі – рушники, скатертини, покривала, подушки, ікони… Оселя-вишиванка, інакше не назвеш. Справжня майстерня, де у кожній кімнаті панує український колорит. У чоловіка пані Надії теж своя «кузня», але на подвір’ї і в гаражі.

Надія Федорівна Мороз все життя – як бджілка

Микола Миколайович – раціоналізатор-самоук, який добре знається на різноманітній техніці. Він власноруч зібрав трактор, а до нього декілька спеціальних насадок, за допомогою яких машина робить практично весь набір сільськогосподарських робіт. Тож на городі вся праця у пана Миколи механізована. І не лише на городі.

Чоловік самотужки змайстрував ще й саморобний верстат для коління дров. Тепер лише попихає колодки, а «робот» хвацько розколює їх на дрова. Є у господаря і сніговідкидач. Цим диво-агрегатом чистить ледь не всю вулицю, як снігом замете.

Подружжя, найважливішою філософією життя якого є праця. Та немало негараздів насипала їм доля. Інколи, здавалося, що життя на межі прірви. В такі години, дні відволікали улюблені заняття, які й урятували цих добрих, щирих душею, щедрих і мудрих людей.

Сльози проливала, горе зашивала…

Надія Федорівна все життя – як бджілка. Тільки-но закінчила школу, пішла на ферму працювати. Трудилася і на цукровому заводі у Бобровиці. А потім за порадою подруги, подалася до столиці в ремонтно-будівельне управління.

«Ми займалися озелененням Києва. Садили дерева, кущі, квіти, газони засівали, – згадує роки своєї молодості пані Надія. – У 21 рік я вийшла заміж. Чоловік мій, Василь, був хорошою людиною. Працювали разом. Він на тракторі. Троє синочків йому народила. Та тільки найменшого Андрійка йому не судилося побачити. Серцева хвороба забрала Василя прямо на роботі. Молодий ще зовсім був – 36 років. Жити б і жити. Я тоді на шостому місяці вагітності була. Моєму розпачу не було меж. Коли народився Андрійко, мені казали, віддай його, Надю, бездітним людям, бо як ти, мовляв, сама… Не хотіла навіть слухати цих розмов. Це мої синочки, кровиночки наші з Василем. Я їм на шматочок хліба зароблю, а сама вже як Бог дасть…(витирає сльози, – Авт.)».

Після смерті чоловіка ремонтно-будівельне управління виділило Надії Федорівні квартиру як багатодітній матері-одиначці. Перебивалися, як могли. Синочки допомагали, бо бачили, як матері самій складно. Як вона не доїдає – аби лиш їх нагодувати і щось у квартиру купити, бо зовсім пуста.

«Пам’ятаю, назбирала по копійці на сервант, привезли мені його, вигрузили – і роби, що хочеш… Як зібрати? Я лягла на коробки і плачу. Складно жінці самій у цьому житті, якою б роботящою вона не була».

Минули роки, і пані Надія зустріла Миколу Миколайовича. Чоловік почав допомагати. Молодший, Андрій, його татом називав. Старші, Віктор і Саша, – дядьком Колею, але добре до нього ставилися.

«Були в нас складнощі у родині, але ми все пережили, побороли. Вже й сини повиростали. Віктор і Саша на практиці були у Пісках. Старший – слюсарем, а середній – водієм. Ми сюди постійно їздили. Столиця столицею, а тут наш дім. Тут благодать! Та ніколи не думали, що саме тут на нас страшне горе чекає. 23 роки моєму синочку Сашеньці було, як його машина збила, – витирає гіркі сльози Надія Федорівна. – Це була зима. То цівка крові по снігу на півтора кілометри тяглась. Уявляєте, як воно: збив, та ще й тягнув стільки по селу… Три рази справу відкривали і закривали. Куди я тільки не писала. Я і Кучмі особисто лист у руки передавала, але все марно. Не повернути Сашу… А найстрашніше, що нікого і не покарали за смерть моєї дитини. Ми можемо лише здогадуватися хто це зробив…».

Після смерті сина Надія Федорівна рятувалася лише молитвою і вишиванням. Тільки так могла трохи відволіктися, аби не збожеволіти.

«З будинку не виходила. Хтось зайде до мене, а я за ліжко сховаюсь і вишиваю. Говорити навіть не хотіла ні з ким. Я своє горе зашивала…», – не стримує сліз моя співбесідниця.

Вишиває господиня й нині. І дня не може прожити без вишивки. Навіть коли натрудиться на грядках, по господарству, все одно бере до рук голку.

«Це моя розрада. І ліки від усіх хвороб, особливо душевних. Моїх вишивок – по всій Україні! І за кордоном є. Але я не продаю, дарую. Друзям, родичам. Всі мої у вишиванках, всі з вишитими рушниками. Багато для храмів вишила: і скатертини, й рушники, й ікони. У Бобровицьку церкву, в Озерянську, у Щаснівську, і, звичайно, у Пісківську. Для школи портрет Шевченка вишила. Пейзажів у мене дуже багато», – показує вишивану красу майстриня.

У помешканні Надії Федорівни з п’ять десятків вишитих подушок різного розміру. Всі стіни картинами завішані, іконами. Навіть меблі вбрані у вишиванки.

Чоловік майстрині, Микола Миколайович, каже, що роботи дружини виконані наскільки майстерно, що, аби розгледіти хрестики, доводиться придивлятися.

– Моя дружина дуже добра. А ще у неї золоті руки. Ну ви ж самі бачите.

– Мої заслуги набагато менші, ніж у Миколи. От він – справжній майстер. Ніколи без діла не сидить. А ще береже мене дуже. Сам робить, а мене вишивати відправляє, – посміхається моя співбесідниця.

Саморобні «роботи»

Микола Миколайович дивує своєю чудо-технікою. Але про себе не дуже любить розповідати. Дуже скромний майстер-винахідник.

Микола Миколайович зі своїм помічником

«Склав спочатку трактора. Тут збірна запчастин, з чого тільки немає… Я його називаю – старий кінь, нові підкови, – ледь помітно посміхається господар. – А потім – розпашники, диски, інший реманент, щоб полегшити роботу на городі. Тоді косарку зробив, бетономішалку, агрегат для чистки снігу, дровокол і верстат, що пиляє дрова. Все працює відмінно і швидко.

Механізована праця легша

Тепер це мої роботи-помічники по господарству. Якби сокирою махав, знаєте, скільки сил би пішло! А так раз-два – і готово. Але все одно треба працювати. Само воно за тебе роботу не зробить. Життя – це праця. Я не вмію без діла сидіти».

Пана Миколу нахвалюють і в селі. Виконувачка обов’язків старости Валентина Олешко каже, що з чим би не звернулися до майстра – все зробить на відмінно.

«Він працює у нашому Пісківському відділенні ТОВ «Земля і воля» сезонним робочим. Майстер на всі руки!, – нахвалює Валентина Іванівна. – Допоможе, коли треба, у всьому. Ну а Надію Федорівну всі знають як найкращу вишивальницю у селі. Так би хотілося виставку їй влаштувати… У неї сотні бездоганних робіт. От якби їх рамочками оздобити. Я думаю, Микола Миколайович зробив би це легко... Матеріал тільки треба десь дістати».

Майстер і його...майстриня

Цьогоріч це чудове подружжя святкуватиме тридцятирічний ювілей спільного життя. Здається, вони й досі люблять один одного. А найголовніше – цінують і бережуть. Тож хочеться побажати цим добрим і мудрим людям, щоб їхню родину більше ніколи не турбували труднощі та злі вітри долі. Будьте щасливі, миру вам та гармонії на довгі літа!

Сніжана Божок, «Чернігівщина» №9 (774) від 27 лютого 2020