Наречена з Каліфорнії або в Америці немає таких хлопців!

Добавить новость

Понедельник, 20 Июля 2009 17:01  |  Просмотров: 3112

Михайло та Керон (у центрі) у родинному колі в Нових Боровичах

“Батьки були проти того, щоб я їхала на Україну,” – розповідає  23-річна  Керон з американського штату Каліфорнія. Та, ймовірно, вони були просто шоковані, коли досі сумирна і слухняна донька заявила про свій намір вирушити в країну, про існування якої знає далеко не кожен американець. Та ще й - у якесь глухе, загублене в лісах  село...

А якщо до всього вищезгаданого додати, що Керон мала їхати до… незнайомця, якого ніколи не бачила (було тільки спілкування в Інтернеті). Та дівчина стояла на своєму. Батькам довелося змиритися. Проводжали її в аеропорту з кам’яними обличчями. А вона посміхалася – попереду  була зустріч з хлопцем, у якого закохалася півроку тому. Хлопця звали Михайло Тетусь.

Отак і познайомились…

Поки тривав виснажливий для неї переліт він готувався до чергового екзамену в Ніжинському педуніверситеті  -  здавав літню сесію після другого курсу.
Це -  його друга освіта. Після школи  був медичний коледж, робота фельдшером у селі Камка, що по сусідству з його рідними Новими Боровичами.
Молодий, тямущий, не п’є, не палить – чим не завидний жених? Але, - розповідає сам Михайло, - жодна дівчина не порушила  його сердечного спокою. Ні тоді, ні пізніше – в університеті, хоч у його групі на двох хлопців 20 дівчат.
Все змінив один несподіваний телефонний дзвінок. Він пролунав о третій ночі – Михайло ще сидів над підручниками.
- Привіт! Як справи? Що робиш?
Запитували англійською. Голос жіночий. Дуже приємний.
- Вчу уроки, - чесно відповів студент.
Познайомились. Поговорили. А вже вранці  Михайло спіймав себе на тому, що скучив за “нічним” голосом. Поповнив рахунок, набрав номер. 25 гривень вистачило на хвилину розмови. Довелося перейти на електронну пошту.

Що спільного в українця з американкою?

З часом  з’ясувалося, що мають багато спільного. Обоє з учительських родин, вивчають іноземну філологію (він – англійську і німецьку, вона – французьку і китайську). Обоє не люблять галасливих вечірок і мріють про спокійне сімейне життя. Навіть за віком однакові (різниця – всього один місяць).
Вони розповідали одне одному, як пройшов день, ділилися враженнями, разом складали вірші. Обмінялися фотографіями. Сподобалися. Потім все частіше почали писати в листах про зустріч. І Керон прилетіла.
Найменше здивувалася цьому Михайлова мама. Свого часу вона теж приїжджала в Нові Боровичі до коханого. А потім залишилася назовсім, попрощавшись з міським життям і квартирою в Дніпропетровську.
Тож, відчуваючи в дівчині рідну душу, зустріла її дуже тепло. Вони відразу порозумілися.

Навіть буряки прополола

Поки Михайло готувався до останнього екзамену, Керон знайомилася з сільським життям. Кожному курчаті дала ім’я, корові сплела вінок, принесла в дім річкову черепаху і заявила, що залишиться тут жити, якщо Михайлові батьки куплять їй коня. Всім цікавилася, все хотіла спробувати, бралася допомагати. Жартома довели їй “норму” буряків – прополола.
- Невже в Америці нема таких хлопців, як Михайло? – запитую її.
- Нема, - каже. – Принаймні, у мене ніколи не виникало бажання заради одного з них кинути все і податися на край світу.
Зізнається, у ньому їй подобається все – і м’язи, і ніжність, і характер. Вона б хотіла мати такого чоловіка – одного на все життя. Народити від нього чотирьох дітей, любити їх, його і Бога.
Що чекає їх у майбутньому – хто зараз візьметься сказати? Втім, Михайло раптом пригадує: якось йому наворожили, що матиме дружину здалеку і буде з нею щасливий.
А поки вони були щасливі обоє – цілих два тижні. Не відходили одне від одного,  і якщо не обнімалися, то трималися за руки. За таких обставин час летить блискавично.
Михайло проводжав Керон  у Бориспіль. По-джентльменськи купив їй квиток на літак. Прощаючись, вони говорили про нову зустріч.   

Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: