Дмитро Блауш розповів про свою поїздку до Америки

Заступник голови Чернігівської обласної ради Дмитро Блауш шість днів перебував у Вашингтоні, де знайомився та спілкувався з іноземними політиками.

У столицю супердержави чернігівець потрапив через запрошення на молитовний сніданок – традиційну неформальну зустріч політиків, духовних лідерів, підприємців та урядовців, яка проходила у готелі «Hilton». Найбільш «топовим» політиком, з яким довелося поспілкуватись нашому землякові, став спікер Палати представників США Майк Джонсон – саме від нього сьогодні великою мірою залежить допомога Україні. З ким ще зустрічався Блауш, що сказав Джонсон і про що вдалося домовитись чернігівському політику в Америці?



З одним із американських конгресменів

Молитовний сніданок – це неформальна зустріч, метою якої є порозуміння політиків, духовних лідерів, підприємців та урядовців і консолідація багатоконфесійного американського суспільства навколо єдиної системи загальнолюдських та моральних цінностей. Традиції молитовних сніданків уже майже 70 років. Вона зародилася у США як зібрання представників і представниць різних політичних поглядів – на зустрічах вони не сперечалися, а молилися разом. Зустрічі стали регулярними і тривають досі, проте раз на рік група організовує великий молитовний сніданок. Власне, він є основним заходом у комплексі інших, менш помітних і відомих, але важливих нетворкінгових подій. Традиційно молитовний сніданок відбувається у Вашингтоні, у готелі «Hilton» – датою є зазвичай перший четвер лютого.

– Дмитре, як взагалі Америка і як добирались?

– Це інший світ, особливо зважаючи на те, що в Україні війна. Добирався спочатку до Польщі поїздом, а потім літаком з пересадкою в Данії. В цілому на переліт пішло 11 годин. Туди летіти було краще, назад гірше, бо зміна часового поясу і організм не встигає як слід адаптуватись.

– Вашингтон – який він?

– Я бачив два міста – Вашингтон і Нью-Йорк. Вашингтон мені більше сподобався, мабуть, через те, що там все керівництво країни. Це місто більш охайне, провінційне, чистіше і законослухняне. Натомість Нью-Йорк – це більше міграційне місто, часто брудне, на вулицях чути запах «травки», причому всюди, наче ти йдеш в Амстердамі. Це не сподобалось. А от Вашингтон – величне місто. Та і взагалі, коли крокуєш цією країною, ти розумієш, у якій країні знаходиться друкарський станок. Там все збудовано велично, міцно, якісно, і ти відчуваєш оцей дух величі.

– Тобто якщо колись Блауш стане Президентом, то столицю перенесуть з Києва, скажімо, у Батурин?

– Ну, Ваші слова, та Богу у вуха (посміхається, – Авт.), але, дивлячись на досвід отаких країн, ти розумієш, що нашій країні є куди рости. Після перемоги над ворогом нам треба будувати Україну, за яку не соромно.

– Як, взагалі, все проходило?

– В американців дуже потужно по всьому світу працює релігійна діаспора. Америка взагалі – дуже консервативна країна, і в цьому році через заплановані вибори Президента, молитовних сніданків було декілька – республіканці і демократи проводили їх окремо одне від одного. Місія нашої делегація і моя в тому числі, як представника з регіону, полягала в тому, що ми їхали і дякували за ту допомогу, яку американський народ нам надає. Незважаючи на те, що сьогодні існує проблема нестачі озброєння та фінансових ресурсів, ми маємо бути вдячні за вже надане, розуміючи, що в цьому світі ніхто нікому нічим не зобов’язаний. Якби не США, я не знаю, чи могли б ми сьогодні сидіти у вільній країні і спілкуватись рідною мовою. Звісно, ми завжди наголошували на необхідності отримання допомоги. До того ж із собою наша делегація привезла багато сувенірів з фронту, ми долучали до розмови по відео зв’язку військових з фронту та поранених в госпіталях. Я думаю, що це важливий захід. Давайте будемо відвертими: за два роки світ, можливо, дещо втомився від України, у них свої проблеми, але якщо ми будемо постійно нагадувати про себе, то вода камінь точить.

– З ким із політиків пощастило поспілкуватись?

– Якщо говорити про найвищий рівень, то це спікер Палати Представників Майк Джонсон, від якого сьогодні залежить допомога Україні. Це республіканець. Що важливо – нас запросили на сніданок до республіканців. Це означає те, що нас підтримують в різних політичних силах. Американці сьогодні думають під час виборів про внутрішньополітичну ситуацію в країні. На превеликий жаль, питання України стало паралельно питанню міграційної політики Уряду США та кордону з Мексикою. Цілком очевидно, що для демократів це вигідно, бо країна поповнюється їхніми виборцями, а для республіканців – навпаки. Це політична історія, але я ні від кого не почув, що Україну не треба підтримувати.



Чернігівська делегація

– Який у спілкуванні цей Джонсон? Сухий?

– Ні, він не сухий. На жаль, просто не було багато часу для цього. Він був основною фігурою на молитовному сніданку. Я подякував йому за підтримку України і сказав, що ми сподіваємось на подальшу допомогу. Джонсон відповів, що американський народ завжди поруч з українським народом і підтримка обов’язково буде. Розмова була короткою, але мені здається, що людині такого рівня немає сенсу казати неправду.

– На жаль, історія зі зброєю зіштовхнулась з американськими виборами…

– На жаль… Але я спілкувався з різними людьми – з конгресменами, людьми з Білого Дому, і зробив висновок, що існують додаткові шляхи, звідки можна отримати зброю. Дуже вірю та сподіваюсь на те, що американський народ та Уряд не залишить Україну на половині шляху нашої боротьби.

– До речі, на фото Ви з колишньою дружиною народного депутата України Павла Халімона Оксаною. Вона там живе?

– Так. Вона виїхала ще до війни. Вся країна відчувала, що буде війна, але не хотіла вірити. Так само у мене було передчуття війни, а я на тиждень відправив дружину в Карпати. Коли вона з сином повернулась 23 лютого, то я війну застав, як кажуть, в повному комплекті з усією родиною і дворічною дитиною. Оксана Халімон – пречудова жінка. Я не люблю, коли хтось коментує дії жінок. Ми виховані так, що в мене до жінки немає питань, у мене є питання до чоловіків. Оксана – молодець, вона приїхала, бо вона ж не мешкає у Вашингтоні. Знаючи бездоганно англійську мову, маючи особисто контакти, допомагала і залучала контакти для підтримки України в цілому і нашої області зокрема. Бо, окрім величезної місії щодо зброї, ми реалізовували локальні проекти. Скоро ви про них почуєте. Бо є організації, з якими нам вдалося налагодити міцний зв'язок. Це стосується і будівництва особистого житла, і їжі. Як відомо, у нашого благодійного фонду «Добродія» є проект «Годуємо разом» – ми плануємо його розширити за межі Чернігова. Це буде дуже скоро, і це – один із результатів цієї поїздки.



На Капітолійських пагорбах

– Дмитре, тобто результатом візиту до Штатів стане збільшення благодійності?

– Так. А найголовніше – це те, що вона розшириться в бік підтримки простих людей, бо через війну страждають усі.

– Скільки взагалі були в Америці?

– Шість днів. Перебування оплачували з власної кишені. Я впевнений, що є політики, які платять за те, щоб потрапити на молитовний сніданок, але в нас були офіційні запрошення і ми за жоден із сніданків, за всі ці заходи, гроші не платили.

– Снідали?

– Ну, не можна так сказати, що прямо снідали. Там все влаштовано таким чином: на столах є їжа, «шведський стіл», ти набираєш тарілку, їси, спілкуєшся. У нас «круглі столи», а в американців спілкування відбувається саме в такій формі. Все це проходить у величезному залі – ви їсте і дивитесь, як політики виступають, моляться.

– Буквально моляться?

– Це протестанти, в них особлива молитва. Для мене, як для православного християнина, це було щось незвичайне. Вони співають. Це щось нове. Але моя думка така: будь-яка людина, яка вірить в Бога, точно не буде думати про погане щодо свого ближнього. Протестанти в Америці – це дуже потужний рух, зважаючи на те, що більшість політиків там – протестанти.

Після візиту до Вашингтона Дмитра Блауша запросили до Брюсселя на саміт місцевого самоврядування. Відбудеться він наприкінці березня – на початку квітня. Політик каже, що такі заходи – це прекрасна можливість для нових знайомств та втілення нових проектів, які принесуть користь Україні загалом і Чернігівщині зокрема.


Джерело: газета "Чернігівщина", Віталій Назаренко, фото Дмитра Блауша

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: