Що зимою дає ліс?

Добавить новость

Понедельник, 4 Февраля 2019 16:13  |  Просмотров: 4115

Лісу на Чернігівщині стільки, що інших завидки беруть! Влітку це найкраще місце для збору ягід, грибів, квітів, полювання і прогулянок. А зимою? Що зимою дає ліс?



Не такі наші люди багаті, щоб ліс красти

Денис Землянко, головний лісничий Добрянського лісового господарства, Ріпкинський район:

— Зараз людям взята з лісу нічого. Хіба що гілки з берези на віники ріжуть. Про дрова влітку треба думати. Лісозаготівлею лісництва займаються цілий рік. Прийди, заплати — привезуть прямо під двір і вивантажать. А штраф за кожне зрубане дерево — від 200 гривень.

Не такі в нас багаті люди, щоб ліс красти. Це ж і трактор треба, щоб вивезти, або хоча б кінь. Дешевше в лісництві купити.

Ялинкова пора закінчилася, цим також лісництва займаються, з початку грудня. А за самостійно вирубану ялину чи сосну — штраф, навіть якщо вона росла не в лісі, а біля лісу. Поки сезон полювання — полюють на зайця, косулю, лисицю.

Казку

Світлана Губар, пенсіонерка, Клубівка, Ріпкинський район:

— Зимовий ліс дає мені казку. Засніжені іскристі сосни — це неймовірна краса. На снігу багато слідів. То косулі пробіжать. То зайчик. То кабани. За слідами можна уявити життя звірів. Улітку на чорній землі такого не побачиш. Ліс узимку дає шишки — лісники збирають їх на насіння у грудні. Дрова. Заїхати у ліс важко, але можливо. Машина рубаних дров — десь три з половиною тисячі гривень.

Молодь на шашлики ходить, старі дрова для грубки носять

Ганна Салогуб, пенсіонерка, Красний Колядин, Талалаївський район:

— Лісосмуга захищає нас від сильних вітрів. Не такі намети на дорозі. Молодь до лісу ходить на шашлики. А за моєї молодості такого не було. На санчатах катаються. Розважаються. Старі люди дрова для грубки з лісу носять.

Ліс для душі розрада. І взимку, і влітку. Вийшов погуляти, чистим повітрям подихати, пташок послухати. Хоча зараз вони до мене під вікна прилітають, їсти просять. В основному синички. Горобцям мало перепадає.

Підказує узори

Надія Лахнеко, пенсіонерка, Тупичів, Городнянський район:

— В’яжу корзини з ниток. У нас поряд ферма. Сіно качають у круглі тюки. Перев’язують нитками капроновими. А коли розв’язують тюки, мені приносять ті використані нитки. Я їх роз’єдную. І в’яжу кошики. Троянди, лілії, ромашки в’яжу. А узори мені зимовий ліс підказує. Гілочки у сосновому і у листяному лісі поєднуються по-різному. І шумить кожен ліс по-своєму.

«У нас не Емірати. Зайчики, білочки, лосі, кабани ходять»

Микола Подорожній, водій, Сосниця:

— У нас же не Емірати, не пустеля. Ліси — наше багатство. Люди на лижах катаються. На полювання ходять. Я тихе полюбляю — гриби збирати. Білочок, зайчиків, і лосів, і кабанів бачив. А дрова купуємо. Ліси ж не безхозні. За ними доглядають.

Зустріч з друзями

Анатолій Кульгейко, мисливствознавець Ріпкинського відділення МРП Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок:

— Для мене, в першу чергу, ліс — це цілюще повітря і приємні зустрічі з друзями, з якими маємо спільні інтереси. А вже потім — полювання на лисиць, вовків, єнотів, зайців і, якщо є ліцензія, на косуль. Трофеїв на опудала не збираю. На роботі висять роги лося 25-річної давності. У сезон полювання на косуль виходять козлики, роги вже поскидали. Хто поцілив хутрового звіра, той і забирає собі хутро. Відстрілюємо тільки за відстрілочними картками. І, звісно, «полюємо» на браконьєрів. Складаємо на них матеріали. Комусь достатньо попередження, аби зрозумів протизаконність своїх дій, а когось і гривнею доводиться карата.

Заспокоєння душі

Іван Юрченко, пенсіонер, Лихолітки, Козелецький район:

— Ліс — частина мого життя. Коли були дітьми, з хлопцями ходили до лісу по первоцвіти, дарували їх мамам. Пробивали берези, щоб набрати соку. За ялинками ходили, загаялися до темна. Тягли деревця додому, ледь не позамерзали. Пекли картоплю і смажили сало у Римі. Рим — це урочище, назване через римлян-купців. Там була їхня контора, їхали торгувати через Козелець на Ніжин. У шкільні роки водив нас до лісу учитель історії і географії Віктор Федорович Прима, нині покійний. Саме він привчив нас прибирати за собою після пікніка, все спалювати у вогнищі.

Юнаками вирізали тички на помідори, вудилища з горішника, гілки берези ламали на віники. Горішник ламали, з нього ж колись каркаси робили для вінків на кладовище. А дикі груші, яблука — яка то смакота. У Голодомор вони не одне життя врятували.

Вже у молодості ходили на маївки 1 і 9 травня. Весело було, сало смажили, кашу варили і т. д. Це тепер гуляють здебільшого у кафе і ресторанах, а я і досі люблю на природі.

У радянські часи багато худоби у селах тримали, особливо свиней. Було таке, що жмута кропиви по селу не було де вирвати. Ходили до лісу. Коли з зерном було сутужно, збирали жолуді, мололи їх. Сіна не вистачало, йшли домовлятися з лісниками, аби покосити у лісі, а натомість відпрацьовували то на вирубці, то на складанні дров. Коли хлопець прийшов з армії і лишається у селі, значить, треба хату будувати. Все з лісу брали. Тепер ранньої весни люди вивозять пасіки до лісу. Саме там проліски, верба цвіте й інші медоноси. Дрова заготовляють. У нас по обидва боки від села ліс. В один бік — сосновий, в інший — мішаний. Люблю в сезон ходити за грибами. А так цілий рік ходжу для заспокоєння душі. Взяв собаку і пішов, споглядаю, дихаю лісовим повітрям, і так мені робиться добре.

Тижневик «Вісник Ч» №5 (1707), 31 січня 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: