«Усі кажуть: «Герой!» А я аж соромлюсь. Не один такий»

Добавить новость

Понедельник, 22 Октября 2018 09:56  |  Просмотров: 2617

Кіборги Анатолій Бережний та Іван Лавріненко зі Срібнянщини нарешті отримали ордени «За мужність»

Проте, що двоє товаришів зі Срібнянщини, 39-річний Анатолій Бережний з Дігтярів та 31-річний Іван Лавріненко з Харитонівки, нагороджені орденами «За мужність» третього ступеня, а 31-річний Сергій Лавський з Мени — медаллю «За мужність», «Вісник Ч» писав ще у січні.


Іван Лавриненко з донькою Машунею

Усі вони воювали на Сході у 2014-2015 роках у складі 90 Окремого батальйону 81 Окремої аеромобільної бригади, десантники. За незламність під час боїв за Донецький аеропорт їх прозвали кіборгами. «Люди витримали, не витримав бетон».

З війни Анатолій та Іван повернулися з медалями «За вірність народу України».

20 лютого 2015 року Іван Лавріненко, старший оператор, Анатолій Бережний, оператор, та водій Юрій Радзієвський (з Вінничини) підбили з протитанкового ракетного комплексу «Фагот» ворожу БМП (бойова гусенична броньована машина).

Тоді ж Президент обіцяв 48 тисяч гривень за підбитий ворожий танк. Чотири рази хлопці подавали документи. І тричі папери губилися, іа за кілька днів до мобілізації, на початку вересня, гроші таки прийшли на картку. 42 тисячі гривень на трьох.

Про нагороди хлопців сповістили ще у грудні 2017. Тоді отримувати ордени їх запрошували у Краматорськ Донецької області, потім — на Яворівський полігон на Львівщині. Але все не складалося.

Потримати справжній орден у руках хлопці змогли лише через півроку. Так, Іван Лавріненко свій отримав з місяць тому в Костянтинівці на Донеччині. Анатолій Бережний — на минулих вихідних у Києві.

— Поїхати у Костянтинівку не зміг через роботу, — розповідає Анатолій Бережний. Чоловік працює водієм на СТОВ «Дружба-Нова». — Якраз жнива. Кукурудзу прибираємо.


Анатолій Бережний

Ми з напарником по черзі працюємо. Не хотів його підводити.

— Як добиралися до Києва? У неділю в столиці на Софійській площі проходив молебень за автокефалію. Може, цілий автобус зі Срібнянщини їхав?

— Я не знаю, чи їхав хто, чи ні. Мене довіз кум Сергій Бабенко. Він якраз приїздив на батьківщину у п’ятницю, 12 жовтня. А в суботу ранком у Київ повертався.

Виїхали рано. О сьомій уже в Києві були.

Урочисті збори проходили у Товаристві сприяння обороні України. Там було багато хлопців. Про те, що вручатимуть саме тут орден, і не знав, їхав зустрітися з товаришами з батальйону. Тому якось дуже не наряджався. Ні дружину, ні доньку із сином не брав.

— То нагороду вам віддав Президент?

— Ні. З Президентом зустріч була вже наступного дня, у неділю, 14 жовтня. А вручили у суботу. Там же, у товаристві, і фуршет був. Одразу й «замочили», — жартує Анатолій.

— З вами говорив Петро Порошенко?

— Підходив, вітався. Але про що саме запитував чи розповідав, я не запам’ятав. Дуже багато емоцій.

— Районне, місцеве керівництво вас уже привітало? Знає?

— Повернувся у неділю ввечері, а в понеділок, 15 жовтня, зранку вже на роботі був. Треба трудитись. От усі кажуть: «Герой!» А я аж соромлюсь. Не один же такий.

— До нагороди конверт з грошима додавався?

— Нічого такого. Взагалі, це більше моральна нагорода. Фінансово це лише колись на пенсії відзначиться, та й то не суттєво (наразі мова йде про надбавку до пенсії у розмірі 23 відсотки від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Зараз це — 330 гривень 5 копійок).

— Де зберігаєте орден?

— На формі.

— Діти вами гордяться?

— Звичайно. Але не через нагороду. Для кожної дитини батько — уже герой.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №42 (1693), 18 жовтня 2018 року. Фото автора (вересень 2015 року)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: