"Носівським вісиям" - 65
З січня, шість з половиною десятиліть тому, вийшов перший номер носівської районної газети "Червона Носівщина", "Сталінський прапор", “Прапор комунізму", "Носівські вісті" — мінялись епохи і назви “районки", змінювались редактори. На зміну одним працівникам редакції приходили інші, переймаючи від колег, як естафету, все той же неспокій і відданість своїй професії, усвідомлене серцем і розумом бажання натхненно нести людям слово правди, вести їх на добрі діла, сіяти зерна любові до отчого краю й допомагати пізнавати його.
Серед багатьох редакційних реліквій, яким належить зберігатись вічно, є в колекції носівських журналістів один пам'ятний документ, який із хвилюванням завжди відкриває для себе і новобранець-газетяр, і ветеран. Це фотоальбом, який зберігає образи людей, що творили газету колись, роблять її' нині.
Часті гості в редакції колишні редактори "Сталінського прапора"— Григорій Іванович Гармаш і “Прапора комунізму" — 5 Леонід Борисович Серебряков. Ветеранам є про що згадати, розповісти колегам, і хоч і в них досить скупа інформація про глибоку історію “Носівських вістей", однак те, що збережено, зібрано в архівах про незабутні імена колег, залишається в пам'яті й пошані наступників. В ім'я цього й розпочав фотоліто-пис газети, в якій тримав понад 1В літ “редакторську булаву” Леонід Серебряков.
Хто менше працював у редакції, хто більше. Комусь, може, й черствим видався хліб журналістський. Але в більшості йшли з газети, набувши професійного досвіду, в більш титуловані обласні й республіканські видання, керівниками редакційних колективів, а то й поповнювали кадри в державних і партійних органах.
Різні були часи. Комусь, можливо, два місяці журналістської роботи коштували багатьох літ здоров’я, а то й життя. Та й майбутнім поколінням наших колег, які прийдуть через десятиліття після них і нас, згадуватимуться імена людей, які стояли біля редакційного керма й чиї портрети зберігає фотолітопис. Це О.Я. Малик, І.Д. Фещенко, В.Ф. Завадинський, М.М. Джуман, В.і. Шевель, І.Ф. Маляр, Г.Г. Гарбузова — редактори повоєнного і післявоєнного періодів аж до часу, коли було розформовано район.
У легендах передаються розповіді про Максима Назаровича Щепенка, для якого перерва в журналістському стажі була тільки на фронтах Великої Вітчизняної. Багато років, перебуваючи вже на заслуженому відпочинку, ще продовжував розповідати на сторінках рідної "районки" про людей хороших І, навіть, коли перестало битися його серце, на шпальтах газети живе журналіст і поет у своїЬс милих віршах.
У кожного з них був свій почерк, своя борозна. І незалежно від посад, характерів, звичок вони залишили сліду газеті — найголовнішому, зрештою, документі не тільки особистого творчого життя, а й життя Носівщини, людських доль цього краю. Петро Харкевич, Анатолій Ткаченко, Олексій Журибіда, Борис Примачок, Євген Вербило, Софія Серебрякова, Вячеслав Булава. Михайло Магула, Олександр Безпалий, Віктор Криворучко, Микола Кохай, Любов Павленко', Віктор Кононенко, Анатолій Шевченко й Віктор Чуприна, який передав мені неспокійне редакційне господарство і несповна реалізоване благословення свого попередника Леоніда Серебрякова — надійно і довго, яквіи, триматися за капітанським штурвалом... Всі вони в переважній більшості не просто утвердили своє ім’я в газеті, а робили її цікавою, по-трібною людям.
За доброю пам'ятно з цієї когорти особистостей я не можу не виокремити Миколу Будлянського, талант якого особливо розквітнув у “райомці” і продовжує цвісти нині на сторінках шанованої нами “Деснянки”, багатьох інших часописів. Тетяну Сидоренко, яку обставини, щоправда, повели на викладацьку роботу в Ніжинський педінститут, але її гостре перо, як і душа, лишились у “районці” 60-х років. Зорею спалахнула на обрії газети Таия Мірошник. З шкільної лави прийшла дівчина в редакцію. Виросла на очах, хоч по закінченні університету велика журналістика відібрала її в нас. Відбулось у “Прапорі комунізму" і газетярське становлення Валентина Зозулі, якого, було, прихистила носівська редакція від партійного стягнення в Ніжині й затим повернула його цьому славному, древньому і юному місту вже з досвідом, хоч, правда, й із амбіціями...
Хто сьогодні робить газету? Шукає і знаходить, прагне зберегти традиції’ попередніх поколінь газетярів. Газета чесно ділить з людьми Носівщини радість творення й біль втрат, залишається будівничим і оберегом духовності на крутозламі непростої історії, не погнавшись за модою руйнівства, бульварщиною, дрібнотем’ям. Власне тому, вважаю, й на обох ногах міцно стоїть газета,'залишившись із справжніми друзями поруч. Хоч І зміліла вона числом передплатників, але в міру обставин, незалежних від нас. Головне — не зміліла душею, не збайдужіла, не втратила мудрості й мужності, гідно йдучи через випробування і залишаючись цікавою і потрібною.
Не шкодують для цього сил і завжди з натхненням поспішають на побачення з читачем мої шановні колеги: посвідчена Ольга Дмитрівна Поливач-Малиновська з темами державного будівництва і права й багатьма іншими, Катерина Михайлівна Гавриш, яка в редакційному колективі з посади друкарки піднялась на рівень професіонала в проблемах агропромислового комплексу, економіки і підприємництва, заочно закінчила факультет журналістики, знайшовши в ній своє справжнє покликання. Як і Галина Миколаївна Боженко, що давно вже забула, що вона за вузівським дипломом спеціаліст в економіці торгівлі. По-земному зворушливо писати про людей і ЇХ долі, вболівати щиро за кожну думку в листі читачів до газети, здається, так може тільки вона.
Творче редакційне тридцятиріччя зустрічає в ювілейному для газети році і наш професор з фотоілюстрації Віталій Іванович Кошель, не стомлюючись шукати теми для своїх знімків.
. Здавалось, не так давно прийшла після школи в колектив Наталія Войтенко. Після року перебування на газетярському хлібові вступила за рекомендацією редакції на філфак Ніжинського педагогічного, але в ностальгії по газеті перевелась на заочне навчання. Зараз вона наш бойовий начальник штабу — відповідальний секретар редакції.
Вже ветерани з більш ніж двадцятирічним і майже з тридцятирічним стажем у колективі головний бухгалтер Л.О. Лотренко і друкарка Н.Д. Кошель, не зчулась, що вже близько десяти літ працює на ювілярку коректор Н.М. Коровай. Водій А.Г. Супрун та кур’єр-лрибиральниця Л.М. Калюжна хоч і недавно зміцнили тили творчого настрою журналістів, однак забезпечення технічне, чистотою І порядком маємо надійне.
Газеті навіть у шановному віці належить залишатися молодою. Радію, що з нею поруч мужніють, мудрішають наші юні читачі і оживають душею, знаходять собі розраду шановні ветерани. І хоч лукавим недругам не до шми-ги девіз “За соціальну справедливість” над іменем газети, однак, вважаю, вона не зашореиа, не ааідеалізоеана, зважено оцінює життя, не проклинає і не дратує людей, навпаки допомагає їм вижити в цей складний час з гідністю, честю.
Аж не віриться. Наче зовсім недавно було, як секретар райкому партії М.М. Фурса представив мене колегам у редакції “районки”. а вже, нівроку, дванадцять літ минає нині в січні, яку Носівці Тут виросли діти, які послуха-ли-таки щодень повторюванні дружиною слова: "Будь-яку професію обирайте, тільки не батькову". Та я вже тим щасливий, що вони Й тепер все так же, як малечею, відстоюють своє право першими узяти до рук “Носівські ВІСТІ".
Я б сказав неправду, якби назвав ці роки суцільним святом творчості і зоряних удач, хоч у пам'яті переважно найкраще. І найбільший за всю історію газети — 11-тиояч-ний тираж мали, І неодиораз парамагали в республіканських і обласних творчих конкурсах, і засновники не заважали робити журналістам газету, якою ми її хотіли бачити, натомість допомагаючи у всьому.
Газата ніколи не була просто інформатором. Вона змушувала думати, викорінювала безчестя, кликала людей на добрі справи, стояла поруч у нелегких буднях з трудівниками на полях! фермах, в цехах підприємств, долучала силу свого слова в розвиток культури, збереження духовних цінностей.
Не відкрию Америки, якщо скажу, що журналістський хліб плекається не без мук. Не утаю, що нерідко втома дістає навіть душі й, здасться, вона ось-ось охолоне, спорожніє на добро і любов, і коли звечора відчуваєш покару, то знову настає ранок без докорів і каяття. І поспішаєш, як І завжди, до редакції на крилах, знаючи, що жде тебе робота, колеги-однодумці, для яких газета в житті — теж найперша з усіх справ.
Я щасливий і тим, що не перелічити всіх справжніх друзів нашої "районки".
Поліграфістів, які, виготовляючи її, вважай, у дідівських умовах, чаклують над кожним випуском наче вперше, не забуваючи промовляти слова "Як лялечка, газета“. Листонош, працівників сільських відділень звзку та передплатного пункту у райцентрі, які у переважній більшості пристрасні патріоти своєї газети. Наші головні автори — читачі, які продовжують, на щастя, спростовувати народжену в часи горезвісноної рабудови тезу, що газета має робитися тільки професіоналами. Допоки є в газеті листи, живий зв'язок з людьми, вона залишаються народною — на цих позиціях отойли і стоїмо вища лицемірства, вигадок, наклепів наших недругів, які занурились по вуха в нові догми, нерідко и побріхують підпарканною лексикою.
Та це вже ие ювілейне, хоч, вважаю, це теж робить честь газеті, що вона не якась сіромаха непомітна, а впевнено йде своїм нелегким шляхом. Йде і гордістю й відповідальністю за зроблена в своєму б5-річчі, відчуттям навіть у ювілейних поздоровленнях моменту для глибоких роздумів і сміливих задумів на майбутнє.
Олексій Нестеренко, редактор носівської районної газети і "Носівські вісті"
На знімках:
• Три редактори: ветерани журналістики, які свого часу "тримали булаву" в носівській "районці" Григорій Іванович ГАРМАШ і Леонід Борисович СЕРЕБРЯКОВ, та нинішній редактор О.Г. НЕСТЕРЕНКО
• Секретар журналістської організації редакції задоволена вельми Адже під 65-річчя “районки" журналістська первинна помолодшала відразу на трьохчолоаїк, склавши загальним числом 6 журналістів. О Д. Поливач-Малиновська Із щойно прийнятими до спілчанських лав Віталієм Кошелем, Катериною Гавриш, Наталіею Войтенко.
• Повним складом Ібойовим
Фото В, КОШЕЛЯ
"Чернігівський вісник", № 1 (431) 4 січня 1997 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.