Герой нашого часу

Добавить новость

Понедельник, 16 Июля 2018 10:51  |  Просмотров: 2779

Вони носили партквитки, а тепер — вишиванки. У кого біленька, у кого чорненька. Тому вишила матуся, тому вірна дружинонька, тому невідома майстриня. Щебечуть про це соловейками. Люблять Україну. Бо «у міру вигідно любить», як писав Василь Симоненко. Як повіє раптом суворий вітер з Півночі, любитимуть кремлівського карлика: «Товарищ Путин, я вам докладываю, но не по службе, а по душе...» Але поки що ні. Зараз вони журяться, що помер Левко Лук’яненко. На 89 році. В Україні, за яку майже 30 років відсидів у мордовських таборах. Побачив крах Союзу, підписав Акт про Незалежність України 24 серпня, у день свого народження. Здійснив майже все, про що мріяв. Короткий час між відсидками, коли жив у Чернігові, був зневажений і непотрібний. Його сахалися, лякалися. Став Героєм України, і ось — у спокої і добробуті скінчився життєвий шлях.


24 серпня 1991 року. Після проголошення Акта про незалежність України. Фото з Інтернету

Чому приручені патріоти не зізнаються чесно, що багато з них зітхнули з полегшенням? Нема Лук’яненка, нікому казати гірку правду. Він сміявся з сусловської бредятини про «велику перемогу». Для мене найвідоміша його розповідь, що зруйнувала міф про «одностайність радянського народу у боротьбі з Гітлером», — про Хрипівку, що зустрічала німців з хлібом-сіллю, як визволителів. Бо комуняки дістали. Одна річ, коли проста людина (не з Хрипівки, з іншого навіть району!) розповідає пошепки, як на день врожаю танцювали з німцями в клубі, і зовсім інша — коли щось подібне говорить Лук’яненко, на весь голос.

А в останні роки він дуже критикував владу. Говорив різко: «Жиди захопили владу в Україні». І думається, не національність він мав на увазі. Такого ж не надрукуєш. І найгостріше викидалося, притишувалося. Бо нащо ж так, зарано, люди не готові — і що там ще зазвичай кажуть?

«Сумно, що нами керують пришельці»

Під таким заголовком вийшло моє інтерв’ю з Левком Лук’яненком у серпні 2013 року, у «Віснику». Текст був такий:

— Левку Григоровичу, чи справдилися ваші надії як борця за волю України? Чи за таку Україну ви боролися?

— Звичайно, я не за таку Україну боровся. І мої надії не справдилися. Процес будівництва української держави виявився набагато складнішим, ніж я і мої друзі-ув’язнені припускали. Ми думали, що комуністичний деспотизм людям настільки надокучив, що як тільки з’явиться можливість вільно дихати (буде свобода слова, свобода друку), то вони відразу перейдуть до умов нормальних громадян вільної держави. Та виявилося, що людей випустили з клітки, а вони не хочуть. Колись наші селяни не хотіли, страшенно не хотіли, йти в колгосп, їх заганяли силою, примусом, мій батько втікав багато разів із села, щоб у колгосп не записатися. Але врешті-решт влада примусила. Можна провести таку паралель. Тигр жив у клітці у зоопарку. Він настільки лютий звір, що постійно прагне вирватися і жити на свободі. Але коли він усе життя жив у клітці і його випустили, він не захотів на волю...

— Не шкодуєте, що життя пішло і йде на боротьбу, а результат мізерний?

— Я би не сказав, що результат мізерний. 22 роки — це, по суті, період переучування. Ми були фактично ізольовані від світу. Зараз — ні. Ми багато побачили і почали порівнювати. Ми зараз уже зовсім не ті, що кілька років тому. На Заході кожен дбав про себе, був ініціативний. У нас за всіх думала партія. Ми зараз приходимо до того, щоб люди самі за себе дбали. Тому я не розчарований. Сумно, що це довго тягнеться. Сумно, що нами керують, знаєте, пришельці, а не українці. Сумно, що вони виховують із нас не громадян України, а лакеїв на обслуговування своїх величезних маетностей, які вони нахапали в Україні.

— Як вам живеться на побутовому рівні? Ви мешкаєте у селі Хотів за Києвом, у вас свій будинок...

— Маю хату. Цього літа нарешті поставив двоскатний дах. Коли будувалися, не вистачало грошей, і зробили дах майже плоским. Минула зима була дуже холодна, багато снігу. Живу я добре, бо маю гарну дружину, гарну господиню. Надія Іванівна родом з Галичини.

Ольга Макуха, Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №28 (1679),12 липня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: