«Заберіть у них дітей!», або У смерті 11-річного Віталика Кучука жителі Ваганичів звинувачують опікунів

Добавить новость

Среда, 18 Июня 2014 11:13  |  Просмотров: 3818

6 червня у селі Ваганичі Городнянського району під сільрадою — збори. Обговорюють смерть 11-річного Віталика Кучука, який був під опікою Валентини та Олександра Драчів.
— Заберіть у них дітей, прошу Господом Богом! — стає перед сільрадою на коліна пенсіонерка Тетяна Криволап.

Горе сталося 4 червня, у середу, під вечір. Цілий день сусіди спостерігали, як Віталик у тридцятиградусну спеку* перевертав скошене сіно. Йому стало погано. Хлопчик почвалав у хатину, де жили діти. Звідти його Валентина Драч вже винесла на руках. Викликали «швидку», та дитина була мертва. Офіційна причина смерті — механічна асфіксія внаслідок вдихання блювотних мас, судинний синдром неясної етіології (удушення блювотними масами, судинний синдром незрозумілого походження).


Олександр Снопок, Наталія Ворона, Надія Хихлуха та інші бунтують проти Драчів

Голові сказали: «Не твоя справа»

У родині Драчів шестеро дітей: двоє рідних — 14-річна Сніжана та 16-річний Мишко і четверо під опікою — 7-річна Альона, 9-річний Андрійко, покійний 11-річний Віталик та 15-річний Олексійко.

Діти у родині вже три роки. Усі вони з однієї сім'ї — їх матір позбавили батьківських прав. Проте вона жива. Разом зі своєю матір'ю, бабусею дітей, були на похороні Віталика. Обидві випивають. Односельчани Драчів зразу були проти того, щоб родина брала дітей під опіку. Не підтримував і сільський голова Сергій Бондаренко. Та ніхто до людей не дослухався.
— Я до сільського голови підходив, коли вирішувалося питання, давати дітей чи ні, — говорить депутат сільради Олександр Снопок. — Дати дозвіл змусила соціальна служба. Голові сказали: «Не твоя справа».

«Ішачать»

Та ділянка, де покійний Віталик на палючому сонці перевертав сіно, чимала. Кажуть, там 70 соток. Після сьомої вечора Валентина Драч вже виносила хлопчика на руках зі старої хати. Там діти ночували без дорослих (!).

— Моя жінка бачила і син, — говорить Микола Сиз. — А Валентина версію придумала одразу, що дитина померла на вулиці, за двадцять метрів від хати. Там гралася.

— І я бачила. По сусідству живу, — підтверджує Ольга Сокуненко. — Несла на руках, а в дитини вже ручки-ніжки бовталися. Старший хлопчик під опікою, Льоша, йшов попереду, а маленькі бігли слідом. Альонка голосила.

— Діти — це бізнес, — переконаний місцевий житель і сусід Драчів Сергій Хихлуха. — Було, я заїхав у Городню, у службу в справах дітей. Ввічливо побесідували. Мені сказали, що я не перший звертаюся. Та коли служба виїжджає з перевіркою, заздалегідь попереджає опікунів. Вони до приїзду готові — діти доглянуті, кругом порядок. Поїхав я в міліцію. Там мене навіть слухати не захотіли. А діти по десять днів не ходять у школу, ішачать.

— У Ваганичах дві родини з прийомними дітьми та дітьми під опікою, — говорить Наталя Ворона. — Є ще будинок сімейного типу в Надії Плоскої. Вона і була поручителем для Драчів. І зараз за них заступається. Усе сумки возять у район. Тільки Плоска своїх дітей годує. А у Драчів вони ще й голодні. І Віталик недоїдав, недопивав. Батьки ще сплять, а діти з шостої ранку вже пораються. Дівчинка гусей пасе, хлопці біля свиней, корів. Віталик же рюкзак у школу не потягне, а вона його робить заставляє!

— Не будинок для дітей, а рабовласництво! — переконаний Володимир Ворона, депутат сільради. — Казали, що в хлопчика епілепсія була, та це неправда.

— У мого чоловіка була епілепсія на грунті алкоголізму, — вступає в розмову колишній дитячий лікар Анна Камко. — Я його рятувала мільйон разів. Рвоти не було ніколи. Піна з рота — так.

У школі було, що Віталик знепритомнів.
— Знаю такий факт, — пригадує Анна Камко. — Медиків не викликали. Після школи Валентина завела хлопчика до мене додому. Казав, що в нього болить голова. Хоча тиск був нормальний. Про всяк випадок зробила йому магнезію, щоб з голови трохи набряк зняти. Написала їм направлення на Городню. Не знаю, чи возила вона його до лікаря. Це було півтора року тому.
— Возила, у довідці написали: «Здоровий», — підтверджує Ольга Богачова, депутат сільради.
Місцеві кажуть, що діти зашугані, бояться зізнаватися, як їм живеться.
— Розмовляли з найстаршим Льошею, — доповнює Наталя Ворона. — Він сказав: «Якщо я буду точно знати, що мене заберуть у дитячий будинок, розкажу всю правду».

Кажуть, що навіть померлого Віталика Валентина поклала одразу на підлогу і лише коли мала приїхати міліція, перенесла на диван.


Олексій, Альона, Андрійко Кучуки, Сніжана, Валентина та Михайло Драчі

«Носить — ношу, а молока не бачу»

У школу діти Драчів їздили в Хоробичі, хоча дев'ятирічка є і у Ваганичах.
— Тут не ходили в школу, бо всі всіх знають, почнуть обурюватися, — переконана Олена Малицька. — Їздять попуткою: влізуть — добре, ні — ще краще, удома попрацюють.
— Валентина прямо на зупинці при всіх лаялася на дітей матами, — обурена Ольга Богачова. — Дорослий не витримує такої праці, як ці діти роблять. Материнської ласки і любові немає. Батько Олександр краще до них ставиться. Діти казали, що, як матері дома немає, він їх не ображає, а напече їм і наварить, незважаючи на те, що чотири роки відсидів. Коли хлопці пасли корів по людях і заробляли 100 гривень, то 30 він забирав собі, а 70 віддавав їм. А вона — ні. Усе собі забирала.

Дітей треба привчати до роботи, але разом з батьками. Дівки рідної її ніде не видно, хлопець на мотоциклі їздить, а прийомні пашуть. Якщо їх не забрати у Драчів, хтось іще повторить долю Віталика.

Люди бачили, як 9-річний Андрійко, який також під опікою, у котрого не працює права ручка, санчатами возив молоко здавати.
— Санчата йому дав я, — пригадує Сергій Хихлуха. — Побачив, як він несе молочко, кажу: «Не тягай на собі, на санчата». Як він мені дякував. І розказував: «Носить — ношу, а молока не бачу».

А найменша Альонка навіть по людях з металевим кухлем ходила і просила молочка, тільки щоб мама не знала. Ще й у куток за найменшу провину ставить: ноги напівзігнуті, руки витягнуті, трясуться.

На ніч діти, які під опікою, йдуть у стареньку окрему хату через дорогу. У них там лише свічка, світла, телевізора немає. Та, власне, нічого немає — тільки старі ліжка.
— Валя сказала, що робить ремонт у своїй хаті. Діти там, щоб, за її словами, «не насирали», — долучається до розмови Олена Малицька.

— Я на боці людей, — знизує плечима сільський голова Сергій Бондаренко. — У прокуратурі Городнянського району розпочато кримінальне провадження з цього приводу. Особисто я вважаю, що дітей, однозначно, потрібно забирати.

— Сергію Васильовичу, а ви якось реагували на те, що відбувається у родині Драчів?
— Сергій Васильович пішов до них, — вступаються за сільського голову односельці. — Вони подзвонили в район. Сказали, що такий-сякий прийшов, почав матюкатися, був нетверезий. Ти розказуй, Васильович, як було, не бійся.


Олена Болдирева плаче, Тетяна Криволап стає на коліна, щоб вилучили дітей

Навіть фотографи покійного не знайшлося

Удень похорону Віталика Кучука в хаті його опікунів зібралося небагато народу, помістилися за одним столом. Рідні діти сиділи на дивані. Прийомні ніяково топталися збоку. На столі, у кутку під іконами, де зазвичай ставлять фотографію покійного і кладуть йому ласощі, хаотично скидані якісь кульки. Фотографії Віталика немає. Не знайшли її і щоб показати нам, яким був хлопчик.

— Віталик удень три покоси сіна перевернув. Там не 70, а 15 соток, — говорить 50-річна Валентина Драч. — Тоді поїв і побіг на вулицю гуляти. Була десь сьома година вечора. Сказав: «Мамо, ми підемо у війнушку гратися». Вони мене всі четверо мамою називають. Гуляли перед будинком. Тоді Льоша прибіг: «Мамо, Віталику погано». Я бігом за ним, син викликав «швидку». Віталик лежав догори, його рвало і носом, і ротом. Я його підхватила, принесла в хату. Хвилин сорок у нього ще билося серце, але був непритомний. І захлинувся.

— Мені подзвонили, я зразу приїхала, — додає 61-річна Надія Плоска.

— Чи правда, що діти жили в окремому будинку?
— Так, тихо. Я скажу, — перебиває опікунів покійного Надія. — Справа у тому, що Валюша з чоловіком робить ремонт. Будинок через дорогу колись купляла я. От їм його і віддала. Поки йде ремонт, діти там спали. їм там подобалося.

— Чого діти ходять у Хоробичі в школу?
— Зараз я знов пояснюю, — не дає слова Драчам Плоска. — Перші туди пішли мої діти. Там їм краще — школа більша. У Ваганичах до дітей ставилися дуже погано.

— Як часто діти не ходять до школи?
— Коли дороги перемете, — відповідає Плоска.
— Поглянь там до гусочок, — звертається до найменшої Альонки Валентина. її ж діти бавляться телефоном.
— А прокурор як виразився? — не вгаває Надія. — Каже: «Уявіть собі, у будинку померла дитина, а ніхто не плаче». А я кажу: «Хіба це показник?».
— У нас немає такого вдома: поїли ранком, в обід і ввечері, — говорить Валентина. — Є бажання — сам насипав і поїв.

— А мала?
— Вона тільки на зріст мала. Бо мама така.

— Їй тільки сім рочків. Вона піклується про себе сама?
— Я дома, бо в мене мужик інвалід. У нас два гектари землі, я її сама руками обробляю. А обмовити можна будь-кого, — сердиться Валентина.

— Чого ж жителі Ваганичів так проти вас налаштовані?
— Валя нестримана, що думає, те й каже, — говорить Надія. — Це людям не подобається. Валя любить посваритися. На підвищених тонах розмовляє. Колись вона побачила, як продавщиця магазину пісяла у відро з оселедцем, розказала власнику. Так Валю клювати почали ще більше! Люди нам заздрять. Самі дітей прийомних брати не хочуть, а нам заздрять на дитячі гроші. (До речі, на покійного Віталика родина отримувала в місяць 2572 гривні. — Авт.). От у мене 150 гектарів землі. Кожне з десяти прийомних дітей має по два гектари. Як тяжко було їх вибити!
— І я все для дітей: комп'ютер, телевізор, супутникову антену, душову кабіну, підлогу з підігрівом, — підтримує подругу Валентина.—А в людей заздрість.

43-річний Олександр Драч майже весь час стояв мовчки. Тільки під кінець, коли заговорили, що Валентина нестримана, підтвердив.
Прийомні діти Надії Плоскої, хоч і дружили з покійним, на похороні не були. У цей час вони сапали на городі.

У школі не помічали

— Звичайна дитина, — пригадує покійного Віталика директор Хоробицької школи Наталія Слісаренко. — Непосидючий. Не ходив, а літав. Щороку в школу приїжджають лікарі оглядати учнів. Цього року також у квітні мали приїхати. Але бензину не було. Діти нічого про маму не говорили. Вона дзвонила: «Наталія Євгенівна, Віталика у школі не буде, завтра пасти корів». Таке бувало. Як дітям було дома — не знаю. Про смерть Віталика повідомила Надія Плоска. Я думаю, може, у нього правда, яка хвороба була. Чого воно дитина впала, чого захлинулася? По дітях видно, що їм чогось не додали: ласки, любові, уваги. У школі є психолог. Я їй говорила, щоб з ним попрацювала, бо дуже бистрий був. Як для школи, нічого поганого про родину сказати не можна.

Письмових заяв не було

— У телефонному режимі до нас зверталися односельці Драчів, скаржилися на опікунів, — коментує начальник служби у справах дітей Городнянської райдержадміністрації Оксана Коваленко. — Я людям пояснювала, якщо є докази неналежного догляду за дітьми, треба звернутися з письмовою заявою. Однак ніхто заяви не писав.

— Чи перевірятимете прискіпливіше інших прийомних батьків та опікунів району?
— Звичайно, — запевняє Оксана Олександрівна. — Однак ми проводимо перевірки постійно. Проблем із родиною Драчів не було.
У будь-якому випадку, ситуація неприємна.

* — Температура по області 4 червня коливалася від 24 до 26 градусів тепла у тіні, — каже Тетяна ЄРМАК, начальник відділу гідрометзабезпечення обласного гідрометцентру. — У Городянському районі вона досягала 26 градусів. Температуру на відкритому сонці визначити важко, вона могла сягати і всіх 40 градусів.

Вікторія Товстоног, Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №24 (1466)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: