Тракторист Олександр Бокач, який підірвався на протитанковій міні переніс 5 операцій

Добавить новость

Понедельник, 15 Мая 2023 17:41  |  Просмотров: 7202 | Обновлено 16 Мая 2023 13:45

В одномісній платній палаті Чернігівської міськлікарні №-2 ле­жить 41 річним Олександр Бокач з Хрещатого, що на Козелеччині. 17 березня вдень поряд з дорогою до села Скорінець Чернігівського району він на тракторі “МТЗ-82” підірвався на протитанковій міні. На тумбочці — радіоприймач, на підвіконні — кілька книжок.



— На деревах листочки зелені­ють Сонечко весняне таке яскраве, а я вже місяць на вулиці не був, — із сумом поглядає у вікно Олександр Бокач. Права нога чоловіка лежить на спеціальній подушці-підкладці, стопа забинтована, кисть правої руки теж у бинтах, зверху пухла.

— Як почуваєтеся?
— Нормально. Уже зробили п'ять операцій. Три — на нозі, на ступні ж кісточок дуже багато. Зараз спиці стоять. Дві — на руці. Постави­ли зверху металеві пластини. У мене ж там частину вирвало «з м'ясом». Щоб закрити рани, робили пересадку шкіри. Брали їі в мене зі стегна. Зліва було зламано п’ять ребер.

— Час садити городи. У селі потрібні чоловіки.

— У жінчиного брата є трактор, без мене впораються Лікарі ка­жуть. шо ще десь пів року не зможу повноцінно ступати на пошкоджену ногу.

— Пам ятаєте той день?
— З 2016 року працюю в товаристві «Баришівська зернова компанія». Вони орендують землі біля Хрещатого. Чемера. Золотники. Скорінця. Трактор був майже новенький, з навантажувачем Я ним загружав добрива в спеціальні лійки, усе необхідне навантажував на базі.

— Того дня того дня підкормлював по­ле біля Скорінця. Потім поїхав до Золотинки. Дорога лісом асфальтована, але вузька. Глянув на прилади — треба дозаправитися. Бензовоз стояв у Скорінці. Вирішив повернутися.

За мною ще один трактор їхав. Я розвер­нувся. Трішки з’іхав на узбіччя, сантиметрів 50 від асфальту. Там укатано було, сліди від коліс. Ми ж тією дорогою рік їздили великими і малими трактора­ми. І нічого.



Вибуху не чув. В очах потемніло, відчув — лечу з кабіни на асфальт. До мене кинулися тракторист, який їхав за мною, та агроном.

Неподалік були військові, на­клали мені джгут на поранену ногу, перев’язали. (Вибух був такої сили, що шматки правого заднього колеса знайшли за 80 метрів, лівого — за 30 — Авт.)

— Добре, що не тільки лишили­ся живим, а й з руками, і ногами.
— Мабуть, не прийшов ще мій час іти туди, — піднімає очі Бокач. — Чи Бог, чи ще якась вища сила врятували. У кабіні трактора було п’ять іконок. Викладена хрестом з кількох іконок — шоста.

Їх рідні давно подарували. Мої за мене переживають. Перші два тижні дружина кожного дня із села в Чернігів приїжджала. Нині — раз на кілька днів.

І регіональний директор щодня телефонує, цікавиться. Компанія повністю оплачує лікування. І цю па­лату. і приїзди дружини. Сподіваюся, надалі все складатиметься добре. Головне, аби здоров’я було.

2 травня Олександра виписали з лікарні.



Слідом за Олександром на «МТЗ» їхав Сергій Трухан (він з Чемера на Козелеччині). Його трактор уцілів. Лише стекла кабіни повилітали від вибухової хвилі.

Торік рятувальники обстежи­ли дорогу від київської траси і до Скорінця. Наче все перевірили. Нею із села і до села щодня проїжджають десятки машин, ідуть люди. Після підриву трактора приїхала група піротехніків аварійно-рятувального загону спецпризначення Головного управління ДСНС (п’ять чоловік). По­ряд з тим місцем, де стався підрив, знайшли ще одну протитанкову міну.

Поля, які обробляє ТОВ «Бари­шівська зернова компанія» — а це 18 тисяч гектарів у нашій області, — ще торік навесні, після закінчення бо­йових дій, «прочесали» дві наймані бригади саперів з Вінниці та Івано-Франківська. Компанія оплатила роботу. На полі «НП» не було.

Замасковану смерть виявляють.... трактористи. Їх необхідно страхувати

Цей випадок закінчився відносно добре Втім, яке добро в тому, що чоловік на рівному місці отримав тяжкі травми? Коли путіна і його посіпак засудить міжнародний три­бунал, покаранням йому пропоную — посадити на трактори і хай орють, сіють, збирають.

Хай кожну секунду бояться, що зараз полетять у пекло на тих боєприпасах, якими вони «звільняли братній народ від націоналістів».
Наші хлопці роблять це добро­вільно. Бо потрібно ж хліб вирощу­вати.
Олександру повезло в іншому. Що не насмерть. Що є надія на більш-менш нормальне життя. Що роботодавець виявився притомним і допомагає.

Так повезло не всім. Усього в області на мінах підірвалося більше 20 людей, насмерть — 13.

Іронія нашого життя: у зоні най­більшого ризику виявилися люди наймирнішої професії — хлібороби. 28 квітня неподалік села Присторонь Ріпкинської громади підірвався трак­тор «Джон Дір» під час хімічного обробітку рапсового поля. На щастя, тракторист живий. На жаль, таке ще буде траплятися.

Бо повного розмінування не зможуть виконати найкрутіші сапе­ри. А їх і звичайних, не найкрутіших, катастрофічно не вистачає. Ні людей, ні вмінь, ні спецзасобів.

— Процес розмінування звільне­них територій не припиняється. Але цей процес складний і розтягнеться на десятиліття. На сьогоднішній день в Україні розмінування проводять більше 2 600 саперів з державних і приватних структур. З такою по­тужністю нам знадобиться більше 20 років, щоб очистити лише землі сіль­ськогосподарського призначення — повідомив Микола Сольский, міністр аграрної політики та продо­вольства України.

Зараз поїхати в поле, тим більше наше, чернігівське, означає поїхати на мінне поле. Така собі рулетка — кому повезе.

Міни виявляють... трактористи. Своїми життями, каліцтвами. І як би не гірко про це було говорити, тут — без варіантів.

Тому негайно потрібно вирішити, як трактористів і їхні сім’ї підтримати матеріально. Добре, як багатий і добрий господар допомагає. А як жадібний? Чи бідний?
Найкраще було б, щоб держава прийняла рішення про випалти, як загиблим бійцям ЗСУ. Та щось не схоже...
Інший спосіб. Страхувати сільгосппрацівників. У складчину.

1. Тракторист чи комбайнер у полі заробляє хазяїну на добре життя. Тому останній повинен його застрахувати так, щоб, коли щось трапиться, сімя отримала пристойну суму на життя.

2. Але одночасно той же працівник забезпечує продовольчу безпеку. Щоб усі ми не були голодиними. І цивільні, і, насамперед, військові. Тому до страхнування має долучитись і держава. З неї половина грошей на страхування.
Справедливо? Так.
Але, на жаль, на другому році війни досі таких рішень не прийнято. Ба, більше. Навіть якщо фермер чи агробарон добровільно захоче застрахувати своїх польових працівників, у нього нічого не вийде. Бо страхові компанії цього не роблять. Форс-мажор, кажуть...

Валентина Остерська

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: