«Гостинців з міста не везуть, бо у сільському магазині усе є»
У Чорнотичах Сосницького району п’ять магазинів. Це на населення 724 особи. На 150 жителів — магазин. Асортимент — не гірше міського.
— Гостинців з міста не везуть, бо у сільському магазині все є, — вправно метушиться за прилавком 46-річна продавчиня магазину «Селянин» Олена Лисенко. — Аби твої гроші, купити можна від хліба до цвяха. Ще й дешевше, ніж у вас у Чернігові. Ось пельмені і по 30 гривень, і по 45 за кілограм! І смачні ж. А ще хінкалі є в продажу, і беруть їх непогано.
Продавчиня чорнотицького магазину «Селянин» Олена Лисенко за роботою
Є морозилки з морозивом, з напівфабрикатами, ковбасний відділ, рибний, бакалія, відділ побутової хімії та господарських товарів, дитячий асортимент.
Широкий вибір ковбас: тільки різноманітних копченок з півтора десятка. Ціна — від 65 гривень за кілограм. Варенка — від 45 до 103 гривень за кіло.
— Добре йде продукція фірми «Моя ковбаска» (ПП Максимчук з Рівненщини), — Олена Миколаївні показує сосиски і ковбаси.
Є і копчені курячі стегенця, і балик, і тверді сири.
Апетитно виглядає оселедець у томатній заливці за 25 гривень. Є солена риба у відрі (55 гривень за кілограм звичайний оселедець і по 95 рулети з оселедця).
Хліб також на будь-який смак: чорний, білий, сірий, булки. Привозять із Києва, Семенівки і Мени.
— Кошик сільського покупця: що беруть?
— Макарони, чай, печиво, цукор, олія, ковбаса, — перераховує Олена Лисенко. — Гарно ідуть готові котлети, вони вже навіть посмажені — розігрів на сковорідці, і порядок. Хоча більшість господинь все одно ще підсмажує. Із чаїв найбільше люблять високогірний «Нурі».
Яйця у чорнотицькому магазині по 30 гривень. Це вже не дешевше, а дорожче ніж у міському супермаркеті. Приміром, в «АТБ» яйця по 23 гривні 50 копійок за десяток. Але продавчиня говорить, що беруть добре: курей тримають менше, а восени вони ще й погано несуться. Із ходового також цибуля, шість гривень за кілограм.
Улюблене печиво у покупці — «наполеон», «топлене молоко», пряники. На «Смайлики» (попаковане по дві штуки в прозорій слюді печиво з веселими обличчями) покупці ображаються:
— Хіба до сміху, коли дві печеньки на вісім гривень затягують?
Дітям гарно беруть желе, але не в стаканчику, а в тюбику, як зубна паста. А ще для малюків розбирають шоколадні яйця з сюрпризом.
Поряд із мінеральними та солодкими водами і соками — дві пляшки з насиченою червоною та синьою рідиною.
— То сиропи, літом прекрасно йшли, — пояснює Олена Миколаївна. — Літр сиропу на дев’ять літрів води — і смачний напій готовий.
— Як пляшку відкрив, одразу треба всю використати?
— Ні, можна розділяти. Тільки пропорцію розведення треба витримувати.
У сільському магазині є апельсини, мандарини, банани! І навіть хурма. Помідори по 14 гривень за кілограм, огірки по 25, червоні яблука — 18. Покупці беруть гарно. Особливо, як приїжджають у центр приймальники горіхів, квасолі. Місцеві здають свій урожай — і зразу в магазини, тоді біля прилавків черги.
• не продукти:
■ У відділі хімії також можна купити все необхідне — від прального порошку до фарби для волосся. У господарському — є навіть цвяхи на вагу. Колоші — теплі (на штучному хутрі) і «холодні» (без утеплювачів), гумові і пінні (легесенькі). Як без них, адже асфальт не всюди.
■ Представлено і широкий асортимент іграшок для дітей, від брязкалець для немовлят до великих ляльок і машин для більш старших. Є різні дитячі костюми (не втрималась, купила своєму малому костюм людини-павука за 110 гривень). Також є шкільна канцелярія.
• Із особливостей:
■ Місцеві покупці не люблять металевих гривню, дві, п'ять і десять. Беруть з бурчанням.
■ Є товари на вимогу дня: медичні маски по 5 гривень, дитячі з тканини — по 18.
■ Із «неходових» товарів у сільських магазинах — молоко і свіже м’ясо. Їх не завозять.
■ Хоч у багатьох сільських магазинах уже можна розрахуватися банківською карткою через термінал (осучаснились), можна і досі купувати «на хрестик», у борг (по-старинці).
Куди скуплятись — за принципом знайомств і родинних зв'язків
— У Чорнотичах з продуктовими магазинами ніколи сутужно не було, — вважає діловод старостату Ольга Клопот. — За радянських часів, як і по всій Україні, хліба давали певну кількість в одні руки, асортимент був бідніший. Зате ковбасу по рублю брали, риба в ходу була. Пам’ятаю перебої з побутовими товарами в часи перебудови, у перші роки незалежності. За записом, по талонах купували. Першочергово везли на ферму дояркам, а потім уже за залишковим принципом — для інших. Добре ті часи знаю, бо в 1994 році була товарознавцем.
— П’ять магазинів — не забагато?
— «Селянин», де ви були, років шість як працює. Рік назад відкрили п’ятий, поки він без назви, і там покупців вистачає. Ціни між магазинами різняться на 5-10 копійок, то куди йти, місцеві обирають за принципом знайомств і родинних зв’язків: там кума працює, там подруга. Можна прийти не тільки закупитись, а й поговорити. А ще дивляться, щоб ближче. Багато стареньких, ходити важко. Покупців на всіх вистачає. Головне, що кругом двічі на тиждень товари завозять. Не по багато продуктів, але все свіже.
— Молоком і м’ясом не торгують?
— Ніде, — каже Ольга Петрівна. — Зате у магазині «Смак» уже можна розрахуватися не лише готівкою, а й банківською карткою.
— То, може, там уже і в зошита боржників не пишуть?
— Кругом пишуть, бо люди сутужно живуть. Багато хто чекає машину з семенівським хлібом, бо він дешевший від київського та менського. То як без зошита обійтись?
«Бідота і злидота»
За двадцять кілометрів від Чорнотичів, у тому ж Сосницькому районі, — Авдіївка. Родом з неї 56-річний Василь Чепурний, багаторічний голова Чернігівської обласної «Просвіти» імені Т. Шевченка, письменник, журналіст. Василь Федорович пригадав, як було колись, коли він ще жив в Авдіївці.
— Бідота і злидота, — резюмував радянський асортимент товарів Василь Чепурний, — Авдіївка — на трасі, велике село. А між тим, свіжий хліб привозили раз на два дні. Мої батьки по роботах, баба не піде, то я на велосипед, і в чергу під магазином за хлібом. По зарплаті батько купував дефіцитне тоді шоколадне масло. Завжди були проблеми з гречкою — спробуй знайти і купити.
Що було на полицях? Найдешевші консерви «Завтрак Туриста», із цукерок — «Корівка», «подушечки», карамельки, ще кілька видів. Пряники. Завжди такі тверді, наче їх навмисно десь підсушували. Один вид майонезу, батько на, нього говорив «майорець».
Не те що в сільських, у міських магазинах було не знайти консервований горошок. Бананів і апельсинів не було.
Характерними для радянського періоду були фрази «викинуть на полицю» (замість «викласти на продаж») і «дістать» (замість «купити»). Оце і показники асортименту.
— А ковбаси?
— Лежала якась у магазині. Як був студентом, батьки завжди чекали, щоб привіз із Києва ковбасу і чорний круглий хліб. Зате по всіх магазинах було плодово-ягідне вино «Золота осінь», більше відоме як «Зося». І тільки на Сосниччині його називали «мушинське». Я все намагався зрозуміти, чому в нашому районі «Зося» — не «Зося». Тоді докопався до істини: директором сосницького плодово-ягідного комбінату був Мушинський.
В останній рік Союзу по гарячій путівці поїхав у Литву. Пара литовців розпитувала, що у нас на полицях магазинів є. Кажу: «Нічого, навіть консерви нема». Вони так дивувалися: «Какой консервы?» «Та ніякої», — відповідаю.
Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №44 (1798), 29 жовтня 2020 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.