У лігві «звіра»

Добавить новость

Пятница, 12 Октября 2007 12:02  |  Просмотров: 1039 | Обновлено 18 Октября 2019 12:08

У Житомирській в'язниці №8 відбуває термін найстрашніший душогуб сучасності і — Анатолій Онопрієнко, на прізвисько і "Звір". Улюблений «об'єкт» опіки з боку я західних правоохоронців, убивця 52 безневинних жертв, він дивом уникнув страти, вчасно потрапивши під оголошений в Україні мораторій на «найвищу міру». Пропонуємо вам репортаж із в'язниці, у якій він відбуває покарання.



СОЛОДКОГОЛОСИЙ

Сергій Сидоренко п'ять років охороняв маніяка. Рік тому, тро-дослуживши до пенсії, подав рапорт на звільнення. Його зупинила ні загроза безробіття, ні втрата пільг.

- Як не страшно це звучить, але у Звіра (так Онопрієнка називають у в'язниці) є щось підкупливе, — говорить він. — Місцеві злочинці зазвичай дег-раданти. А цей навчався у технічні, відслужив в армії артилеристом, закінчив Одеську морехідку пройшовши перед цим за З місяці програму 9, 10 та 11-го класів. Здійснив дві кругосвітні подорожі кораблем «Максим Горький», Вступив до КПРС, купив у брата «Жигулі», вивчав праці йога Шиври Денді. Після звільнення з флоту очолив пожежну охорону вДніпрорудному, на Запоріжжі. Донна Анна, яка жила із вбивцею в цивільному шлюбі, вважала Онопрієнка благородним доном.

- Я теж піддався його впливу, — зітхає Сидоренко. — Починалося все з малого — якось вночі Онопрієнко попросив пігулку від головного болю. Потім сказав кілька фраз про політику. Він говорив те, що я думав, що мене хвилювало.

МИ «ЗАЧЕПИЛИСЬ»

Бесіди ночами стали систематичними. і якось Сергій з жахом зрозумів, що починає проявляти інтерес до нелюда. І навіть... майже поважати.

— Про що ви розмовляли?

— Та так, на філософські теми. Звір дуже вправно вмів довести, що в суспільстві багато убивць, страшніших за нього.

І що вони шановані, багаті й знамениті. Що в цьому світі, як у джунглях, кожен виживає як може. «Моя помилка, що я вбивав усіх підряд, в тому числі і дітей. Це негуманно, — говорив Онопрієнко. — Треба було патрати багатих». і тоді в мені почав з'явився і почав посилюватися злобний протест, якесь невгамовне роздратування від навколишнього життя. Немов всередині поселився вірус ненависті до сильних цього світу.

ВІН ЧЕКАЄ ВОЛІ

Роздивляюся Звіра через квадратне віконце камери. Худорлявий, невисокий, дводенна рідка щетина. Під легкою тканиною синьої роби вгадуються міцні біцепси. Згадую, якколеги-пожежники захоплювалися силою і спритністю Анатолія: «У комбінезоні він сальто назад робить!» Убивця-рекордсмен ретельно стежить за здоров’ям і у в'язниці; качається, спить на плоскій подушці, робить дихальні вправи.

— Це не так безглуздо, як може видатися, — пояснює Сергій. — Через сім років Онопрієнко має право подати прохання про помилування.

Хто тоді буде президентом? Яким силам він захоче догодити? Є й інший спосіб вийти на волю — техногенна катастрофа, війна, тюремний заколот.

Стрижена сива голова різко повертається у мій бік. Миттєвий оскал, дві блискавки з очей.

— Не любить він журналістів, — вибачається мій гід. А я почуваюся, ніби в зоопарку, де, порушивши техніку безпеки, дуже близько підійшла до вольєра з хижаком.

ЙОМУ НЕ ПИШУТЬ

День розписаний погодинно: підйом — о 6.00, сніданок — о 7.00, об 11.00 — прогулянка дахом корпусу. Зека ведуть на прогулянку, а мені дозволяють зайти до нього «в гості». У камері чисто. Маніяк сидить сам, сусіди його дратують. Коло загратованого вікна — столик, накритий клейонкою. У кутку — кольоровий телевізор «Томсон», подарований фондом «Відродження». Під ним трикутна поличка, на якій стоїть пачка чаю, кілька чашок.

— Йому не носять передач. Не пишуть, — розповідає заступник начальника в'язниці з режиму. — Чотири рази на рік довічно ув’язнений має право на телефонний дзвінок. Онопр-ієнко ще нікому не телефонував.

На обід у день мого приїзду годували овочевим супчиком, перловою кашею з котлетою, салатом зі свіжої капусти та компотом. Передач серійний убивця не отримує. Відмовившись від зустрічей з журналістами, він позбувся і солод ощів д о чаю, які замовляють репортерам.

Тут є можливість заробити на хліб насущний (ув'язнені шиють взуття і збирають розетки). Але Онопрієнко віддає перевагу розумовій праці. Він прочитує по п'ять книжок за тиждень: любить твори Шолохова, Пушкіна, Тургенева, детективи Чейза та Агати Крісті. Минулого року прочитав книжку Золя «Людина-звір».

Єдиний його офіційний співрозмовник — священик. Онопрієнко сперечається з ним щодо тлумачення біблейських текстів. Для цього його виводять у молитовну кімнату, обладнану в кінці коридору. Та ще телевізор. Маніяк жваво цікавиться політикою і любить передачі Малахова.

— У нього чудовий апетит і міцний сон, — констатують наглядачі. — Ніякого розкаяння, кошмарів чи спроб самогубства.

ВИЙДЕ - ВБИВАТИМЕ

До розстрілу серійного вбивцю, який очолив чорний список найкровожерливіших убивць Європи за останні 200 років, засудив суддя Житомирського апеляційного суду Дмитро Ямський Сьогодні він працює у Вищому адміністративному суд»

— Це абсолютно цимгчнз людина. — вважає він. —Хоча чи людина? На суді свідки розповідали дивт речі у 1995-му, а момент убивства сяй 'і в Бузькому, вбивця нишпорив кімнатами з ліхтариком. А сусідський собака, тремтячи, припав до землі і жодного разу не гавкнув У ступор впав і інший собака — злобна вівчарка, яка охороняла будинок однієї о загиблих сімей. Зловили манкжз через сім роюв після першого вбивства майже випадково, хоча до розшуку залучили понад 100 тисяч людей: служби міліції, Внутрішні війська, СБУ. Дорогою до СІЗО він сказав. «Вдасться вийти — знову вбиватиму».

ДОВІДКА

Анатолій Онопрієнко народився в 1959 році в Житомирі. Серійний убивця. Прізвиська: український Звір, Термінатор та громадянин О. За період з 1989 до 1996 року вбив 52 людини. Після свого затримання на допитах заявив, що вбивати йому було наказано «згори» і ним керували «міжгалактичні сили». Він зажадав, щоб його вивчали як «природний феномен».

Марина Корець, «Гарт» №41 (2325) від 12 жовтня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: