Репортаж із Марса

Хочете відвідати Марс? Цей дивний мінливий світ, населений загадковими мешканцями, які нікуди не хочуть (чи не мають змоги?) їхати звідси. Спробуйте. Але тільки приготуйтеся повною мірою випити чашу жалю і туги — туги за минулими часами, яких уже не повернути. До речі, за цю подорож на Марс навіть не доведеться платити шалених грошей — просто треба сісти на автобус, який їде до Семенівки, а звідти вже рукою подати, усього шість кілометрів... На Марсі навіть „ марсіан ” не відразу зустрінеш, там їх зовсім небагато, та й то кожен порається у своєму дворі. Щоправда, якщо погукати, то вони можуть показатися на очі дуже настирливим громадянам. Але „марсіани” не вельми балакучі, вони звикли все робити мовчки. Та й про що говорити, коли сьогодення Марса — це вже вимирання цивілізації „марсіан”...



МАРСІАНСЬКІ ХРОНІКИ

Село Марс заснували у 1924 році, недалеко від земель поміщика Лейбовича. Назву ж воно отримало завдяки великій кількості повідомлень про „червону планету”, якими на той час рясніли шпальти газет... А вже у 1925 році в селі єврейською общиною було створено колгосп під назвою „Дер рейтер ерт", що перекладається як „Червона земля”* (може, ще й тому село отримало таку назву?). Українці ж називали цей колгосп скорочено — „Дрея”. Розповідають також, що Марс був дуже багатим селом: були там крохмальний та мелясний заводи, млин, сад на 4 гектари — усе це давало дуже великі прибутки. А у 1932-му році з невідомих причин “Дрею” передали у володіння Семенівській артілі „Харчовик”. Через три роки тут з’явився великий колгосп „Пролетарський труд”: у 1960 році у ньому налічувалось 200 корів і стільки ж молодняку, вирощували овець, свиней, птицю, була й пасіка. Тоді в селі мешкало 265 чоловік. Колгосп проіснував до розпаду Радянського Союзу, а потім усе зруйнувалось, як картковий будиночок. Уже в 1995 році тут, у Марсі, проживало усього 46 чоловік, у 2000 — 34, зараз — лише 22... Нещодавно ми писали про єдину мешканку Тулії Ріпкинського району — Пелагею Швець. В Іванівській сільській раді, до якої входить і Марс, дуже схожа ситуація... Із шести сіл, що їй підпорядковуються, п’ять перебувають у напівмертвому стані: у Зеленому Гаї мешкає 17 чоловік, у Східному — 6, Кривушах — 2 і в Ракутах — 1... Єдине село, яке ще якось існує, сама іванівка, де зараз понад 500 жителів. У Марсі ж уже немає ні радіо, ні телевізора, ні телефону. Хліба, й того вже не завозять...

Але завдяки цьому селу до Семенівського району багато хто навідується, і ми не стали винятком — дуже вже примітна у нього назва. І саме завдяки їй у 80-х роках минулого століття трапився тут один кумедний випадок...

МІСЦЕВА ЛЕГЕНДА

Свого часу в Іванівці був льонозавод, де працювало досить багато людей із навколишніх сіл. в Якось мужики випивали після роботи. Зараз уже неможливо з’ясувати, з якого приводу, але випили вони добряче... А один із них, назвемо його Миколою, був родом з Марса. Випивши, він поспішив додому, але не дійшов — чи то в голові запаморочилось, чи то втомився дуже... Не довго думаючи, Микола ліг подрімати на соломі, яка лежала край дороги. Скільки він спав — невідомо, та прокинувся від того, що хтось штовхав його у плече. Розплющив Микола очі — дивиться, міліціонер дільничний стоїть... Його нещодавно на цю посаду призначили. Стоїть він над Миколою і питає:

— Ти звідки?

— З Марса.

— Я питаю тебе, звідкіля ти? Чи ти питання не зрозумів?

— Кажу ж, з Марса я! — відповідає Микола.

Дільничний озвірів:

— Який Марс, зараз як стукну — Юпітером станеш!..

І виписав він Миколі аж тридцять карбованців штрафу.

Цю історію мені розповів Данило Гнатович Дегтяренко, який мешкає у Марсі зі своєю дружиною Марією Микитівною (на знімку). Уже 70 років тут живе, з того часу, як малим хлопцем переїхав сюди разом з батьками. Його батько працював у колгоспі пасічником, потім передав свої навички сину, а ось самому Данилові Гнатовичу передати знання нема кому, пороз’їжджалися сини... Один, Василь, мешкає у Росії, в Комсомольську-на-Амурі. Другий, Михайло, — у Семенівці, він час від часу возить у село хліб, коли з району, коли з Іванівки... Є внуки — аж вісім, і правнуки вже є. Ось тільки жаліється дідусь на те, що таке село розвалили і ніхто не хоче підняти його з колін...

БУТИ ЧИ НЕ БУТИ УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛУ?

Про те, як можна підняти село, я запитала в одного з успішних фермерів із Менського району, який живе і працює у селі Дяговому, Олексія Бутенка:

— Люди завжди їдуть туди, де є хоч якісь пристойні умови для існування. Але такі умови треба створювати. Для цього необхідно дуже багато працювати... На цей час у селі не створено будь-яких прийнятних умов: нема най-необхіднішого, нема ніяких перспектив, нема роботи, нічого нема... Ось молодь і їде із села до міста шукати роботи. Зрозуміло, якщо молоді нема, то й діти не народжуються, закриваються школи, поля заростають бур’янами, подекуди навіть чагарниками або лісами...

Для того щоб село почало відроджуватись, потрібна підтримка держави. А коли влада дбає лишень про свої інтереси, то нічого доброго із цього не вийде.

Своїм баченням виходу села із кризи з нами поділився і Станіслав Дерев’янко, директор Агропромислового інституту „Прогрес”, що у Чемері Козелецького району:

— Для початку потрібно вирівняти ціни, щоб вартість пального і сільгосппродукції були рівнозначними. Щоб селянин міг - на одержаний прибуток купити собі і пальне, І сільгосптехніку і щоб йому на життя щось залишалось. .. А так виходить, що держава обдирає його до нитки. Потрібні якісь державні дотації на розвиток сільського господарства. Наприклад, у сусідній Польщі на 1 гектар землі щорічно виділяється дотація у розмірі 300 евро, на одну корову — 1000... А у нас?

ДОВІДКА

Марс — одна з дев’яти великих планет Сонячної системи; четверта за віддаленістю від Сонця і друга за наближеністю до Землі. Відомий людям із стародавніх часів як яскраве світило оранжево-червоного кольору, Марс отримав свою назву на честь бога війни (у давньоримській міфології — Марс, у давньогрецькій — Арес).

Ольга Мусій, «Гарт» №7 (2291) від 16 лютого 2007