3 хвилини безмежності
-
не була дуже давно , не думаю шо хтось сумував по мені , але у мене "застойчик"
мені не вистачало натхнення дуже-дуже довго , досить довго , щоб починати вважати себе простроченою . 80 відсотків часу , мого простою , я вирішувала чужі проблеми , допомагала (а може й ні , коли робиш хороше , як ти собі думаєш , тебе частіше обсирають) комусь у чомусь з кимось навіщось для чогось . я почала розуміти деякі речі краще , ніж вони мені розумілись раніше , почала швидше друкувати , бо більше шукала інформації , і пірнала в електронку як могла , аби не бачити все те страшне і сіре , що мене , напевне , оточувало щодня .
посміхалась посміхалась посміхалась посміхалааааааааааааааась , і врешті-решт розлетілась по обласним цетрам Україноньки-матєрі , бо мізки стискались щодня дужче і дужче , і якийсь карабінчик не втримав моєї респектабельної свободи мислення , бо ж коли ти не стадо , ти не aktiv /
я зрозуміла , що в мене не так вже й багато ДРУЗІВ , не так вже й багато людей яких би я любила з усією своєю душевно ...
-
мне кажется мы абсолютно счастливы !
мне кажется мы абсолютно счастливы !
просто планка потребляемого нами внимания , к нам же, пригнула так высоко , что когда час тебе никто не звонит - ты считаешь себя ненужным . или же если тебя спрашивают как у тебя дела , лучше написать что плохо - что бы тобой поинтересовались и спросили почему ?
мы електронны до кончиков волос . никто из нас себе не представляет жизни без общения , каким бы оно ни было , но при этом мы говорим что нам никто и ничто ненужно , мы самые ахуенные и пахнем "сегодняшними" духами .
знаете во что мы превращаемся ? я вам скажу , в изгустки паршивости ! да да !
таким дерьмом как наше поколение еще не был никто ! гордимся .
ведь мы ходим по дорогим ресторанам (за родительские деньги ! ) мы курим модные , брендовые сигареты (родители об этом не знают , да ?) , пьем бейлиз с парнем на новый год (вы на него заработали?) и питаемся сделать так что бы об этом знал весь мир !
мы - это новый комунизм . не т ...
-
на самоті . .
коли поруч немає нікого окрім тебе , ти починаєш розуміти більшість раніше не знайомих тобі речей . ти бачиш свої недоліки , помилки , свої побрехеньки типу : вибач сьогодні ні , бо я вже домовився . а насправді сидиш онлайн , читаєш чи слухаєш заїжджені треки . ти просто відштовхуєш все і всіх , бо тобі здається це таким ртутним і всеотруючим твої думки . коли ти наодинці немає потурань чи навпаки заборон , немає суперечок чи спростування твоєї підсвідомої свободи , незалежності від натовпу , незалежності від суспільства , незалежності від дорогих тобі людей . ти хочеш отої дурманної свободи яка засліплює тобі очі коли хтось не погоджується з тобою , лише тоді , коли хтось є поруч . коли ж немає від кого вимагати спокою , немає кого відштовхувати , немає просто всіх тих хто намагається втримати тебе на грані поки ти не впав в депресію самотності - тти просто цього не бачиш .
твоя підсвідомість ввижається тобі всеоточуючою реальністю , вона заполоняє твій світ , ти не маєш можл ...
-
душевний спокій
ми в компанії , трішечки парить . .нікуди поспішати. просто кава , така в'язка як ніколи , терпка і по-правильному гірка . хороші сигарети , від яких приємно . тягуча , мов мед , розмова , тихий сміх друзів (шкода , що не моїх , туту тільки його знайомі) , але мені все одно добре . . .
душевноо . на вулиці прохолодно , а всередині вогке тепло . так приємно , наче лежиш на величезній життєвій перині , так от тепло і зручно . повз вікно летять сірі люди , нейтральні бабусі й дідусі , у всіх якісь справи , поспіх , а в моїй голові легко і гнучко , всеоточуюче порозуміння . я в обіймах коханої людини , він так любить цілувати мене у ліве око , а мені від цього так класно . віконні стіни кав'ярні роблять нас такими вільними , що окрім кайфу дуже важко сприймати щось іще . по черзі всі розійдутся , а ми будемо так от сидіти , ти будеш мене обіймати , а я буду ловити медитат ...
-
в підсвідомості так само
полиця за полицею , аркуш за аркушем , папка за папкою , все так само , як і в житті . тільки от в житті можна прибратись за 15 хвилин (ну комусь за пів години , відштовхуючись від площі кімнати чи де ви там зберетесь прибирати) , у єстві не розгребтись і за вічність . .
мільйони бажань , тисячі сподівань , сотні надій , яка не яка любовка заваляється , парочка приємностей , кільканадцять спогадів з учора ну і пару прикрощів - мабуть все . і це тільки один день ! о д и н ! а шо ж тоді назбиралось за цей рік ? за минулий ?
здається , що якщо почнеш над цим запарюватись , то просто з'їдеш з глузду і пряма тобі дорога у світ прекрасних . не все так страшно , та взагалі все дуже просто . лише треба спробувати визначитись з пріорітетами , якщо кожного дня отримувати максимум хорошого , тоді все взагалі стане дуууже просто . 80% папка - приємності . інші 20 всяки ...
-
байдужість
кожен з нас замкнений з ніг до голови , до рук , до кінчиків волосся , вій і знов до пальців ніг - гранями байдужості . ми чекаємо , потребуємо , жадаємо уваги . нами повинен хтось цікавитись , аби ми були цікаві . нам повинен хтось телефонувати , аби ми були запотребовані . вас дістали питання - як справи ? чим займаєшся ?
а уявіть якщо от з цієї секунди вас більше ніхто і ніколи цього не запитає . як воно вам ?
ти залишився один на один із собою , зі свом я , ти і все ! і більше нікого ! тебе просто вбиває чужа байдужість до нашого єства . ми сохнемо , просто кам'яніємо і розходимося в тріщинах , як пустельна земля . тобі хочется пити , пити , пити , пити увагу ! пити інтерес !
прокидаючись немає більше питань : "як спалось , пупсику ? )" , " як настрій?" , "добре себе почуваєш?" , "голова не б ...
-
підсвідома свобода
дивлячись на тих малих беззахисних дітей з дітбудинків ( як же я не люблю це слово ) ти розумієш свою реальність . годі себе жаліти . твоє - це цукровість , у порівнянні з масою . часто дивишся на сірющу громаду і тобі думається : " і чого це я не собачка ? " жилося б так просто , а головне легко . їсиш собі "всяке" , спиш у смітті , ше' й якась бабуля раз у рік супчику винесе , помиє . коли мозок (колись такий прозорий і повний ентузіазму ) пінцетами починають розривати такі думки , любити цей світ ( людський , напевно ) стає важко . маєш у голові постійно оту щасливу собачку , світ немилий , ти не такий як хотілось , свободи тобі нема , друзі тупі і т.д. з часом навіть ти сам станеш немилий собі , як і той ,колись такий ідеальний , світ , що тебе оточує . коли це станеться хоч кричи , хоч благай , хоч рви волосся на гоові , пожежники не приїдуть на допомогу . бо поки ти змагався з буденністю , хто вище вистрибне ...