Своїми руками він побудував половину села

Дідова швейна машинка німецької марки не простоює без роботи

Хто б міг подумати, що людина, на долю якої вже в ранньому віці випало втратити батька, пережити два голодомора та криваву війну, а потім зазнати поневірянь та цькування системи, стане будівничим отчого краю - свого рідного села. Не міг Олександр Кантур відмовитись від дідівської землі та своїх земляків, тому й повернувся додому, щоб жити самому та допомагати іншим.

“Індуси” в Озері

Олександру Кантуру випало народитися в епоху так званих «революційних» змін. Вже в трирічному віці він потрапив під жорна голодомору 1932-1933 років. Ті часи Олександр Миколайович згадує як страшний сон. “В нас забирали навіть їжу, - і все для того, щоб загнати в колгосп,” - зітхає дід Сашко.
Але в колгосп ні його батько, ні мати не пішли. Вони мали власних 15 соток землі, з яких і жили. За це їх, та таких як вони, в селі називали “індусами”. Оскільки на Чернігівщині голод не сягнув таких розмахів як, скажімо, на Полтавщині, то з родини Кантурів вижили всі. “В тридцять третьому їли кропиву, варили баланду з гнилої картоплі,” - пригадує Олександр Миколайович.
Потім була війна, яка забрала батька, знову голод і знову недоїдання. На руках у матері залишилось п'ятеро дітей.
“У 15 років в сусідніх Печах я з братом влітку розпилював дерево на дошки,” - згадує ті часи Олександр Кантур. Робота була не з легких, оскільки дерево доводилось розпилювати вручну. Проте за літо хлопці заробили по 1200 рублів, - на той час це були значні гроші і родина Кантурів не бідувала, як інші. 

На шахті їли м'ясо з черв'яками

Потім були армія, одруження, з'явилися діти, але працювати в колгосп Олександр не поспішав. “Наша родина мала власне господарство, - за це влада обклала нас непомірними податками, - розповідає дідусь. - За несплату податку мою матір на п'ять років запроторили до в'язниці.” Щоправда, відсиділа мати Олександра не п'ять, а два роки, - “зглянулись” і амністували.
Дійшла черга і до Олександра. Його забрали працювати на шахту до Кривого Рогу. Там він навчався нелегкому ремеслу добувати вугілля. Як говорить сам Олександр Кантур, життя на шахті було нестерпним, тим паче, що частину його харчового пайка незаконно забирали та віддавали «надземникам» (тим, хто працювали на легших роботах і на поверхні). Він навіть листа написав в Міністерство чорної металургії, але від цього харчувати краще не стали. “Я працював під землею і годували мене, як крота, - черствим хлібом і м'ясом з черв'яками,” - розповідає Олександр Миколайович. Після восьми місяців непосильної роботи він  неймовірно схуднув і таки не витримав — втік. По тому були три місяці в'язниці.
Врешті-решт він повернувся додому, де його дружина спромоглася зберегти господарство. І знову Олександр взявся заробляти гроші на пилорамі. Знову він з братом відпрацював літо, і удвох хлопці заробили близько 9 тисяч рублів. “Коли ми забирали зароблені гроші з каси, касирка навіть пожартувала, що охоче вийшла б за такого як я заміж,” - усміхається Олександр Миколайович.

В селі його називають “Швидким”

Але все ж таки до колгоспу він був змушений піти. За вмілі руки керівництво села поставило його начальником будівельної бригади. Щоправда, не одразу, - для цього Олександру потрібно було рік провчитися, щоб здобути будівельну спеціальність в Острі. Там він і завів корисні знайомства, які в подальшому використає з користю для села.
“Всі ангари, хліви та господарські приміщення будувалися в господарстві за мого керівництва,” - хвалиться він.
Окрім розбудови господарства Олександр Кантур встигав ще й людям допомагати будуватися. Усе він встиг — і дерево посадити, і дітей “вивести в люди”, і хату звести, і не тільки для себе... “Сміливо можна сказати, що кожна друга хата в Озері зведена і моїми мозолями,” - говорить Олександр Миколайович. Про те, що він був неабияким теслею, знали навіть у сусідніх селах. От і запрошували люди зводити хату “озірського” теслю Олександра Кантура, а за швидкість та вправність дали йому прізвисько “Швидкий”.

“...І помоляться на волі невольничі діти”

І хоча жив він в часи наукового атеїзму, та ніколи не забував про Бога: “Мати вчила нас за все дякувати Всевишньому”. А як скресла крига політичних гонінь та репресій, влада зважилась повернути людям колись відібрану у них церкву. “Приблизно в середині 80-х років селяни отримали доведене до стану свинячого хліва приміщення,” - розповідає Олександр Кантур. “Озірці” гуртом вирішили зробити “Швидкого” церковним старостою. І він виправдав надії земляків.
На відбудову храму селяни не шкодували грошей із власної кишені. А оскільки в селі не було рівних серед тесль Олександру Кантуру, то саме він цим і зайнявся, взявши собі на підмогу умільців з Києва. Разом вони перекрили цинком дах церкви, послали підлогу, зробили ремонт всередині храму і навіть виготовили іконостас. “Через своїх знайомих у Борзні я домігся того, щоб навколо храму ще й асфальт поклали, - говорить умілець. А на механічному заводі в Ніжині для церкви відлили п'ять дзвонів”. За три роки з колгоспного складу, що мав повністю гнилий дах, переточену шашелем підлогу та сирі стіні, постала красуня-церква із сонячно-золотистим хрестом та дзвіницею. “У мене залишалось ще близько 11 тисяч рублів, які я віддав священнику,” - згадує перший церковний староста.

Без сокири — не тесля, без голки — не кравець
   
Багато води збігло з часів молодості Олександра Кантура. “Як вийшов на пенсію, то змайстрував млин, який меле зерно і на хліб, і на обмішку, - розказує дід. - Мені добре, і людям користь”. Зараз Олександр Кантур говорить, що люди до нього майже не ходять, адже є в селі кращий млин, а борошно для випічки зараз можна купити на сільському базарі, та й здоров'я вже, бідкається, не те.
А ще в діда є захоплення, — він шиє головні убори та валянки, продає їх за символічною ціною, частіше — просто віддає. Матеріал для своїх виробів особливо не підбирає, - шиє з того, що принесуть, навіть старими кухвайками не нехтує, - з них виходять непогані валянки. Він робить це з такою ж швидкістю, як раніше будував хати. За це його і досі називають не інакше як “Швидкий”.

Клопоти по господарству є завжди

Віталій Назаренко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.