Дочці видалили обидві нирки. Донором буде мати
Лесі Пінчук з Варви ще тільки 27 років. У неї восьмилітня донечка. Нині жінка в Києві, в Інституті хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова. 20 січня їй видалили обидві нирки. Врятувати життя Лесі може лише пересадка нирки від донора. Про свою готовність віддати нирку дочці заявила мати Анастасія Калінчик. І нині чекає виклику в інститут.
«Лікуємо її усе життя»
Леся в Анастасії та Леоніда Калінчиків — друга дитина. Побралися вони молодими. Зареєстрували шлюб 7 травня 1977 року, якраз у день народження нареченої, їй — сімнадцять, він на п'ять літ старший. Першою знайшлася Таня, а через три роки — Леся. Гарна дівчинка, з хорошою вагою. А в три місяці лікарі виявили в маленької захворювання сечовивідних шляхів. У рік і місяць в обласній дитячій лікарні їй зробили операцію. І сказали, що хвороба дуже тяжка, проживе дівчинка хіба що півроку.
Леся й справді була слабенька. Худенька, рвота без кінця... Але батьки й у думках не допускали, що може не стати їхнього сонечка. Двічі на тиждень Надя (так Анастасію звуть рідні) везла донечку у Прилуки до уролога. Рейсовим автобусом, за 38 кілометрів. Чоловік на буровій, годувальник, працює вахтовим методом. Чотири доби у полі, чотири — вдома. Танечка в цей час у бабусі на хуторі Берізка. А та усе життя дояркою у колгоспі. Коли малу питали, де живе бабуся Галя, відповідь була незмінною: «На фермі». Леся і її здоров'я стали сенсом життя сім'ї. Усе робилося, аби врятувати дитину.
Через півроку пляшечку-сечовідвідник зняли, ранки зажили. Діагноз, щоправда, залишився: хронічний пієлонефрит. Про дитсадок не було й мови. До шести літ Надя сиділа з дочкою вдома. Дитина була під постійним наглядом лікарів. Про хворобу нирок мати знала все, читала медичну літературу, довідники, поради медиків, вгадувала найменші зміни в дитячому організмі. Куди вони тільки не їздили з Лесею! Чернігів, Київ, Харків, Трускавець... Тільки б вилікувати, повернути здоров'я дочці.
Отак і жили. Леся пішла в школу, закінчила її, вийшла заміж і народила Любочку. На думку лікарів, це був неабиякий ризик. Мало хто з такою хворобою виношує дитину. Але, спасибі Богу, все обійшлося. Любочка народилася своєчасно, без ускладнень. Через рік, правда, зять залишив дружину з дочкою, але то вже інша історія.
Хвороба знову нагадала про себе
Шість літ після пологів у Лесі були нормальні аналізи, ніяких ускладнень. З'явилася надія, що біда позаду. Леся на той час працювала в Києві, додому навідувалася часто. Якось Анастасія Миколаївна, вдивляючись у рідне обличчя, помітила набряки на віях. Стривожилася.
— Лесю, давай підемо в лікарню, перевіримо нирки, — умовляла дочку.
— Вони в мене не болять, — відмахнулася Леся.
Але хвороба нагадала про себе. Різко підвищився тиск. Голова боліла так, що став немилим білий світ. Мати поклала дочку в районну лікарню. Звідти направили до обласної нефрології. Консервативне лікування не допомогло. Поїхали в Київ, в інститут нефрології. Професор Дубравіна, яка обстежила хвору, сказала, що необхідно видалити праву нирку, йти на пересадку. З діагнозом хронічна ниркова недостатність, IV стадія, плюс гіпертонічна хвороба іншого виходу немає.
Пересадку нирок роблять в Інституті хірургії та трансплантології імені Шалімова. Вони поїхали туди. Там запевнили, що ще рік можна почекати. Повернулися до Чернігова, в обласну нефрологію. Але стан хворої вже не дозволяв жити без штучної нирки. Лесю почали готувати до гемодіалізу. Зробили першу операцію по вшиванню фістули, без чого не можна провести лікування гемодіалізом. У грудні 2008 року хірург Ве-деньое успішно провів вшивання фістули Лесі Пінчук.
Її виписали додому. Треба було чекати, коли фістула сформується. І тут виявилось, що у хворої погані аналізи. Зв'язалися з інститутом Шалімова. Звідти відповіли, що пересадки не уникнути.
Треба йти на пересадку
Варіантів у Калінчиків не було. Треба йти на пересадку. Людей, які живуть з пересадженою ниркою, у світі багато. Є вони й на Чернігівщині. Два роки тому «Вісник Ч» писав про Сергія Бережняка з сена Бакаївки Ічнянського району, який після пересадки нирки одружився. У нього народилася дочка. Свою нирку віддала чоловікові Любов Фаль із Носівки. І Калінчики знають таких людей. Пересадка — це шанс урятувати рідну дочку.
Анастасія Миколаївна вирішила: «Якщо підійду, донором буду я».
13 січня вони поїхали в інститут. Мати пройшла всі обстеження. Аналіз крові показав, що вона може бути донором дочці.
— Я сказала собі, що не зможу жити, якщо не віддам дочці свою нирку,— призналася вони.
А Леся захвилювалася:
— Мамо, мені жаль тебе. Мамочко, тебе ж поріжуть... Як же ти будеш жити?
— Донечко, все буде добре, — заспокоює її мати. — Не підійшла б я, татко відав би свою нирку. Таня теж готова. Не хвилюйся, Лесечко. Все буде добре.
20 січня Лесі зробили операцію. Довелося видалити обидві нирки. І зразу ж підключили до гемодіалізу. Стан погіршився. Піднялася температура, підвищився тиск. Леся задихалася. Три тижні її лікували від двостороннього запалення легенів. Виникли проблеми з серцем. Тепер, щоб взяти хвору на операцію по пересадці нирки, треба спочатку вилікувати серце.
Операція відкладається
— Місця собі не знаходимо, — важко зітхає Анастасія Миколаївна. — Вже тричі переносяться строки операції. Телефонуємо дочці кілька разів на день. Я готова їхати до Києва в будь-яку хвилину. Батько наш взяв відпустку, щоб бути вдома з онукою, доки я буду в Києві. Відпустка збігає, а день операції" остаточно не вирішений. Усе через погіршення здоров'я Лесі. Не доведи Господи, ще мені захворіти...
Дуже переживає за маму Люба. Навіть учителька помітила. Задумується дитина, каже. Маленька ж іще, а біду відчуває. Двічі возила її в Київ до мами на побачення.
Що будуть на хазяйстві удвох з дідусем, не страшно. Вони дуже люблять одне одного. Бачили, яку бабу снігову зліпили перед хатою?
—Любочка сама. Я тільки допомагав, — усміхається Леонід Андрійович.
— Люба, спасибі Богу, у нас здоровенька, — продовжує Анастасія Миколаївна. — А от із Катрусею, Таниною дочкою, настраждалися. Вона народилася з вродженим пороком серця. Коли її, тримісячну, ми вирішили везти в клініку Амосова, нам казали, що дитя приречене, щодо Києва не довеземо. Першу операцію їй зробили тоді ж, а через три роки—другу. Слава Богу, сьогодні нашій Катрусі вже дванадцять, усе в неї в порядку.
Потрібні гроші
Ну, як зараз лікуватися, розповідати не треба. Усе вимагає великих грошей. Калінчики — родина невеликих статків. Анастасія працює медреєстратором районної поліклініки, заробітна плата мінімальна. Леонід — машиніст газокомпресорної станції Гнідинцівського газопереробного заводу. Його зарплата, звичайно, більша, але не захмарна. Сім'я набрала кредитів, які треба повертати. А ліки дорожчають. Витрати величезні. Лесі потрібна донорська кров, особливе харчування і ще багато того, без чого в її становищі ніяк не обійтись.
Те, що донорську нирку дає мати, не зменшує витрат на лікування дочки. Де взяти гроші? Думки про це не залишають ні на мить.
— У коридорі інституту мене зупинила незнайома жінка, — розповідає Анастасія Миколаївна. — Питає: «Правда, що ви будете донором для дочки?» «Правда», — відповідаю. «А у нас немає донора, — говорить вона. — Ось чекаю чоловіка з операції по видаленню нирки. Моє здоров'я не дозволяє віддати йому мою, доччине теж. Будемо жити на гемодіалізі. Яке щастя, що у вашої дитини є донор!» А я кажу: «Донор є, а грошей на лікування нема». «Зовсім нема?» — питає. «Зовсім». «То я вам допоможу». І виймає з гаманця 1000 гривень. Я злякалася. «Не треба! — кажу. — Не треба! Я не смію прийняти від вас ці гроші. Ми незнайомі. Та вам самим вони знадобляться. Спасибі, не треба». А вона каже: «Візьміть. А що незнайомі, то це легко виправити. Мене звати Олена».
Вона мені ще привезла 600 гривень і ліки, які вже її чоловікові були не потрібні. Спасибі їй велике! Прізвища свого так і не назвала, а номер телефону дала. Дякуватиму їй усе життя.
Удома гроші для порятунку Лесі Пінчук зібрали на заводі, де працює Леонід Андрійович, у лікарні, уся вулиця, де живуть Калінчики. 800 гривень — прихожани місцевоі церкви. Друзі допомагають. Спасибі всім, але потрібну суму, а це хоча б тисяч сорок гривень, зібрати важко. Анастасія Миколаївна звернулася з просьбою про допомогу до народних депутатів, партій і фондів. Перший заступник голови обласної організації ВО «Батьківщина» Івана Куровського Наталія Сущенко передала 1000 гривень, представник Партії регіонів — 500 гривень. Інші не відгукнулися.
Ми впевнені, що на Чернігівщині знайдуться добрі люди, які прийдуть на допомогу Лесі Пінчук. Для них повідомляємо реквізити банку, куди можна перерахувати кошти на лікування молодої жінки-матері:
МФО 353586 ПриватБанк Код 26085169, Р/р 29244825527112 Призначення платежу: допомога на лікування Пінчук Лесі Леонідівни. № картки 4627087811878893.
Підготувала Лідія Кузьменко, щотижневик „Вісник Ч”, № 10/1190
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: трансплантація, Леся Пінчук, Лідія Кузьменко