Менянин два тижні провів на анексованому «острові» Крим

Що зараз відбувається в Криму, який анексувала Росія? Інформація з інтернету та телевізора часто суперечлива. Своїми найсвіжішими враженнями від перебування на півострові ділиться менянин Юрій Андрієнко.


Юрій Андрієнко (зліва) разом зі своїм другом Григорієм Алєнченком. Коли ще побачитися доведеться?

На митниці

– Поїхав я в Крим не у морі бовтатися, а у важливих справах, – каже Юрій Миколайович. – З 1983 по 1986 рік працював там вчителем, зараз необхідне письмове підтвердження цього. Ну і маю там кількох дуже хороших друзів, яких не бачив вже близько п’яти років. Та і цікаво було, як живе зараз Крим, котрий «повернувся у рідну гавань».

Остання станція, до якої ходить український потяг, – Новоолексіївка Херсонської області. Далі лише приватними перевізниками – на таксі, через Чонгар на Джанкой. А оскільки зараз південь Херсонщини густо заселили кримські татари, які втекли від «визволителів», то в основному вони тут і таксують. Платили перевізникам по 280 гривень з людини.

– До легковика сіли я, жінка з маленькою дитиною і бабуся із здоровезною «кравчучкою», – згадує Юрій Андрієнко. – На українській митниці перше питання: «Алкоголь везете?» Таких не виявилося, мою єдину пляшку оковитої не помітили. А оскільки в автівіці була дитина, пропустили без черги.

На російській митниці таких виключень немає, для всіх черга однакова. Тут інше питають: «Картоплю і сало не провозите?» Вони чомусь вважаються карантинними продуктами.

Не обійшлося і без курйозів. Коли про це запитали бабусю, вона відповіла: «Авжеж!» Подала паспорт росіянам, а там чорним по білому – Сало Ірина Степанівна. Ті довго сміялися, до речей прискіпливо приглядатися і не стали. А коли вже на території Криму водій, котрий насилу витяг багаж нашої бабусі, спитав: «І що ви туди тільки напхали?», та спокійнісінько відповіла: «Так сало ж. Возила і возити буду».

«А ви тримайтеся…»

– Я їхав до Совєтського району, це північно-східна частина півострова, – пояснює Юрій Миколайович. – Поряд з трасою – Північно-Кримський канал, зараз, після розірвання зв’язків з Україною, практично повністю сухий. Отже поля не поливаються. Недарма кавуни удвічі дорожчі, ніж на Менщині. Електроенергія хоч і дешевша, ніж в Україні, але відключення і зараз систематичні.

У селі Красногвардійському якраз відзначали «День единой России», заради цікавості пішов на заходи і менянин. Тим більше, що на святі побував аж цілий «спікер парламенту Криму» Володимир Костантинов.

– Було багато пафосу, повітряних кульок і російських прапорів, – каже Юрій Андрієнко. – Гасла про повернення «в родную гавань» та «навеки с Россией» теж були присутні. Але коли сільський голова сказала, що рівень підземних вод впав майже на чотири метри, відповідь «спікера»: «Всьо будєт харашо». Селяни цікавилися, де ж корів поїти. Проросійський керманич: «Скоро будєт лучше!». Схоже на знамените мєдвєдєвське: «Дєнєг нєт, но ви дєржитєсь».

Ейфорія закінчується

Звичайно, ніхто на півострові від голоду не вмирає, але ейфорія часів псевдореферендуму потихенько починає відпускати голови кримчан. Ну, окрім вже особливо «заруськомірєних».

– Є відчуття сталінських часів, – констатує Юрій Миколайович. – Коли мій товариш розмовляв зі знайомою, вона зразу поглянула на мене і запитала: «При ньому можна все говорити?» А, наприклад, директора школи, якщо вчителі стовідсотково не підуть на вибори, можуть легко звільнити.

Високі пенсії залишилися лише в основного виборчого електорату – пенсіонерів часів СРСР і України. Ті, хто зараз ідуть на заслужений відпочинок, отримують гроші значно скромніші. Зарплати, навіть у бюджетній сфері, також зменшуються.

Роботи практично немає, на будівництві працюють представники російських фірм. Вихід – лише приватний бізнес і туристичний сезон. У цьому році завдяки відпочивальникам із Росії туристів побільшало, але до українського періоду не «дотягують». Південне узбережжя Криму заповнене туристами десь на 75%, інші – відсотків на 50, а західне – і того менше. Та й туристи майже виключно бюджетники.

Ціни на продукти близькі до наших, але українські, які продаються вже під виглядом білоруських, кусаються. Якість також дуже відрізняється, скажімо, менський сир і глобинська ковбаса, привезена на гостинець нашим мандрівником, виглядали на святковому столі справжніми делікатесами.

Оптимістично налаштовані сподіваються на «золоті гори» з початком відкриття керченського мосту. Та коли то буде, та чи й буде? Поки що роботи там ледве ворушаться. А Крим вже перестає бути «сакральним» для керівників Російської Федерації, потихеньку перетворюється на звичайну віддалену губернію.

– Якщо бути неупередженим, то потрібно відзначити чудово налаштоване транспортне сполучення між населеними пунктами, – говорить менянин. – Ремонтуються дороги, будуються дитячі садки. Але, як казав мій друг-кримчанин, хоч і росіянин за національністю: «Невже потрібно було розривати пуповину і робити увесь цей гармидер, щоб автобуси вчасно ходили і дитячих майданчиків побільшало? У мене два сини в Одесі, а побачити онуків дуже складно».

Анатолій Фурман

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.