Студентка із Величківки має вже дві збірки власних поезій

Дарія Москаленко народилася і виросла у селі, тож ніколи не цуралася ні хатньої, ні городньої праці. Але, мабуть, таки чимось трохи відрізнялася від своїх однолітків. Адже не просто так думки і переживання дівчини згодом почали складатися у римовані фрази філософського погляду на світ.


Фото з персональної сторінки "ВК"

«Навіщо воно тобі?»

Дитинство промайнуло швидко: дев’ять років Величківської школи, два – районної гімназії.

– На той час я вже зробила свій вибір, – розповідає дівчина. – Зачитувалася творами Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Григора Тютюнника, сучасних українських авторів. Вирішила вступати до Ніжинського державного університету на спеціальність українська мова та література. Мама за голову бралася: «Навіщо воно тобі? Вступай до медичного, професія солідна».

Але Дарія настояла на своєму, готувалася, їздила на підготовчі курси. Усе вийшло. Зараз вона на шостому курсі, готує магістерську роботу «Сучасна українська поезія: еволюція образно-художнього мислення». П’ять років поспіль була у команді організаторів міжнародного літературно-мистецького фестивалю «Гоголівка – четвертий літературний вимір». Активна учасниця літературної студії філологічного факультету.

Стежкою поезії

Вірші почала писати ще у 10 класі.

– Мене дуже підтримала вчителька української мови і літератури Тамара Михальченко, – згадує Дарія. – Коли я показала їй свої перші твори, Тамара Євгеніївна сказала: «Не зупиняйся, пробуй ще, це твоє».
Так і сталося. Вже у 2012 році у третьокурсниці виходить з друку перша поетична збірка «Мій незавершений дотик». Інтимна поезія, лірика, викладені на папері роздуми і почуття.

Цього року з’явилася друга книжка – «НАЙдорожчий».

І не треба думати, що авторка, це якась віддалена від сьогодення особа, яка, окрім віршів, нічого знати не хоче. Мила, сучасна дівчина. Займається фітнесом і аеробікою, цікавиться політикою і громадськими справами, любить подорожувати і розважитися у компанії друзів. І в той же час такі дорослі філософські рядки:

І час кудись іде…
Іде нестерпною ходою,
Когось за руку він веде.
Хтось сам біжить, а хтось з юрбою.
І всякий має силу у очах,
Для нього новий крок – СВІйТАНОК,
А я, мов фенікс на твоїх вустах,
Лечу між хмар і падаю на плечі на останок.

НАЙдорожчий

Назва останньої збірки не присвячена якійсь конкретній особі.
– Для мене та, мабуть, і для переважної більшості людей найдорожчим є час прощання з юністю, – пояснює авторка. – Щемкий час прощання із навчанням, студентством. Час, коли починається доросле, самостійне життя. Зараз вирішується питання: «Що далі?» Мені б хотілося займатися організаторською діяльністю, можливо, у якомусь фестивальному руслі. І, звичайно, не полишати поетичний «фронт». Сподіваюся, усе вийде.

Анатолій Фурман

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.