«Патріотизм та доброзичливість жителів Чернігівщини мене вразили найбільше!»

Війна на сході України зламала багато доль, змусила сотні тисяч людей розпрощатися з мріями, зруйнувала звичне налагоджене життя. Рятуючись від обстрілів, дехто виїхав за кордон, хтось перебрався до інших регіонів України, а ті, хто залишилися, вимушені ховатися в підвалах. Переселенців зі сходу підтримали в скрутну хвилину весь народ і держава. Так, уродженці Донбасу Ірині Бездєтко почати нове життя допомогли новгород-сіверці та служба зайнятості.



Народилася і донедавна жила Ірина в курортній перлині індустріальної Донеччини, яка славилася своїми лікувальними грязями і водами, в одному з центрів керамічної промисловості країни - місті Слов’янську, Мала і роботу, і житло. Працювала майстром виробничого навчання в професійному художньому ліцеї. Жила разом з батьками. Родина ніколи й гадки не мала, що все, що вони так любили і чим дорожили: близьких, друзів, рідне місто, дім, роботу - колись доведеться покинути, аби на новому місці почати життя з нуля. Але війна перекреслила всі плани, надії та можливості.

- Найстрашніші відчуття невизначеності, розгубленості, безпорадності. Хотілося щось зробити, щоб виправити все, щоб повернути все як було, - згадує Ірина. - Здавалося, що час зупинився, і це якийсь страшний сон, який неможливо пережити. Було дуже страшно, особливо коли сепаратисти почали ставити «Нони» (самохідна артилерійська зброя. - Авт.) біля житлових будинків і звідти стріляти. Тим, хто цього не відчув, напевно, важко зрозуміти...

Постійні обстріли, зруйновані вулиці й будинки, яких тоді ще було не так багато - все це підштовхувало до рішення виїхати. Взявши з собою найпотрібніше на перший час, Ірина разом з мамою і татом переїхали на Чернігівщину. Оселилися в бабусиному будинку в Новгород-Сіверському.

- Спочатку почували себе тут чужинцями. Ні з ким не спілкувалися, бо були налякані міфами про бандерівців, Правий сектор та нелюбов інших українців до жителів Донбасу, - говорить дівчина.

На Чернігівщині Ірина не була дуже давно. Приїздила ще в дитинстві, коли була жива її бабуся. І яким же було її здивування, коли вона усвідомила, що потрапила не у ворожий табір, а в гостинну українську глибинку, де триває мирне життя, а люди розмовляють переважно російською.

- Патріотизм та доброзичливість жителів Чернігівщини мене вразили найбільше. Тут люди живуть набагато бідніше, аніж жили їх співвітчизники на Донбасі. Але, незважаючи на це, всі люблять Батьківщину, і щиро допомагають переселенцям, армії і пораненим військовим, - каже Ірина.

По допомогу в працевлаштуванні дівчина звернулася до Новгород-Сіверського районного центру зайнятості, де їй запропонували роботу на місцевому телеканалі. Тепер вона - редактор телебачення РДТРК «Сіверська».

— Я не відчуваю якихось утисків чи незручностей. Люди до нас ставляться привітно і співчувають. Дуже вдячна фахівцям служби зайнятості за допомогу в працевлаштуванні. Робота посідає чільне місце в житті кожного. Від неї залежить добробут і настрій людини, - відзначає Ірина. - Дякую директору телерадіокомпанії Валентині Петрівні та всім співробітникам за підтримку, допомогу та розуміння. Працюю я тут з 1 серпня. Робота на телебаченні цікава, колектив гарний.

Тепер це провінційне, невеличке, але спокійне і шляхетне містечко на Чернігівщині Ірина вважає своїм домом. І хоча рідний Слов’янськ назавжди залишиться в її серці, поки що родина не планує туди повертатись. Батько дівчини вже переоформив у Новгород-Сіверський свою пенсію, а Ірина офіційно звільнилась з попереднього місця роботи.

- Востаннє я була в Слов’янську у вересні. Все місто в українській символіці! Там навіть відкрилися безкоштовні курси вивчення української мови! Слов’янськ змінився, - говорить вона. - Наразі в місті спокійно, але люди бояться, що війна може повернутись. Є газ, вода, світло, працюють Інтернет, телебачення, мобільний зв’язок, а також громадський транспорт та магазини. Слов’янськ патрулюють українські військові. Інколи чутно чи то вибухи, чи то постріли. Ходять чутки, що це або диверсії, або проводяться розмінування. У місті тривають віднОвлювальні роботи. Вже відбудовані дитячі садки і школи, ремонтуються дахи та стіни будинків. Щоправда, приватну власність люди відбудовують за власні кошти. Зараз у Слов’янську багато переселенців із «гарячих» місць, де тривають бойові дії. У нас там цілою залишилася квартира. Гараж і машину розбомбили під час обстрілів. Звісно, сумую за друзями,-рідними, за тим Слов’янськом, який був до війни. Але більшість наших знайомих виїхали звідти і осіли в інших місцях. А ми будемо зимувати в Новгород-Сіверському. Уже перевезли зимовий одяг та деякі речі. Тут у мене є робота, яку я не хочу втрачати. А далі - час покаже.


Валентина Федусь, "Чернігівщина" № 44(496) від 30 жовтня 2014 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.