GOROD.cn.ua

Інопланетяни з Вересочі

Наталія Острянська на кухні, біля ікон
— У нас півсела — інопланетяни. Прибульці. Тому що прибули з інших областей, — розповів якось водій «швидкої допомоги» із села Вересоч Куликівського району Микола Овраменко.

— Півсела - не півсела, але сімей двадцять є таких, — уточнює вересоцький сільський голова Андрій Гнотенко. — 3 Дніпропетровської області, з Донецької. Ті, хто рятується від всесвітнього потопу. Вони цього не афішують, не виставляють напоказ. Але й не ховають віри. Ходять у церкву, у монастир. Неп'ющі, працьовиті.
— Вони люди божественниє, — відгукується про односельців Євдокія Пухлик.

Сім'я Острянських у Вересочі із 2006 року. І влітку, і взимку.
Микола Павлович — пенсіонер, але ще працює. Два тижні живе у Вересочі, два тижні — у Дніпропетровську. З мінімальними вигодами, у кімнатці при офісі, розповідає Наталя. Кандидат філософських наук, викладає релігієзнавство у Дніпропетровському державному інституті фізичної культури та спорту.
Його дружина Наталя займається господарством. У сім'ї четверо дітей.
Серафиму 12 років, Трифону — вісім, Єфимії — шість, Мотроні,— три рочки. Дітей називали по святцях. Презервативів та інших застережних засобів не визнають.
Старші діти ходять у школу, молодші — дома.

Живе сім'я у звичайній сільській хаті. Є велика піч. Води, газу нема. До переїзду мешкали у великому будинку з вигодами. У селищі під Дніпропетровськом.
— Переїхали у Вересоч з метою безпеки, — розповідає Наталя Острянська. — Є пророцтво щодо Дніпропетровської області. Дніпро вийде з берегів. Наше село було в низині. Його затопить. Десна так не розіллється. Адже Чернігівську область оберігають святі — Лаврентій Чернігівський і Феодосій. У Вересочі — монастир Лаврентія Чернігівського. Тож Вересоч під особливим захистом.
Ще одна причина переїзду — бажання жити в тихому місці, менше залежати від влади, від держави.
— Хочемо бути вільними від причуд людей, які не знають пророцтв, живуть не по вірі, — ділиться жінка.

Вона боїться введення електронних паспортів.
— Там буде фотографія, відбитки пальців. Буде вмонтований електронний чип. Це зручно. Але чип пригнічує волю, — впевнена Наталя Острянська, — Людина стає зомбованою. До чипа можна підключитися, дізнатися інформацію. А якщо це конфіденційна інформація, особиста? Коли карточки почнуть губитися — можуть запропонувати: «Давайте зашиємо чип під шкіру». Це дуже зручно — носити чип у собі. Але з точки зору божого промислу це недопустимо. Ми вільні люди.

Віруючим не подобається, що введений ідентифікаційний код. Що оплата за електроенергію здійснюється по особовому рахунку. Наталя і її чоловік від такого рахунку відмовилися. У їх квитанціях на оплату за електроенергію — тільки прізвище.
Наталя Острянська погоджується, що можна не брати код, відмовитися від рахунків. Але це ускладнює життя. Будеш на його узбіччі. Виникають проблеми із влаштуванням на роботу, з оформленням «дитячих» грошей, з користуванням електроенергією, а в містах — комунальними послугами.
— Коли все навколо електронізовано, коли все будується на комп'ютері й на Інтернеті, ми просто не вписуємося в цю систему. От і приїхали, щоб вижити. Щоб навчитися обробляти землю, — говорить Наталя Острянська. — Я посадила картоплю, виростила її, і мене Бог прокормить цією картоплею. Або яблучком із саду.

Острянські вирощують картоплю, моркву, буряки, цибулю. Консервують овочі.
— Для мене погріб — це магазин. Хліб печемо на хмелевій заквасці. При хорошій заквасці, хорошому теплі хліб дуже вдалий виходить (впевнилися в цьому, куштуючи смачні паски, які пекла Наталя. — Ред.).
— Одночасно з нами, років шість тому до Вересочі переїхало шість сімей, — продовжує співбесідниця. — Але наш шлях важкий, не для кожного. Людині, збалуваній комфортом, дуже важко перейти з унітаза на землю.
— Ви сектанти? — запитую.
— Ні, не сектанти, — стверджує Наталя Острянська. — Ми православні. Ходимо у монастир. Молимося. Причащаємося. Дотримуємося постів.
Перед Пасхою 50 днів не їли м'яса, молока, яєць.
— Витримуємо елементарно, — розповідає Наталя. — Консервації повно. Борщ, каша — на олії. Зварила пшоняну кашу, цибулю з томатом пересмажила, полила. З солоним огірком — прекрасно. Найбільше у нас у сім'ї люблять манти. Це узбецька страва. Начинка — картопля с цибулею. Загортається в тісто. Складається у каструлю, готується на пару.

Коли ми спілкувалися з Наталею, її чоловік був у Дніпропетровську. Зв'язалася з ним телефоном.
— Є пророцтво Богородиці щодо всесвітнього потопу, — сказав Микола Павлович. — От люди й об'єднуються. Хочуть жити общинами. Щоб помагати один одному. В нашій общині люди із Дніпропетровська, Києва, Харкова.


Серафим із декоративним кроликом


Єфимія

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №18 (1356)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Вересочі, інопланетяни, село, «Вісник Ч», Тамара Кравченко