Женю Мостового із Срібного врятує пересадка серця

Для багатодітної сім’ї Мостових із Срібного рік, що минає, виявився надзвичайно важким. У серпні несподівано захворів син Євген. З тяжкою хворобою серця він потрапив до Київського інституту кардіології імені Стражеска, а далі — до Київського міського центру серця. Лікування юнака коштувало близько 50 тисяч гривень. Таких грошей сім'я не мала. Допомогли добрі люди, які несли й переказували Мостовим хто скільки міг. Нині Женя вдома. Курс лікування триває. Раз на місць юнака везуть до Києва. Стан його здоров'я поліпшився, але лікарі не виключають, що пересадка серця для Жені неминуча.

«Двох дітей я вже поховала»

Надія Михайлівна Мостова, що народила сімох дітей, у мами одна. Коли ще тільки завагітніла першою дитиною, було їй таке видіння. Немов би поріг хати, де вона дрімала на дивані, переступив невисокий чоловік з довгою аж до землі сивою бородою і посварився на неї пальцем:
— Не роби абортів, бо то твоя смерть.
Інна була в неї третьою. Померла у шість місяців від вродженого пороку серця.
Надія саме чекала Женю, коли раптом захворів найстарший син Славик. Після районної і обласної лікарень чоловік Володимир Павлович повіз його в Київ, в інститут Стражеска. Маленького Славик так і не побачив. Чув по телефону, як він плаче, і казав матері:
— Як добре, мамо, що народився братик.

1 вересня 1990 року Славик помер. Ішов йому шістнадцятий рік. Діагноз: міокардит Абрамова-Фідлера.
Тепер у сім'ї, як у пісні, чотири синочки і лапочка-дочка. Сергій закінчив Полтавський медичний інститут, працює лікарем-урологом у Західній Україні. В Саші хвороба Дауна. Живе з батьками, у свої двадцять шість — хороша мила дитина. Дмитро вчився у Київському економічно-промисповому коледжі, працює у приватника тут, у Срібному. Женя минулого літа закінчив Чернігівський кооперативний технікум, за фахом товарознавець. Юля — другокурсниця Ніжинського університету, майбутній філолог.
Щоб ростити і вчити дітей, Надія з Володимиром не покладали рук, працювали, тримали велике хазяйство. Так і жили. Доки не прийшла біда.

Що в Жені хворе серце, дізналися випадково

На комісію від військкомату Женя пішов за компанію з другом. Ніколи нічого не боліло і раптом погана кардіограма. Після лікування в обласному кардіодиспансері батькам порадили показати сина в інституті Амосова.
— Хвороба тяжка. Може, поставлять кардіостимулятор.
У Києві обстежили. Сказали, що стимулятор ставити ще рано. Може, хлопець ще переросте. Але варто показати в інституті Стражеска.
На той момент в інституті не виявилося вільних місць, і Мостових відправили додому, сказавши, що, можливо, через місяць викличуть.
Ніхто їх не викликав ні через місяць, ні пізніше. Женя жив, учився в Чернігові, ні на що не скаржився. Іноді, правда, просив зустріти з автобуса — сумка важка. Може, й справді переріс?
Минув час. Син закінчив технікум, повернувся додому.

24 серпня пішов з друзями на стадіон, на футбольний матч. Раптом стало зле, якийсь сухий кашель. Прийшов додому.
— Мені погано, — поскаржився.
Але йти до лікаря не захотів.
— Може, мине. Мені вже легше, — заспокоював матір.
Лежав. Час від часу з'являлися болі в животі. І знову: може, мине.

«У вас погані діла»

30 серпня Надія Михайлівна повезла дочку в Ніжин, поселила в гуртожиток. Коли наступного дня повернулася додому, стан сина її занепокоїв. Женя лежав на дивані, важко дихав. Температура піднялася до 38,7 градуса. Мати побігла на «швидку», попросила послухати сина. Фельдшер запідозрив запалення легенів.
— Треба в лікарню, — сказав.
Жені зробили рентген і поклали в стаціонар.
Надія сиділа біля сина, коли зателефонував із Нововолинська Сергій. Почувши, як кашляє брат, сказав:
— Мамо, у нього серцевий кашель. Негайно везіть у Київ, в інститут Стажеска.
Головний лікар Микола Петрович Діденко викликав із відпустки водія, і «швидка» повезла хлопця в Київ. У дорозі в нього почалася рвота.

У Києві зробили всі аналізи. Висновок був невтішний:
— У вас дуже погані діла. Якась інфекція потрапила в кров.
Ставили крапельниці, а кардіограма все гірша й гірша. Тиск упав до 50 на 30. 15 вересня Женю поклали в реанімацію. Він помирав. Зупинялося дихання.
Горе зібрало біля хворого усю рідню. Лікарі заспокоювали:
— Не ховайте сина. Ми робимо все, щоб він вижив.
До 6 жовтня Женя був в інституті Стажеска. Мати не відходила від нього ні на крок. Украй слабий, він питав її:
— Мамо, коли я вже поправлюсь? Хочу жить, як усі люди.
3 діагнозом «Хронічний міокардит нез'ясованої етнології, тяжкий перебіг. Синусова тахікардія. Екстрасисто-логічна аритмія. Двосторонній гідроторакс» хворого перевели до Центру серця для подальшого лікування.

Світ не без добрих людей

«15 тисяч гривень потрібно, щоб врятувати життя 21-річного Євгена Мостового. Рідкісна хвороба серця. Термінове лікування потрібне негайно».
Ці слова із закликом допомогти врятувати юнака пролунали з екрана телевізора в програмі ТСН на каналі «1+1» на Покрову, 14 жовтня.
Женя уже більше тижня лежав у Центрі серця. Йому призначили гемосорбцію, або очищення крові. Процедура коштує 6 тисяч гривень — одна, а треба зробити щонайменше чотири.

Надія Михайлівна губилася в думках, де взяти гроші. Допомога прийшла несподівано. У Києві прессекретарем міського управління охорони здоров'я працює Аня Заєць, землячка, сестра Жениного однокласника. Прийшовши провідати хворого, дізналася про проблеми, з якими зіткнулася сім'я. Саме Аня звернулася на телеканал «1+1». Його працівники зустрілися з директором Центру серця Борисом Тодоровим і завідувачем відділення, в якому лежав Женя, Гаврилом Ковтуном, з'ясували, що треба для лікування Жені. А після цього про Женю дізналася вся Україна. Телевізійники вказали реквізити для допомоги хворому. І люди відгукнулися. Надсилали й переказували кошти.
— До нас додому прийшов сам голова райдержадміністрації Олег Дмитрович Власенко, приніс 1000 гривень від себе особисто, — змахує сльозу бабуся Жені Лідія Іванівна Шепенко. — І селищний голова Олег Павлович Куделя приходив, батюшки отець Іоанн і отець Леонід теж приносили гроші. Сусіди, однокласники, незнайомі люди несли. Хто скільки міг. Спасибі їм усім, вічна наша дяка. З інших сіл привозили. Усіх людей не назву, але всім їм щире спасибі. Хай їм Бог-допомагає, береже їхніх діток.
— Лікування дуже дороге, — каже Надія Михайлівна.
— Крім гемосорбцій, ще ж крапельниці. Одна, фінська, коштує 1000 доларів. А. ще ліки. Вартість лікування сягнула 50 тисяч гривень. Якби не добрі люди, де б ми взяли такі гроші. Спасибі усім, хто подав руку допомоги.

Яким же щастям для матері було, коли Женя встав, зробив перші кроки, почав потроху їсти. 26 жовтня вони повернулися додому. Виписуючи юнака, Гаврило Іванович Ковтун сказав матері:
— Якщо стан погіршиться, вихід один — пересадка серця.
Спасибі Господу, покращення помітне. Женя знову був на лікуванні в Київському центрі серця. Сім'я береже, щоб не застудився, щоб не потрапила якась інфекція. Звичайно ж, ніяких навантажень.
Що він тяжкохворий, Женя розуміє. І нервує:
— Як я буду жити далі? Як прожити без навантажень?
До юнака щотижня навідується отець Іоанн. Сповідує його і причащає. Женя їздив до мощей матушки Алімпії у Голосіївському монастирі в Києві.
Господи, допоможи йому, врятуй молоде життя!
Людина він обдарована. Закінчив музичну школу по класу фортепіано, гарно співає, пише музику. В кімнаті у нього синтезатор. На ньому він і творить свої мелодії.

«Може, то був знак?»

Тут таке з Женею, уся сім'я пройнята його проблемами, і раптом — нова біда. 19 листопада, увечері, Володимир Павлович пішов до магазину. Раптом дзвонить:
— Надю, не можу дійти додому. Різко заболіла голова.
Дружина до нього. Володимир сидить біля магазину, не маючи сил зрушити з місця. Лежав у районній, далі в обласній лікарні. Томограма показала, що у нього в голові лопнула аневризма. Повезли до Києва, в інститут нейрохірургії. Операція тривала чотири години. Десять днів дружина не відходила від чоловіка.
— Що збирали для Жені, усе пішло на лікування батька,— каже Надія Михайлівна. — Спасибі Богу, врятували. Нині він доліковується в районній лікарні, у неврологічному відділенні. Микола Володимирович Дрозд — чудовий лікар, дуже уважний. Спасибі йому.

Отакий страшний цей 2011 рік для нас. Хвороба Жені, а тоді ще й батька.
Згадуючи, що сталося в нашій хаті навесні, думаю, чи не знак то був. Володимир Павлович із Кутів, це тут недалеко, біля Подола. Там у нас батьківська хата, город. Свекор там жив, Павло Максимович. Помер, царство йому небесне, у квітні 2010 року. Ми хату не кинули, часто буваєм, город пораєм. Так от весною у хату через димар влетіла сова. І там померла. Старі люди казали: погана прикмета. Якщо хтось буде там жити, треба хату освятить. Може, то був якийсь поганий знак? У серпні захворів Женя, у листопаді — Володя...

«Синочку, тільки живи!»

Нині думки у батьків, як зібрати кошти для дальшого лікування Жені. Для пересадки серця їм порадили звернутися до білоруських лікарів, у Мінськ. Там діють інші, ніж в Україні, закони по трансплантації. Коштуватиме така операції від 50 до 80 тисяч доларів. Тільки для того, щоб Женю обстежили у Мінську, потрібно 1200 доларів. Можливо, будуть інші рекомендації, не обов'язково операція. Пересадка серця — це в крайньому разі.
Надія Михайлівна зібрала всі необхідні документи і звернулася до Міністерства охорони здоров'я України з проханням допомогти. Пообіцяли розглянути. Може, допоможуть?

Володимир Павлович ще не пенсіонер, а ні роботи, ні здоров'я вже немає. Є пенсія бабусі, хворого Саші і Надії Михайлівни. ІЇ вона одержала як мати-героїня у 50 літ.
— Добрих людей багато, — каже Надія Михайлівна. — Буває, що немає грошей. І в магазині нам дають продукти на віру. Одержуємо пенсію — розраховуємося. Спасибі всім!
Великого хазяйства, як колись, Мостові уже не держать. А жити треба. Сина рятувати треба.
Якщо серед наших читачів знайдуться люди, які захочуть допомогти Мостовим вилікувати сина, ось номер реквізити для допомоги: р/рахунок 29244825509100 МФО 305299 ЄДРПОУ 14360570 Євгена Володимировича Мостового у ПриватБанку.

Будь-яку допомогу сім'я прийме з великою вдячністю.

Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч» №52 (1338)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.