У Анатолія Павлюка живуть сотня голубів

Ще у чотирирічному віці Толя захопився голубами. Ці птахи стали невід’ємною часткою його життя. І зараз, коли зозуля накувала йому вже 45, любов до голубів не щезла, а навпаки, зміцніла.

З легкої дідової руки

Народився і зріс Анатолій Андрійович на Черкащині, нині живе в Макошине.
– Якось з матір’ю пішли до тітки в гості, – розказує чоловік, – а з нею по-сусідству жив 90-річний дід, у якого був повний двір голубів. Я заліз у голуб’ятню і сидів там до вечора, милуючись птахами. Забув, що мене чекає ненька і що треба додому йти. Шукало тоді мене ледь не все село, думали вже, що втопився. А дід той сплів таку собі кліточку, посадив до неї пару голубів і подарував мені. Радості і щастя було – не передати! Хоча й дісталося від матері, що, не сказавши їй, втік до діда.

З того часу і почалося. Голуби так захопили хлопця, що ніколи було гасати з однолітками по селу. Через деякий час і друзі Толика обзавелися голубами.
– Тоді були зовсім інші діти, ніж теперішні, – каже Анатолій Андрійович. – Тоді голубів розводили, рибалили, ягід та грибів стільки наносили, що ненька ледь раду давала усьому тому добру. А тепер сидять усі перед комп’ютерами, ніщо їх не цікавить. Моя дочка, приміром, погодує голубів, як попрошу, а от захоплення до них не має.
Щороку пернате сімейство у Анатолія Павлюка збільшувалося.
– Між нами, хлопчаками, і бійки через цих птахів виникали, – пригадує він, – крали один в одного, то і попадало.

Найстаршому – 12 років

Нині у Анатолія Павлюка ціла голуб’яча ферма. Просторий вольєр, клітки, поїлка – усе зроблено на роки і з любов’ю. Приміщення, де голубки висиджують малят, світле, тепле, з вікнами. У холодну пору господар вмикає обігрівач.
Має він голубів двох порід – павлини і миколаївські. Павлини – декоративні птахи, з білими розкішними хвостами. Таких на свято Водохрещі випускають, а ще коли молодята одружуються.
– Було весілля у мого доброго знайомого, дав пару павлинів, аби прикрасили пам’ятний у житті день, то один голуб, виконавши свою місію, прилетів додому, а інший прижився на житловому масиві, – розказує Анатолій Андрійович. – Миколаївські голуби різного кольору, у них п’ять стилів польоту. Я маю тільки двох. Ще живе у мене голуб-ветеран, йому 12 років. Перехворів він багатьма недугами, однак вижив. І кобець його душив, пір’я повиривав, не наростає чомусь нове.
Анатолій Андрійович годує голубів двічі на день, щоб не жиріли, бо тоді у небо не піднімуться. Їдять насіння усіх зернових культур, а найбільше полюбляють соняшник.

У Києві купує спеціальні вітаміни, за одну банку викладає сто доларів.
– На рік вистачає, а ліки купую тут, у ветаптеках, – каже. – Ще даю батон – це як з’являються маленькі голуб’ята. Самка годує їх булкою.
У кінці грудня Анатолій Андрійович дбатиме про поповнення голуб’ячої сім’ї. Спочатку він розсадить окремо голубів від голубок, а у лютому птахи паруватимуться. У березні з’явиться молодняк. Одна голубка сидить на двох яйцях два тижні. Торік сотня малечі була.
– Ці птахи так захоплюють, що забуваєш іноді й поїсти, – каже Анатолій Павлюк. – Працюю я водієм у місцевій пожежно-сторожовій охороні. День як не побачу, ніби чогось не вистачає. Розумні ці птахи і красиві. У небо як підніметься, що і не видно, а тоді падає, мов камінь, – краса така, що і не передати. І воркують вони гарно, людям би у них навчитися спілкуванню. Дарма, що у мене багато голубів, а купую ще. Ось за парочку віддав три тисячі гривень, а за одного голуба – півтори тисячі. Маю золоту дружину, яка розділяє моє захоплення, а якби було навпаки, не знаю, кого б і обрав, – голубів чи дружину.

З голубами – у подорожі

Анатолій Андрійович має багато друзів в Україні і Росії, які займаються розведенням голубів.
– Об’їхав я усю Черкаську область, не раз бував у Москві, на Тернопільщині, Київщині, Кіровоградщині, а ще – у Львові, Миколаєві, – каже він. – Купую голубів, своїх продаю. Купую тільки у знайомих, на базарі – ніколи, бо можуть підсунути і старих, і хворих. Було, що придбав якось старих, а вони додому повернулися, і зостався я і без грошей, і без голубів. Та чоловік той чесним виявився, гроші мені повернув. А ось недавно один продав у Києві хворих птахів. Знайомий наш, любитель голубів. Так йому добре боки пом’яли, щоб не робив пакості серед своїх.
Купував Анатолій Павлюк птахів у самого барона у Хмельницькому. Три дні чекав його з другом, а коли той повернувся додому, наділив птахів.
– Це тепер голуби такі дорогі, а був час коли за одну птаху я платив десятку, – пригадує чоловік.

Щороку Анатолій Андрійович їздить на виставки, ярмарки аматорів-голуб’ятників.
– Це вже у крові у мене, – каже, – кидаю всю роботу і їду. З друзями побачитись, про новинки у нашому захопленні дізнатися. Голуби так мене полонили, що я вже вважаю себе від них залежним. Такий собі «голубоман». Мені для них нічого не шкода – ні часу, ні грошей. Я не уявляю свого обійстя без цих красивих птахів.

Раїса Михайленко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.