Олександра Дідович: «Я є збудником епідемії «творчої пандемії!»

Для деяких людей вихід на пенсію стає початком відліку років на схилі життя... Але, на щастя, не для всіх! На прикладі творчої особистості Олександри Дідович можна сказати, що після виходу на заслужений відпочинок життя тільки починається! Яскравим тому свідченням є народне визнання мистецьких здобутків майстрині й ціла армія її учнів та послідовників.

Я з цікавістю крокувала на зустріч із пані Олександрою. До речі, ще з більшою цікавістю я залишала її гостинний дім. Про свою особистість майстриня говорить наступне: «Я неначе той... вірус, який заражає людей. На кшталт, збудника епідемії «творчої пандемії!».
І це дійсно так, хто поспілкується з нею, - обов'язково починає виношувати творчі задуми. Що ж до мене, то виходила я з квартири Олександри Іванівни не сама, а з лялькою-мотанкою, яку зробила власноруч! Звісно, під її пильним наглядом.

Отже, чернігівська майстриня створює неймовірно гарні картини, вази, шкатулки й навіть пляшки вдягає у шкіряне вбрання! Робить ляльки-мотанки, які одночасно слугують своїм власникам оберегами, та багато-багато інших цікавих речей. Окрім цього, пані Олександра розробила й постійно застосовує в роботі не тільки авторські техніки декору, а й власні технології фарбування шкіри!
А щодо віку, то майстриня його призначила собі сама, - 60 років, коментуючи, що жінці їх за ліком рівно стільки, на скільки вона почувається!

Педагогічна родина

Вся сім'я пані Олександри (без виключення!), за освітою й покликанням, педагоги:
«Я і сильна половина моєї родини, - син та чоловік, - вихідці з фізико-математичного факультету чернігівського педуніверситету. Моя невісточка Вікторія - за освітою, педагог молодших класів, але працює у дитячому садочку. Хлопці ж є викладачами рідного педуніверситету: чоловік вчить молодь азам методики фізики, а син - педагогіки. Онучка Дар'я, наразі, студентка історичного факультету».
Більшість свого педагогічного досвіду Олександра Дідович набула в стінах Чернігівського юридичного коледжу. Талановитого викладача (має дві вищі освіти - Авт.) керівництво коледжу зобов'язувало розробляти навчальні програми з багатьох нових дисциплін, зокрема: маркетингу, основ управлінської діяльності, економіки та фінансів підприємства. Вона ж, в свою чергу, із захопленням обкладалася літературою та залюбки занурювалася в нове й цікаве! До речі, продовжує займатися освоєнням незвіданого для себе й досі, але на творчій ниві рукоділля, на обрії якого кінця-краю не видно!

Творче натхнення

Протягом життя пані Олександра кроїла, шила, плела спицями й гачком. В радянські роки було практично неможливо придбати не те що ексклюзивні речі, а й більш-менш гарний модний одяг. От і створювала вбрання багато років власноруч!
- Що стало поштовхом для початку творчої діяльності?
- Саме життя. Надихнути на творчі здобутки може що завгодно: поезія (в колекції майстрині зберігається не один том віршів різних поетів), літературні твори, краса природи, гарне жіноче вбрання, традиції й культура рідного народу.
В своїх роботах жінка надає перевагу природним матеріалам, приміром: шкірі, полотну, ниткам з льону, конопель, вовни, сизалю, яєчній шкаралупі. Саме за умови творчого натхнення та використання якісних матеріалів і виходить справжній шедевр!

«Я завжди переглядаю передачі про сучасний ремонт квартир. Багато ідей беру звідти. Завдяки одній з них вигадала аматорську методику створення декору (передбачає використання старих... простирадел), яку застосовую досі для оздобленння стін, ваз, картин та пляшок», - розповідає майстриня.
Пані Олександра є неймовірним генератором ідей! Майже щодня вигадує щось нове, - ексклюзивне! Наприклад, пляшки та вази фарбує палітрою, отриманою у власний спосіб. Для декоративної ліпнини теж використовує ексклюзивну суміш, - з клею та фарб.

«Увесь час відчувала потяг до виробів зі шкіри, тому збирала й складала різнобарвні клаптики (обрізки з нових або поношених речей), щоб дати їм нове життя, - наголошує пані Олександра. - Одного разу я завітала до знайомої кравчині. І раптом серед речей я побачила шкіряну троянду й одразу ж поцікавилася про технологію її виготовлення. Знайома розповіла, що шкіра стає опуклою, якщо потримати матеріал над вогнем свічки. Згодом я сама почала експериментувати. Мої перші картини з'явилися одразу ж після виходу на заслужений відпочинок. В голові роїлося безліч ідей, які настирливо дошкуляли й вимагали матеріалізації!».
За перший рік перебування на пенсії пані Олександра створила аж 25 робіт! І запрошення до участі у виставці (спільно з чернігівською майстринею Тетяною Баженовою), яка відбувалася в приміщенні музею імені Михайла Коцюбинського, не забарилося. Таким чином, майстриня отримала визнання й на додачу чимало шунувальників свого таланту. А щодо виставок робіт Олександри Дідович, так вони відбуваються постійно, по декілька разів на рік, починаючи з 2007 року.

Робіть добро людям!

«Серед відвідувачів моєї першої виставки була Наталія Войстрикова, яку я досі вважаю своєю вчителькою. Ця дивовижна жінка теж захоплюється створенням робіт зі шкіри, до того ж, має професійну освіту з декоративно-прикладного мистецтва. На другий день після нашого знайомства я одразу ж помчала до неї. Потоваришували одразу. До Наталії, як і до мене, завжди можна звернутися за порадою абсолютно безкоштовно! І я, і вона щедро ділимося своїми творчими знаннями з дітьми, молоддю та дорослими, регулярно проводячи семінари та майстер-класи. Постійно займаюся зі студентами юридичного коледжу, де повсякчас проводяться виставки робіт юних дарувань. Керівництво навіть пішло мені назустріч, обладнавши окремий кабінет скляними шафами для збереження й одночасної демонстрації робіт зі шкіри.
Треба робити добро людям і воно обов'язково повернеться до тебе!», - запевняє жінка, одночасно даруючи свою сонячну посмішку...

Донька своєї країни

Я - українка, тому в своїй творчості вшановую національну тематику. Зараз картини зі шкіри створюю серіями, - це означає, що кожна з них налічує в середньому 3-4 роботи. Яскравим прикладом можуть слугувати: «Київські та чернігівські князі», «Батурин», «У неділю рано зілля копала», жартівлива «Українські козаки», «Всесвіт», «Українське весілля», триптих «Хліб. Воля. Пісня.».

- Як Ви почали створювати ляльки?
- Одного разу на виставці колеги побачила ляльку-мотанку, й руки «засвербіли». Сьогодні декілька моїх ляльок вже встигли роз'їхатися по деяких країнах світу, наприклад, до сусідньої Росії та далекої Голландії. А роблю я їх лише півроку. Мотанка з ниток створюється близько 3-4 годин.

Праця зі шкірою вимагає зусиль

- Скільки часу забирає виготовлення робіт зі шкіри?
- Кожна велика картина забирає до 100 годин, середня - 60-80. Пляшки «одягаються» в шкіряний одяг у термін від 10 до 18 годин.
- Де здобуваєте сировину для праці?
- Багато речей привожу від родичів та знайомих із села: домоткане мереживо, різноманітні вишивки на полотні, старі конопляні мішки, халявки зі зношених чобіт та шкіряних плащів, рамки для картин тощо.
Зараз ціную кожну хвилину свого життя, - не гаю часу без діла. Навіть їдучи електричкою на дачу, в дорозі вирізаю зі шкіряних шматочків деталі майбутніх картин, наприклад, дрібні пелюсточки для квітів. Так і розквітає сакура із зношених чобіт...



Тетяна Леонова, тижневик «Чернігівщина» №19 (294)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.