Чим займаються зеки в колоніях області

На волі не ледачий якось заробить на хліб. А як воно там, за гратами? Що виробляють? З чого живуть? Розповідає полковник Іван Кочубей, начальник управління державного департаменту України з питань виконання покарань в області:
— На сьогодні в області функціонують СІЗО в Чернігові, установа виконання покарань у Новгороді-Сіверському, три виправні колонії: жіноча в обласному центрі, Менська — для колишніх правоохоронців (міліціонерів, прокурорів, суддів, службовців системи виконання покарань тощо) і Прилуцька виховна для неповнолітніх злочинців.

Із 2232 осіб — 1239 працездатні. За 11 місяців цього року виготовили продукції на суму 7 млн. 103,9 тисячі гривень, що на два мільйони 103,9 тисячі більше, ніж за аналогічний період минулого року.
Підприємства виправних установ області нині співпрацюють з більш ніж 280 фірмами та організаціями.

— Що саме виготовляють виправні установи області?
— У жіночій колонії відбувають покарання жінки, засуджені втретє, вчетверте, а то і вп'яте. Вони шиють постільну білизну, формений одяг, спецодяг, комбінезони, халати і костюми для медиків, бушлати, спортивні костюми, куртки, подушки, матраци. За час відбування покарання заробляють до п'яти тисяч гривень.
Нашу продукцію через представницькі фірми закуповують навіть росіяни. Минулої зими на замовлення Держрезерву пошили 700 тисяч марлевих пов'язок, та за них держава не заплатила, вони й досі лежать на складі.

У Менській виправній колонії (Макошиному) існує виробнича зона. Діє пилорама. Також засуджені виготовляють тротуарну плитку з цементу замовника (вона в області найдешевша, вартість однієї десь 1грн. 70 коп. при розмірах 50x50 см), шиють постільну білизну, сумки. Є автомайстерня. Замовники, які звертаються, радять наших майстрів своїм близьким і знайомим. Керує ремонтними роботами чоловік, якого колись засудили до розстрілу, пізніше замінили смертну кару довічним ув'язненням. Потім його помилували — замінили довічне ув'язнення на 20 років колонії. 15 з них він уже відбув. Тепер він суперавтомайстер.

Деякі колишні правоохоронці малюють картини, виготовляють сувенірні скриньки, булави, шахові дощечки, нарди. вихідці з Одеської, Миколаївської і Херсонської областей майструють парусники, роблять декоративні підставки для квітів, хлібниці тощо. Є засуджений, який вишиває ікони хрестиком і бісером. Цю продукцію ми реалізовуємо на різноманітних ви-ставках-продажах, також співпрацюємо з двома чернігівськими магазинами. В'яжуть мітли. Нещодавно ми відкрили меблеве виробництво, виготовляємо парти, стільці для шкіл і садочків, шведські спортивні стінки.

На продаж іде дранка, дерев'яні піддони, продукція з деревини, шлакоблоки Домницького виправного центру. Нарозхват плоти (тин, плетінь), з горішини. їх замовляють на дачі, в кафе і кав'ярні. Вартість — 30 гривень за квадратний метр. Нині виконують замовлення з Харкова— три кілометри. Домницький центр у нас на повному госпрозрахунку — що заробляють, з того і живуть. Там у нас мешкає близько 160 обмеженців волі та мінімальщиків. Роботи на всіх не вистачає. Тому ми готові відправляти своїх працівників на будь-які роботи. Взимку на розчищення снігу в Чернігові та інших населених пунктах, восени і навесні — на розчищення кущів і дерев, інші роботи.
У Прилуцькій виховній колонії клеять конверти, шиють капці, виготовляють мангали, підставки для квітів, контейнери для сміття, урни, табуретки, піддони. Там працює профтехучилище, де готують – токарів, фрезерувальників, різальників по металу, хоча зараз вони мало задіяні. Раніше в колонії стояло 300 металообробних верстатів. Проте київська фірма, якій вони належали, вивезла їх ближче до столиці. Тому зараз 30 тисяч квадратних метрів площ гуляє. Ми готові до співпраці з усіма, хто розмістить виробництво у нас.

У Новгород-Сіверськїй установі виконання покарань (у народі її знають як СІЗО) ув'язнені працюють на пилорамі, виготовляють обрізну дошку, брус, шалівку. Плетуть кошики, в'яжуть віники, мітли.
Не сидять без діла засуджені і в Чернігівському СІЗО. За законом можна 5% з числа засуджених не відправляти в колонії, а залишати для господарської обслуги. В СІЗО є майстерні, де виготовляють шлакоблоки і трохи цементних пам'ятників. Вони відсотків на 20 дешевші від тих, що виготовляють на волі.
Також уклали договір з «Чексілом», сортуємо вручну тканини.

Є і підсобне господарство. Загалом в шістьох установах тримаємо близько 180 свиней, більше двох десятків курей. У Макошиному і Домниці — корів, телят, овець. Молоко здаємо, яйця ідуть на харчування хворих на туберкульоз. М'ясо продаємо у кафе, на ринки.
Худобу тримаємо для підстраховки. На випадок інфляції, дефолту, інших економічних неприродних катаклізмів. Повинен бути запас харчування днів на 10-15, щоб не було бунтів серед засуджених і арештованих.

— Іване Івановичу, в Новгород-Сіверському СІЗО засуджені оголосили голодування, скаржаться, що холодно, їжа несмачна. А ви надлишки продаєте?
— Молоко власного виробництва споживати не можемо, оскільки треба, щоб його щоденно перевіряла лабораторія, а її у нас немає. М'ясо можемо давати лише тоді, коли є перебої у поставках харчування. Тюрма — не санаторій. У нас чітко виписані норми споживання і скільки коштів держава виділяє на день на одного заарештованого (ув'язненого). Підбурюють до голодування інших засуджених «максимальники», що сидять за вбивства. Вони справді відмовилися від тюремної їжі. Вона їх не цікавить, оскільки у камерах є і сало, і цукор, і, чай. «Братки» їм регулярно надсилають червону ікру, ковбаси, сало, каву, печиво. І ці продукти ніхто в них не відбирає. Тож називати це голодуванням можна лише умовно. Головні їх вимоги — дозволяти ходити «на чай» в інші камери. А це — порушення режиму. Алієв, головний заводій, вимагає жінку. З однією він розлучився, з іншою не встиг оформити шлюб. А на довгострокові побачення допускаються лише законні дружини.

— Злочинність у країні зростає. Чи не планується найближчим часом будувати нові колонії на Чернігівщині?
— Нових — ні. Мені б дуже хотілося збудувати за містом новий СІЗО, бо цьому 210 років. Будівлі застарілі — це по-перше. По-друге, установа розташована в історичній частині міста. Що бачать туристи, які йдуть до Єлецького монастиря? Колючий дріт і тюремні мури.
Вношу керівництву пропозиції врешті-решт повернути церкві Домницький монастир Різдва Богородиці. А Домницький виправний центр перенести у Гончарівське. Там є покинуті казарми розформованих частин. За п'ять кілометрів є Смо-линський торфобрикетний завод. При залученні нової робочої сили він би запрацював потужніше.


Іван Кочубей

Валентина Тимошко, тижневик «Вісник Ч» №51 (1285)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.