Ірина Науменко: «Я навіть троянди малюю без колючок»

Кожен, хто бував у селі Нові Боровичі і проходив повз двір Валентини Биховець бачив чудові картини на її воротях і хвіртці. Та це тільки маленька частка того, що можна побачити у неї в дворі. Коли відкриваєш хвіртку, то ніби потрапляєш в чарівну казку. Не дивлячись на те, яка пора року на вулиці, у дворі Валентини Биховець завжди весна.

Квітнуть рожі, червона калина схиляє до землі свої грона, маленький гномик ловить рибку у стрімкій річці, лис причаївся у густій траві, олень гуляє і сиві вовки замріяно дивляться на сонце. Природа буяє у всій своїй красі.

Всю цю красу намалювала Ірина Науменко, внучка Валентини Биховець. Ірина - студентка третього курсу Київського національного університету ім. Богомольського. Талант до малювання отримала від діда та прадіда, які були художниками. Коли влітку відпочивала у бабусі, то розмалювала все - хвіртки, паркан, ворота, дровітню, комору. Аби бабусі не було сумно одній у похмурому дворі. Тепер у неї все виграє кольоровими барвами.

- Ірино коли Ви почали малювати?
- Почала в 11 років. Взяла кухонну дощечку розміром десь приблизно 3x5 і розмалювала її фарбами «Гуаш». У нас в родині гарно малювали дідусь, прадідусь, тому я бачила, як все це робиться і вирішила спробувати. Вийшло. Отак і почала малювати.

- Як часто малюєте?
- Я малюю не дуже часто, зазвичай, коли хочу подарувати комусь свій малюнок. Ніколи не малюю просто так, тільки заради когось. У мене вдома за весь цей час тільки декілька робіт знайдеться, а то все подарувала друзям, родичам. Та й малюю я в основному на кухонних дощечках, не люблю на папері.

- Я бачила ваші малюнки, - вони всі яскраві і позитивні, а чи малюєте Ви щось окрім природи. Портрети наприклад?
- Всі мої малюнки зі смислом і несуть тільки позитивну інформацію. Адже я вважаю, що всі думки матеріалізуються, тому і малюнки повинні бути добрими, яскравими. Знаєте, я навіть троянди малюю без колючок. Я дуже люблю малювати природу, особливо квіти. Бо саме квіти своїм різноманіттям барв і неземною красою підіймають людям настрій. Ще дуже часто малюю калину, горобину, які є символом любові.
А портрети я не малюю. Якось спробувала намалювати мамин портрет, але мені недуже сподобалось. Тому більше й не берусь, малюю те, що ближче до душі.

- Як виникла ідея розмалювати бабусин двір?
- Коли мені було 13 років, ми у бабусі робили ремонт, і залишилась одна стіна, з якою не знали, що робити. Тоді я запропонувала щось намалювати. Ось так і з'явилась перша моя велика картина на якій зображена дівчина з коромислом. І так з того часу кожні три роки я беру олівець, фарби з пензлем і оновлюю свої малюнки. Зазвичай вся робота займає в мене місяць, але в цьому році вийшло трошечки довше, бо дуже спекотне літо було.

- Тобі подобається малювати, чому ж не пов'язала своє життя з малюванням, а навчаєшся на медика?
- Взагалі після закінчення одинадцятого класу я мріяла стати художником пробувала вступити в один із київських інститутів на спеціальність «Технологія дизайну». Але не пройшла. Хоча як на мене мої роботи були значно ліпші ніж тих людей, які вступили. Після цього я навіть деякий час не малювала зовсім, вступила до Чернігівського медичного коледжу на спеціальність «Зубного лікаря». Після закінчення три роки вступала до Київського національного університету імені Богомольського і тільки з четвертої спроби пройшла.

- І що ж ви зрадили своїй мрії бути художником?
- Ні, я не зрадила мрії, я просто поміняла свою мрію. Я подумала, що малювати вмію, і цього в мене ніхто і зможе забрати. Тому краще бути лікарем і вміти малювати, чим бути простим художником.

Марія Савіна, тижневик «Чернігівщина» №48 (271)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.