Історія мужньої жінки, яка живе в «замку»

Ця життєва історія про мужню жінку. Звати її Наталія Фурникова. Знайомі називають її принцесою, бо, бачте, живе вона у «замку», який розташований на території центрального міського парку. Саме там і знаходиться кінний клуб, двері якого завжди відчинені для людей, які люблять саме коней, а не... верхову їзду.
На зустріч з принцесою я вирушила з цікавістю. На подвір'ї, біля «замку», мене зустріли собаки, які по-дружньому помахували хвостами. Все, як у сюжеті казки, - чотири пси, конюшня й на додачу біла пухнаста кішка. Принцеса відповідала своєму «статусу» - вродлива білявка з довгим волоссям. А ще з'ясувалося, що Наталія приємна, чуйна людина, яка понад усе любить тварин, зокрема, своїх коней - присвячує їм увесь вільний час і свою любов. Принцеса утримує коней вже 12 років і називає їх «своєю великою родиною». Навіть жартує вона, що утримує не конюшню, а пансіонат, тому що переважна кількість тварин недитячого в «конячому» сенсі віку - деяким вже по 20 років (середній вік життя коней 20-25 років - Авт.).

- Наталю, утримання коней справа затратна?
- Так. Клопітна й затратна. Ці величні тварини потребують ретельного догляду. Коні багато їдять, до того ж, щоб тварини були здоровими, до їх харчового раціону повинні входити і вітаміни, і овочі, і сіно, і овес.

- Можливо є люди, які підтримують Вашу справу фінансово?
- В нас кінний клуб. Люди, які тут займаються, одночасно допомагають доглядати за тваринами. Дівчата віком від 13 до 20 років приходять просто поспілкуватися з кіньми - чистять їх, прибирають територію конюшні. Вони виїжджають на кінні прогулянки безкоштовно, - і це зрозуміло. Любов неможливо виміряти в грошовому еквіваленті. Одна година кінної прогулянки коштує 80 гривень, не всі батьки можуть собі дозволити такі витрати. Є різні дівчата. Я визначаю дві категорії людей - одні люблять коней, а інші - поїздити верхи. Завжди ходять допомогати люди, які просто люблять тварин. Світ не без добрих людей. Останнім часом все, що ми заробляємо, йде на утримання коней. Звісно, якісь кошти я витрачаю на свою сім'ю, бо сама виховую двох дітей.

- А щодо працівників у Вашому клубі? Є такі люди, крім любителів, що допомагають по господарству?
- Є одна працівниця, вона допомагає мені протягом п'яти років. Її звати Наталія Сизова.

- Розкажіть, будь ласка про себе.
- За освітою, я - бібліотекар, відповідно, маю вищу освіту. Працюю за фахом у бібліотеці імені Короленка. З п'яти років живу в Чернігові, а з 14 - почала відвідувати кінний клуб.
У бібліотеці працюю на поставки, тому що багато справ треба встигати робити вдома. От зараз, наприклад, вже розпочалися заняття з іпотерапії.
Займаюся з дітками, починаючи з весни, й продовжую до того часу, доки погодні умови дозволяють, щоб дітлахам було комфортно, практично до зими.

- Скільки дітей на день відвідує Ваш заклад?
- Завжди по-різному. На іпотерапію може прийти троє людей на день, а буває й десять. Намагаюся нікому не відмовляти, бо займаються діточки не тільки з Чернігова, а й з інших міст. Переважна кількість людей приїздять на реабілітацію до чернігівського центру «Відродження», через співробітників дізнаються про наш клуб й приходять на заняття.

- Іпотерапія передбачає певні види вправ та певні вимоги?
- Так, але в них немає нічого особливого, - діточки або ж лягають на коня, або сидять вільно, або ж з випрямленою спинкою. Я вважаю, що долає недугу саме спілкування з конем.
Якщо говорити про вимоги, то я вважаю, що дитина повинна контактувати з конем без сідла та вальтрапів. Лікувальний процес розпочинається одразу, щойно дитина вступає в контакт з конем. Лікує все - і температура тіла, і загальна енергетика тварини. Найголовніше в цьому процесі - щоб дитина та її батьки любили коня, а не використовували його як тренажер, - тоді результати просто приголомшливі. Коли тварину люблять, вона завжди платить тим же.

- Для занять іпотерапією потрібні коні, які пройшли спеціальну підготовку?
- Так. Кінь повинен бути, перш за все, спокійним. У кожної тварини, як і у людей, свій характер. Я пишаюся тим, що мої коні лікують дітей з особливими потребами. У нас вже є п'ятирічний досвід роботи і я впевнена, коли дитина їде верхи, з нею все буде гаразд.

- Я знаю, що Ви займаєтеся іпотерапією безкоштовно...
- Абсолютно. Я вирішила так. Лікує кінь, і тому, якщо дитина та її батьки хочуть та мають можливість віддячити саме тварині, то, відповідно, приносять цукерки, хліб, моркву або буряк.

- Я хочу сказати, що це дуже гідний вчинок, особливо для людини, що має невисокий рівень доходів...
- Я це роблю свідомо, бо сама маю двох дітей - хлопчику три роки, дівчинці п'ять. Матері мене розуміють. Дітей з фізичними вадами виховувати зовсім непросто, а на чужому горі, я вважаю, неможливо заробляти. Мені важко у фінансовому плані, але доки я в змозі утримувати коней, ця послуга буде безкоштовною. Якщо в мене виникне критична ситуація, коли нічим буде годувати коней і я буду змушена звернутися до цих людей, впевнена, мені допоможуть. А поки цього не сталося, буду робити для дітей все, що залежить від мене.

- Наталю, а наданням яких послуг Ви, все ж таки, заробляєте?
- Катаємо дітей на конях в міському парку біля фонтанів, переважно у вихідні й святкові дні, навчаємо верховій їзді дітей та дорослих, а ще обслуговуємо весілля - возимо верхи наречену на білому коні, нареченого - на рудому.
Наш клуб відвідують тільки ті люди, які люблять коней. Тому що коні вже у віці, ми їх жаліємо, не дозволяємо перевантажуватися. Якщо говорити про школу верхової їзди, то спочатку ми навчаємо їздити верхи в манежі, а коли людина впевнено сидить у сідлі, дозволяємо прогулятися по території парку «риссю» та «галопом», але в межах розумного.

- А ваші діти їздять верхи?
- Звичайно ж, так. Донька Ліза їздить верхи з дев'яти місяців. Син сів до сідла пізніше, ніж донька. Сина звати Євген. Спочатку він трохи боявся, а потім «розкусив», що це таке, - тепер з сідла силою не витягнеш. Мої діти теж коней люблять.

- Ви утримуєте коней з родословною?
- В мене таких коней тільки двоє, решта - напівкровки. Наприклад, Мальта - виступала на одеському іподромі, приходила на скачках до фінішу першою та другою. Коли ми її купили - це була тварина з підірваною психікою, а зараз, після курсу реабілітації, вона вже лікує дітей. Якщо говорити про мою Отраду, то я взагалі не думала, що ця тварина виживе. Після того, як вона потрапила до нашого клубу, минуло вже десять років, а сліди від шрамів і досі видно... Отрада вижила завдяки своєму потужному імунітету, - ця тварина є арабською напівкровкою (батько - «араб», мати - російський рисак). Зараз теж лікує дітей, а свого часу я й не могла припуститися такої думки. Любов долає та лікує в цьому світі все. Коні є іноді кращими за людей. Це дуже добрі й вірні створіння, які ні за яких обставин не зрадять і не завдадуть болю. А людські вчинки інколи зрозуміти й виправдати дуже складно. Траплялися неодноразові випадки, коли різали коней прямо на пасовищі. Просто так... без причини. Або, знову ж таки, під час перебування коней на пасовищі, декому спадає на думку покататися... на тварині з хворими ногами.

- Як коні ставляться до дітей?
- У моїй практиці був тільки один випадок, коли кінь відмовився працювати з дитиною. І це був випадок, коли дитина ненавиділа тварин. Коментарії тут зайві. У всіх інших випадках, зазвичай, у дітей є свої улюбленці серед коней. Якраз співпраця і відбувається саме в таких тандемах. Я мала можливість неодноразово пересвідчитися в результатах такої співпраці - діти з діагнозом ДЦП (!) починають ходити. Я радію й отримую задоволення з того, що мені вдається зробити.

- Людина почувається щасливою, коли займається улюбленою справою...
- Щастя для мене полягає в тому, що моїх коней люблять.



Тетяна Леонова, тижневик «Чернігівщина» №35 (258)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.