Мобильная версия сайтаУ Добрянці колишній льотчик відродив старовинний панський маєток (фото)
Цікаві і, здавалося б, випадкові зустрічі трапляються у нашому житті. Але згодом розумієш, що це ланцюжок певних подій і думок, який притягує необхідних тут і зараз людей. Захотілося поділитися своїми враженнями від одного дня, проведеного у Добрянці, що на Ріпкинщині.
На гостини до замку
Стольненського гончара Олега Луцука у свій добрянський маєток його власник Василь Дубінін (Гагарін) запрошував, мабуть, тричі. Але, маючи насичений робочий графік, Олег Станіславович зібрався на гостини тільки нещодавно. Поділившись планами, зачепив мою журналістську і людську цікавість. Тож вирушили у Добрянку разом.
Навіть якби пан Василь не розповів, як знайти їхній маєток, це б підказав би перший зустрічний житель Добрянки. Двоповерхова старовинна будівля з мансардою кінця вісімнадцятого сторіччя, відремонтована, уквітчана, вже здалеку привертає до себе увагу. А господарі зі щирими посмішками радо зустрічають гостей.
Енергійність, військова виправка, розум і багатогранність Василя Михайловича з першої хвилини дають зрозуміти, наскільки непересічна особистість перед нами.
У розповідях про історію старовинного маєтку, десятирічну відбудову і ще не завершені заплановані роботи відчувається чоловіче задоволення, що вдалося врятувати будівлю від вірної руйнації. Адже колишній маєток купця бачив життя стількох поколінь добрянців, витримав нацистських окупантів, приймав у своїх стінах наших поранених військових. Згодом чув тут райкомівську ідеологію, а потім – дитячий сміх та навчання грамоти, коли розмістилася школа.
Тут колись працювала вчителькою майбутня господиня маєтку Ірина. Мріяла молода жінка, як би вона тут жила, але була впевнена, що це просто нездійсненна мрія. А у 1991 році у замку все затихло, почало руйнуватися, поросло чагарниками і молодими деревцями, облюбували місце кажани.
Нове життя старовинного маєтку
Родина Дубініних тоді жила у Челябінську. Приїжджаючи на батьківщину, сумували, що маєток скоро зовсім розвалиться. Як розповідає пані Ірина, Василь Михайлович завжди хотів повернутися у Добрянку. Тож так і сталося після виходу у відставку. Хоча могли жити у будь-якому місті.
– Багато хто хотів придбати цей маєток. Але чоловіки діляться на розумних і сміливих. Розумні побачили, скільки коштів, сил, часу треба вкласти у відновлення будинку – і не захотіли цим займатися. А я мав сміливість його придбати, – сміється Василь Михайлович.
Його надійна і вірна супутниця по життю дружина Ірина розповідає, що коли чоловік повідомив про те, що тепер цей маєток їхній, не знала, чи плакати, чи сміятися. Розуміла, що буде важко, але й була впевнена, що разом упораються.
Бо, крім сміливості й розуму, у пана Василя ще з лихвою вистачає й цілеспрямованості, вміння досягати поставленої мети, працьовитості, оптимізму. Ці та інші якості й допомогли за десять років зробити те, що ми зараз побачили. Певно, знайдуться такі, що скажуть, мовляв, маючи гроші, усе можна зробити. Гадаю, що ні. Скоріше придбають готове, гарне – заходь і живи. А вкласти десятиріччя, душу, намагаючись зберегти автентичність будівлі, здатні одиниці.
Тепер маєток знову ожив, тут знову снідає-вечеряє за столом родина, тут збираються рідні і друзі, лунає дитячий сміх. Сюди прилітає з Франції донька Катерина. Тут співають і танцюють на свята. І працюють щодня, бо ще багато приміщень маєтку не відновлені.
Не місце прикрашає людину, а навпаки
І не думайте, що Василь Михайлович постійно наймає робітників. Робить майже все своїми руками разом із дружиною, сином Михайлом та його дружиною Альоною. І активно бере участь у житті Добрянки, бо хоче, щоб молода громада розвивалася й процвітала.
Узагалі це – людина-генератор. Заряджає всіх своєю енергією, ідеями, мотивує, навчає. Аби показати добрянцям гончарну справу, дати можливість спробувати себе за гончарним колом, потримати у руках глину, запросив Олега Луцука й організував майстер-клас у центрі Добрянки.
А сам Василь Михайлович зі сцени із задоволенням співав для всіх. Бо у 54 роки почав брати уроки вокалу й тепер вже не може без пісні. Виступає на різних заходах, серед його друзів відомі співаки Дмитро Селянський та Роман Кучинський.
Поки охочі збиралися, спеціально для нас учителька історії Лариса Савченко провела екскурсію, розповівши цікаву, понад 300-річну історію вільної слободи Добрянки, про старообрядницьку віру, храми, катерининський тракт, що тут проходив, і відомих людей, які тут зупинялися. Як-от Олександр Пушкін, Микола Гоголь, Омелян Пугачов та інші.
Цікавим було знайомство з другом родини Олександром Вишневським, який створює з деревини неймовірні речі. А ще він байкер і музикант. Зігравши на бас-гітарі власні композиції, здивував і подарував нашим вухам насолоду.
Наповнюйте своє життя справжнім
Дякую Всесвіту, що посилає таких людей у моє життя. Коли за один день спілкування, цікавого, насиченого щирими позитивними емоціями, неймовірною гостинністю і теплою родинною турботою, дружніми порадами, приємними сюрпризами, відчуваєш дивовижне піднесення – це феєрверк почуттів, які не передати словами.
Тож не чекайте милості від влади, яка не завжди підтримує талановитих людей, не нарікайте, а спробуйте й самі робити своє життя цікавішим, добрішим, насиченішим. Організовуйте собі невеличкі свята, прикрашайте місце, де живете, де відпочиваєте. І цінуйте людей не за матеріальні вигоди. А за їхню справжність і людські якості.
Джерело: "Сусіди Сіті", Поліна Назаренко
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
