У волонтерки Наталії Кошової енергії вистачить, щоб зарядити усіх

Наталія Кошова має офіційне посвідчення волонтера і це їй допомагає простіше знаходити потрібну річ для військових. Коли каже, що для військових, більшість підприємців роблять знижку на свій товар. А ще посвідчення волонтера допомагає їй безкоштовно відправляти посилки "Новою поштою", яка визнана гуманітарною поштою. Можливо, ще й довіра людей при зборах. А найголовніше для неї - це постійна допомога хлопцям.



За період повномасштабного вторгнення вона зуміла зібрати на підтримку ЗСУ 6 мільйонів для придбання 6 автомобілів, незлічену кількість тепловізорів і всього того, що замовляли військові.

До пономасштабного вторгнення Наталія була вчителькою англійської мови тепер уже у Сосницькому ліцеї ім. О.П.Довженка. Крім цього всі її знають як активну й енергійну жінку, яку бачимо на сцені.

- Наталіє Миколаївно, коли ж почалась ваша історія волонтерства?
- Чесно скажу, не думала, що буду волонтером. Коли почалося повномасштабне вторгнення, всі ми ходили плести сітки - хотіли чим могли допо­могти. У мене все почалось з того, що мій учень Паша Кушнарьов - випускник 2016 року, попросив мене знайти тепловізор для нього. Це був кінець жовтня, початок листопада 2022-го, такого понят­тя, як тепловізор на той час у мене не було - де його купити, скільки він коштує. Але іншого виходу не було і я взялася за пошук. Знайшли ми тепло­візор аж у Литві через наших, тепер уже волонте­рів, а точніше допомогла наша землячка Таня Урба (Михайленко), яка проживає у Швеції. Нам вона довірилась і своїми грошима оплатила повну суму. А ми потім частинами кожні два тижні переправля­ли їй всього-на-всього по 12 тисяч, бо всю суму не можна було переслати. Хоча загалом ми за 2 тижні зібрали потрібну суму,80 тисяч.

З цього і почалось моє волонтерство. Далі я на своїй сторінці у фейсбук почала виставляти що по­трібно для Паші, писала, що це мій учень і люди довіряли мені свої гроші. На той час, мабуть, лише Юрі Гайку щось збирали.

- А як ви потрапили до штабу?
- Мене запросив керівник штабу Геннадій Смаглюк. Цей волонтерський штаб створений у м. Чернівці, він діє і досі. До Сосницького штабу я при­єдналася пізніше, бо стала потреба збирати на ав­томобіль для наших хлопців. Це було перше авто. Менш ніж за місяць нам вдалося зібрати 250 тисяч гривень. Ігор Трембовецький пригнав його, а ми за­вантажили і хлопці погнали на схід.

- Ви працюєте на громаду?
- Наш штаб на початку працював на громаду. Але нині громада розпорошилася. У кожному староста- ті працює своя, так би мовити, спілка. Можливо, це і краще, бо гроші люди охочіше віддають тіль­ки своїм. Ось, наприклад, коли ми їдемо з благо­дійними концертами, в яких я беру постійну участь, то збір проходить краще, якщо люди знають, кому збирають гроші і що цей військовий з їхнього села. Якщо ж не з їхнього, то кладуть символічну суму. Правильно це чи ні, мабуть, правильно. У селах во­лонтери самі організовуються, плетуть сітки, нос­ки, заливають свічки, проводять ярмарки, концерти - все роблять можливе, щоб допомогти своїм од­носельцям.

- Назвіть найактивніших.
- Валя Біжовець із Бутівки лягає і прокидаєть­ся з думкою про хлопців і щодня крутиться як біл­ка в колесі, щоб якомога краще задовольнити по­треби військових. Допомагає і цивільним, пересе­ленцям, дитсадкам. Яна Скриль веде свої специ­фічні збори, Таня Федосенко з поштовху Валі ста­ла дуже активно складати продуктові набори, ро­бить енергетичні батончики. Не можу не згадати добрим словом Аллу Антоненко, яка себе віддала волонтерству. У Сосниці єдиними волонтерами, які плетуть сітки, є працівники та відвідувачі літератур­но-меморіального музею О.П.Довженка, їм особли­ва вдячність. А скільки школярі, вихованці дитсад­ків з педагогами зробили для наближення перемо­ги! Ось нині у ліцеї організована акція «Подаруй ко­робочку тепла захиснику». В тій коробочці і солодо­щі, і шкарпетки, грілки і енергетики.

- Ви співпрацюєте і з іншими волонтерами?
- Взагалі діяльність штабу почалася з того, що приїхав у Сосницю наш керівник із Чернівців і по­просив допомогти продуктами. А в нас же все є і люди залюбки несуть все: картоплю, іншу горо­дину, консервацію. Він був здивований нашій ще­дрості і розумінню ситуації - ми завантажили цілу фуру продуктів, які були направлені військовим на Харківський напрямок. Тоді ще зверталась волон­терка із Запоріжжя і теж сосничани збирали про­дукти.
У нас діє група «Волонтери Сіверщини». Але, пов­торюсь, люди охочіше збирають гроші для своїх.

- Чи минає хоч один день без волонтерства?
- Волонтерство - це не тільки один день у рік (5 грудня - авт.). Це щодня, щоночі. Я постійно на зв’язку. Робота в школі, потім лечу щось замовля­ти, відправляти чи розвантажувати. До речі, це ро­блю сама, бо чоловіків нині не знаєш де знайти, до­помагає дочка, кума.

- Чи не втомились ви волонтерити?
- Мені не можна втомлюватись. Та й по натурі я така, що не всиділа б. Мені по­трібно це. І в людей не має бути ніякої втоми.
Тому що наші хлопці захищають нас, ризи­куючи своїм життям.
Наша втома це нічого стосовно того, що ро­блять вони. Тому тре­ба забути про втому, об’єднуватись і допо­магати армії.
Я ніколи не думала, що у свої тоді 36 років, буду знати які бува­ють тепловізори, ма- віки, півішки. А тепер мені кажуть, мовляв ти сама знаєш які кра­ще замовити теплові- зори для штурмови­ків чи окопникам і де їх замовити.

- Скільки через вас пройшло зборів?
- Більше 75 зборів. Через мене пройшло до 6 мільйонів.
Як стояти осторонь, коли ти постійно спілкуєш­ся із військовими, знаєш про їхні потреби. Тільки з одного мого випускного класу служить 8 хлоп­ців. їм нині всього по 22 роки. Паша Кушнарьов, Женя Холодницький, Рома Очередько, Антоній Лисанській, Андрій Лось нині у полоні. Це мої діти і при нагоді вони бувають у мене на уроках, розпові­дають меншим учням про свою службу. Вони вірять мені, а я нізащо їх не підведу.

- Ви працюєте за графіком чи у вас є для себе вільна хвилина?
- Як такого графіка я не маю. Але на роботі, у школі, є розклад. Після уроків до 17-ої я у школі готуюсь до уроків на завтра, перевіряю зошити, пишу плани-конспекти. Ще маю уроки англійської мови у Сосницькому професійному аграрному лі­цеї. Далі визначені години для танців, у колективі «Мрія» у нас щоденні репетиції. Ще дні для співів, бо я учасник колективу «Криниці» і двох ансамблів при Сосницькому будинку культури. Раніше займа­лась і фітнесом. Суто наодинці я буваю лише тоді, коли вигулюю собаку і то в цей час я люблю почи­тати книжку і навіть щось занотувати у записничок.

- Що вам приносить задоволення?
- А все це і приносить задоволення. Я б ніколи не ходила на танці чи співи, якби не подобалось. Але найкраще для мене задоволення - це відпочинок з сім’єю на природі. Люблю відпочивати з друзями. В більшості це буває у вихідні дні.

- Щоб ви порадили людям, які вже звикли і не такі активні у зборах?
- Люди мають розуміти важливість зборів і до- натити хто скільки може. Кожен збір - це важли­ва річ. На разі на постійній основі відкриті збори на придбання тканини для маскувальних сіток, а та­кож матеріалів для виготовлення дронів. Забудьте про втому і допомагайте армії! Тільки так ми пере­можемо!

Джерело: “Вісті Сосниччини”, Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.