Галина Петруша розповіла, як керує Парафієвською громадою

“Наша громада невелика, 6,5 тисячі населення. Дехто виїхав, то нині ще й менше жителів. У нас чоти­ри старостати, 22 населені пункти. 25 листопада ви­повниться чотири роки, як я на цій посаді. До цього була директором школи”, - говорить голова Парафіївської територіальної громади Галина Леонідівна Петруша.

- Пані Галино, яка інфра­структура громади?
- Нині в Парафіївській ТГ п’ять навчальних закладів і шість дошкільних. Учнів у нас близько 600, а дошкільнят понад 200. У Парафіївці пра­цює школа мистецтв.
У нас три амбулаторії. 2022 року відкрилися нові - в Пара­фіївці та Тростянці. А в Іваниці амбулаторія працює давно. ФАПи є в кожному населено­му пункті. Тобто в медицині тільки первинка, а вторинка закрилася ще до війни.
Працюють п’ять будинків культури та один сільський клуб. Є самодіяльність, гур­тки, діють бібліотеки, та­кож їхні філії функціонують у менших населених пунктах. І знаєте, у громаді ще збере­глася любов до книги, осо­бливо в старшого покоління.
Загалом, попри війну, гро­мада живе. Ми намагаємося вирішувати проблеми, які є, і далі працювати на благо лю­д ей ТГ.

- Як пережили повномасштабне вторгнення в гро­маді?
- Окупували громаду одра­зу, з 24 лютого 2022 року й до 1 квітня. Одні села постра­ждали, інші, Богу дякувати, ні. Найбільше дісталося Мар- тинівці. До них вороги за­ходили з боку Дмитрівської громади. У Мартинівці один чоловік загинув, двоє людей були пораненими, серед них дівчинка-підліток, яка приїха­ла до бабусі перечекати лиху годину. У Мартинівці немає жодного непошкодженого будинку - чи дах простреле­ний, чи стіни... Їхали окупанти на танках і БТРах та стріляли. Три будинки повністю зруй­нували. Були проблеми й у Іваниці. Росіяни йшли через Тростянець, Бережівку. Че­рез Парафіївку прямували то в один бік, то в другий постій­но. Але навдивовижу селище не постраждало.

Після окупації було створе­но комісію в селищній раді. І ми виїхали в Мартинівку та все обстежили. Склали акти. А потім сільчанам допомага­ли благодійні фонди. І люди отримали реальну допомогу. Була поміч і внутрішньо пе­реміщеним. Нині теж приї­здять біженці з гарячих точок. Тому ВПО отримують різну допомогу - постільну білиз­ну, рушники, посуд, матраци і ще багато чого. Адже, буває, люди приїздять із одним па­кетом...

- У громаді багато внут­рішньо переміщених осіб?
- Наразі 87 людей. А було понад 300. Найбільша кіль­кість переміщених у Світанку (колишня назва Южне). Дехто влаштувався на роботу, інші купили будинки і залишають­ся тут жити постійно, адже повертатися немає куди. Гро­мада, як і всі нині, допомагає військовим. У селищній раді для цього створена не одна програма. І для допомоги воїнам, і сім’ям захисників. Поховання загиблих роби­мо своїм коштом. Виділяємо допомогу для поранених - 5
тисяч гривень. Допомагаємо сім’ям військовослужбовців, які воюють, сума - 3 тисячі. У ЗСУ в нас понад 300 чоло­віків. Загиблих - 32, семеро тих, хто зник безвісти. Наразі ми створюємо Алею Слави в Парафіївці. Замовляємо пор­трети загиблих Героїв. Рані­ше заламіновані фотографії тих, хто загинув, ми розміщу­вали на плетеній сітці біля се­лищної ради.
Така пам’ять потрібна всім, бо люди віддали найдороже - життя - за нашу свободу. Старостати теж створили свої Алеї Слави.
Волонтерський рух у нас дуже активний. Передаємо допомогу воїнам ще з 2014 року. Всі ліцеї громади бе­руть у цьому активну участь. Там плетуть сітки, проводять благодійні ярмарки. Спасибі й педагогам, і дітям, і їхнім батькам, і всім мешканцям громади.
Працівники селищної ради також завжди допомагають нашим захисникам. Загалом донатимо військовим на ті запити, які вони озвучують. Тримаємо зв’язок із ічнянсь­кими волонтерками Катрин Марйохою та Юлією Кури­ленко. А старости завжди на зв’язку зі своїми хлопцями, бо знають їхні потреби.

- Проблема доріг у гро­маді залишається?
- Дороги обласного значен­ня потроху ремонтуються. А в населених пунктах ремонт має бути за наш рахунок. Що, зрозуміло, проблемно сь­огодні, бо коштів для цього обмаль. У нас є КП «Добро­бут», але транспорту малува­то. Автопарк ми практично з нуля починали.

- На які важливі потре­би спрямовуєте бюджетні кошти?
- Громада наша першою відгукнулася на те, щоби хар­чування в ліцеях та дитсадках було безкоштовним. У са­дочках малята харчуються за рахунок ради. Майже всі діти громади отримали статус «Дитина війни».
Бюджетних грошей нам за­галом вистачає, хоча порів­няно з іншими громадами в нас їх менше. Звичайно, ми використовуємо кошти ви­важено.

Вдячні аграріям, хто пра­цює на теренах нашої ТГ. Головні наші платники по­датків - ПрАТ «Кремінь», ТОВ «Аграрна компанія «Ни­ва-плюс», «Фортуна», ТОВ «Наташа-Агро», ТОВ «Агро- КІМ». Вони й попри податки завжди допомагають Пара­фіївській громаді.

Нещодавно у нашій ТГ й на підприємстві «Кремінь» по­бував Міністр аграрної полі­тики та продовольства Украї­ни Віталій Коваль. Діалог був цікавим і продуктивним.

Вдячні й малому бізнесу. Здебільшого, це торгівля. Але добре, що наші підприємці відкривають магазини, кафе, а не навпаки. І селищна рада в цьому йде їм назустріч.

На жаль, демографічна си­туація в громаді складна.

Загалом же дуже хочеть­ся покращити соціально-економічне становище ТГ. Робимо все, що можемо. Наприклад, у Бережівці ми відкрили торік пожежну ча­стину, яку утримуємо своїм коштом. Наразі додалося 11 робочих місць. Пожежні, до речі, зможуть обслуговувати й села сусідніх громад.

Добре, що є робота й зар­плата в аграрних підприєм­ствах, а пайовики отримують кошти та зерно на паї.
Ми готові працювати з гран­тами, але це проблемно. Бо в нашій ТГ населення мало, а гранти здебільшого дають, де людей понад 10 тисяч.

- Пані Галино, як вам ро­бота в громаді після нав­чального закладу?
- Я звикла віддаватися ро­боті завжди. Декілька поко­лінь парафіївців навчала як учитель початкових класів та історії. Працювала 14 ро­ків заступником директора з виховної роботи, 12 років - директором. 33 роки від­дала освіті. А команда нашої селищної ради - потужна, згуртована, міцна, дружна, кожен виконує завдання від­повідально. У ній, до речі, є й мої учні. Наша ТГ на хорошо­му рахунку в районі та області.

- Благоустрій - це тради­ційне питання. Щороку і щоразу.
- У кожному населеному пункті 2-6 осіб працюють під керівництвом старост і займаються благоустроєм. Вони на роботі в нашому КП «Добробут». І поступово на­водиться лад. У нас тут усе справді під контролем. Але я часто кажу так: «Коли за­кінчиться війна і наші хлопці повернуться додому, треба, щоби нам не було соромно п еред ними».

- У громаді багато ваших колишніх учнів, їхніх бать­ків.
- Так, чимало людей у Па­рафіївці й навколишніх селах я знаю. І ми добре розуміємо одне одного. До речі, коли були вибори, то багато ко­лишніх моїх вихованців їхали з Києва, Чернігова, Ніжина, Прилук та інших міст, аби за мене проголосувати. Це приємно.

- Захоплення маєте? Да­вайте я вгадаю. Всі ічнянки обожнюють квіти й за­любки їх вирощують...
- Так. І я не виняток. Люблю квіти. Їх у мене багато. До речі, мої улюблені квіти - жовтого кольору. Я ж у жовтні народилася. Подоба­ються троянди. Але люблю я хризантеми.

- Така відкрита й динаміч­на керівниця, як ви, точно має життєве кредо.
- Я звикла бути завжди в русі. І не можу зупинятися. Поки дозволяє здоров ’я, ду­же хочеться робити й твори­ти добро для наших людей.

Джерело: “Трудова Слава”, Людмила Забаровська

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.