Софія Хилій і в 79 років виступає, ходить на репетиції

У 24 співала в Дрездені — не відпускали зі сцени

За життя 79-річна Софія Хилій, чернігівка, змінила кілька хорів. З особливим теплом згадує радіозаводський. Керівник Станіслав Шкаранда.

— 20 дівчат і 15 хлопців співали в хорі, — згадує. — Я там була солісткою. У 1979-80 роках. Голос сопрано був у молодості. Сопрано — найвищий жіночий голос. А зараз я стою в альтах. Це низький голос. Допомагаю сопрано, коли треба.

У молодості співала естрадні пісні.

— Був концерт у Дрездені на 9 травня (у східній Німеччині жила разом з чоловіком, військовим). Повезли й мене туди. І я співала. Не відпускали зі сцени. У залі німецькі полковники з дружинами. Наші генерали, полковники. Було мені тоді 24. На все життя запам’яталося.

Розказує, що співає з дитинства. Музичної освіти нема. Сама навчилася грати на бандурі. Сама — співати. Мріяла стати не співачкою, а медиком. В Умані (на малій батьківщині) було медичне училище. Але після школи довелося йти на швейну фабрику.

Заробила 32 роки стажу, з них більш як 10 — на радіозаводі

На Чернігівському радіозаводі працювала 10 з половиною років. До 89-го. У п’ятому цеху. Елітний цех, з виробництва мікроелектроніки. Працювала оператором вакуумного напилювання.

— Напилювала золото 999 проби*, — каже. — Потім, за напиленням, робили мікросхеми. Мені дуже подобалася моя спеціальність.

Закінчила Чернігівський радіо­механічний технікум зі спеціальності «Технологія виробництва мікроелект­ронних приладів».

Взагалі ж, роботу міняла часто. У 1995 році пішла завідувачкою бібліотеки в обласне управління внутрішніх справ. Станіслав Шкаранда посприяв. При клубі УВС був ансамбль «Сіверяни». Керував ним Шкаранда. Зараз «Сіверяни» при міському Палаці культури.

— У мене мільйон професій, — каже Софія Петрівна. — Я вискочила заміж 18-річною. Хоч чоловік військовий, дала собі наказ: заробити стаж і закінчити хоча б технікум. Усе виконала. І 32 роки стажу є. І середня спеціальна освіта.

Змінила шість міст. З Чернігова їхати не захотіла

Разом з чоловіком об’їздили Радянський Союз. Шість міст змінили, причому два в Німеччині.

— Бувало таке, що за рік тричі місця міняли, а в нас дві доньки, — повертається думками в молодість. — Зараз згадую, по шкірі мурашки бігають. А тоді я легко все робила. І з таким натхненням. Повірити собі не можу. У контейнер все треба було спакувати. Приїхали, контейнера ще немає. Ні віника, ні совка. Ні каструлі.

Наприкінці чоловікової служби потрапили в Чернігів.

— Я не знала, що є таке місто, — дивується тепер. — Перший рік, як приїхали, мене й дітей мошки з’їдали. Казала чоловіку: «Як тільки буде можливість, переїдемо в Умань». Років через два-три каже: «Можна перевестися». А я йому: «Не поїду, там води немає» ☺.

Досі співає

Софія Хилій посіла третє місце у всеукраїнському конкурсі, що провели за підтримки Українського культурного фонду.

— Для участі надіслали студійний запис пісні, — каже Софія Петрівна. — Сергій Макашов, головний режисер чернігівського міського Палацу культури, допомагав з організацією.

Співачка підіймається з лави — розмовляємо в сквері. Спирається на паличку, бо після інсульту. І наспівує пісню, з якою перемогла: «Ой баяни, баяни, баяни, баянчики, розливайтесь, голоси, вигравайте, пальчики».

Софія Петрівна представляла Чернігів від хору ветеранів палацу культури. Недавно був його звітний концерт.

На репетиції у 79 років їздити непросто:

— Тролейбусом з Доценка їду до «України», пересідаю на автобус №28. І до «Хіміків». Керівник у нас Валерій Ігнатенко.


Джерело: сайт газети "Вість", Тамара Кравченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.