Печериці – в полуниці, у цибулі й під столом вирощує родина Дубин в Сосниці

А чи вам відомо, що означає титул «завзятий грибник»? «Впевнені, що кожен з вас по­думав: ну це той, хто знає всі фибні місця, рано встає, перший бігом до лісу і всі деліка­тесні трофеї його! Ви серйозно? Так ось - родина сосничан, Наталія та Сергій Дубини, зла­мала ці стереотипи - вони збирають свіжі гриби, коли метуть завірюхи і тріщать морози. Не вірите? тоді читайте!



В Сосниці, яка дивиться згори на зача­ровану Десну, що тече срібною стрічкою між густих верб, столітніх дубів і напу­скає напоєні медами тумани з оксамито­вих трав, живуть такі ж незвичайні люди, як і сама природа! Одні з них - це родина Дубин. Місцеві «бджілки» тримають немаленьке господарство, варять сири, пе­чуть хліб, розмножують орхідеї, вирощу­ють в городі «ліс» помідорів, дивні гряд­ки полуниці, моркви та цибулі! І поміж усіх справ мають хобі, яке об’єднало всю ро­дину - це гриби! А ще ця дивовижна роди­на своїм захопленням зламала всі стере­отипи «затятий грибник». Як? А дуже про­сто: вже четвертий рік підряд після Нового року збирають свіжі гриби під столом, чим започаткували новий титул «абсолютний грибник». І, повірте, що тут нема жодного перебільшення, адже родина, як і годить­ся, відкрила абсолютно всі секрети свого досвіду, який їх як розчарував, так і дуже здивував, коли ніхто того не очікував. А тепер все по порядку:

- Колись випадково побачила в фейсбуці оголошення, де продавали субстрат з міцелієм (грибниця — вегетативне тіло справжніх грибів, складається з тонких розгалужених гіфів). Зацікавилася і замо­вила так, для розваги, маленьку коробку 10 на 15 сантиметрів з субстратом, - роз­повідає Наталія Дубина. - Все робила, що вимагалось, і через певний час побачила сходи. Тільки то були не гриби, а пшени­ця. Звісно, що розчарувалась, і викинула все. Згодом в фейсбуці знову ж випадково трапилась публікація «Грибне господар­ство». Зателефонувала. Розговорились з менеджером. Розповіла, що пер­ший досвід був невдалим. Той за­спокоїв: «Не хвилюйтеся, якщо до­тримуватися температурного ре­жиму і все робити за інструкцією, то неодмінно вийде». Замовила печериці восени і дійсно вирос­ли гриби. Минулої осені через вій­ну якось забула про них, а донька нагадала: «Мамо, а ти чому гриби замовила?Займи себе, буде мен­ше поганих думок». Дійсно, думаю, треба себе чимось зайняти взим­ку. І замовила з розмахом - 20 кг субстрату, - посміхається Наталія Миколаївна.

- Прийшло два паке­ти, в одному 17 кг - це субстрат з міцелієм. В іншому 3 - це покрив­ний грунт. Великий пакет поклала в ящик з-під бананів. Для циркуляції повітря зро­била в целофані три розрізи зверху через усе. Поставила його під стіл і на 25 днів по інструкції «забула» про все. Через цей пе­ріод на суміші зверху з’являється білий на­літ. Треба зрізати плівку, добре переміша­ти суміш руками і тоді зверху рівним ша­ром висипати малий пакет. Там дуже во­логий грунт. Далі 5 днів лити чітко по 200 грам води, а наступні 2 дні по 300 грам. І після цього через 3 доби магія - з’явля­ються гриби.

Важливо при цьому дотри­муватися температурного режиму. Це 16-18 градусів. В крайньому разі 20. Саме тому ящик залишаю під столом. Інший секрет - це завчасно і правильно збира­ти гриби. Важливо їх не зрізати, а саме викручувати. Якщо залишити зрізану ніж­ку, то вона в субстраті починає гнити і кру­гом її перестають рости гриби. І важливо зібрати, поки не розкрилась печериця і не почала сіяти спори, бо тоді теж переста­ють рости гриби.

Так збираю перші. А тоді через три дні знову починаю поливати і чекаю наступні. Цьогоріч першого разу за 3 дні зібрали 2,5 кілограми білих делікате­сів. Від сходів вони виростають за чотири дні - все, збирай.

Якщо відповідають умо­ви і грибам подобається, то до 8 кілогра­мів з великого ящика можна зібрати. Аби ви знали, як це затягує! - з захопленням розповідає жінка. - За 20 кг субстрату за­платила 180 гривень. Це не багато за таке задоволення. Чотири роки тому за таку ж вагу віддали на 23 гривні менше. Якось бачила в фейсбуці публікацію, де три з половиною кілограми коштували, як мої двадцять. Тут і сказати нічого. А ось пе­ресилка розчарувала. Раніше платили на­багато менше, а останній раз віддали 160 гривень. Нова пошта дуже підняла плату за пересилання. Та інших варіантів нема. Люди, в яких купую, з Укрпоштою не співп­рацюють. Та повірте, що кінцевий результат того вартий. Це ж яка радість - на дво­рі зима, падає сніг, тріщить мороз, а ви в будинку власні гриби збираєте! - радісно розповідає Наталія Дубина.

Такий захоплюючий процес триває до весни. Після першого вдалого досвіду, на­весні, субстрат жінка викинула на гній. А ось наступної весни подумала, що краще ним підживити грядку з полуницями і роз­трусила по зелених листочках. Настало літо. Пішли дощі і сталось диво, якого ну ніяк не очікували - з-під листочків полуни­ці з’явились печериці. Та так густо, на всій площі запашних ягід. Ото була радість! А минулого року субстрат після зимово­го врожаю трофеїв кинула просто в горо­ді. Переорали землю і забули про нього. Яким же знову було здивування, коли пе­чериці зійшли поміж моркви та цибулі піс­ля декількох дощів серед літа!

- Ми всією родиною грибники, - посмі­хаючись розповідає жінка. - Як тільки по­чинається сезон - ми в лісі, в грибах, при­чому в усіх. Декілька років тому поїхали по яблука в Устеньский сад і знайшли 4 великі білі дощовики. Вони смачні в при­готуванні. Беремо і сморчки. Називаємо їх «мізки». Вдома жартуємо: ну що, їде­мо збирати «мізки»? Маслюки збираємо мало, тільки щоб на сковорідку посмажити - подобається, як вони пахнуть. А в банки закатуємо тільки білі, іноді трохи опеньок, - розповідає Наталія Миколаївна.

Варто додати, що збирання грибів — це сімейне хобі, яким «хворіють» всі члени родини. Діти Ярослав і Яна нізащо не про­пустять нагоди поїхати з батьками в ліс по гриби. Родина намагається швидень­ко зробити всі справи, щоб не пропустити тихе полювання.

А ще Наталія Миколаївна вирощує ор­хідеї. Це захоплення набирає обертів і вже зараз вдома 11 вазонів з рясними «водоспадами» різних кольорів.

- Цими квітами я «захворіла» від донь­ки. Вона живе в Чернігові і вдома має їх багато. Стала купувати. Деякі дарували. А тоді почала вирощувати дітки самостійно. Є така цитокінінова паста - це гормональ­ний препарат, який викликає гормон рос­ту. Нею треба змастити тільки одну, або дві бруньки - ніяк не більше, інакше рос­лина загине. Тоді чекайте, що на місті об­робки з’явиться дітка, яку згодом треба ві­докремити, - залюбки розказує господиня.
Відчувають квіти любов до себе і віддя­чують рясним цвітінням.

- Чого не знаю, так це якого вони сор­ту. Я їх називаю по кольорах: біла, роже­ва, жовта, бузкова, - сміється енергійна господиня. -Та це і не важливо - головне, це любов і догляд!

А тепер настала черга розказати ще про захоплення Наталії Миколаївни, яке є найбільшою втіхою не тільки для неї са­мої, а і для родини! А колись і для всієї Сосниччини. Вона - хлібопекар. Цілих 27 років пропрацювала в місцевій хлібопе­карні майстром бригади.

- Це моя улюблена справа і цією робо­тою я просто жила. Саме тому вивчилась на хлібопекаря і все життя займалась тим, що дуже подобається! - щиро роз­повідає Наталія Дубина. Вже три роки, як 53-річна майстриня своєї справи на пен­сії. Але продовжує пекти хліб за улюбле­ними рецептами для своєї родини.

- Ми не купуємо хліб в магазині, готую сама. Я старовір, якщо так можна сказа­ти - печу за рецептами нашої пекарні. Вирахувала чітко рецептуру, чого і скіль­ки треба на декілька хлібин. І за основу йдуть саме ці традиційні рецепти. Якщо білий, то білий. Якщо чорний, то заварний - він смачний і довго не черствіє. Від себе можу додати в тісто ізюм або чорнослив, але рецептура залишилася та сама. Не люблю кислих хлібів. Борошно для чор­ного хліба купуємо житнє. А ще обов’яз­ково солод, без нього не вийде заварний буханець. Зараз на хлібопекарні печуть «Арійський» хліб - він вважається соло­довий заварний. А ось прянощі ні - тмин і подібне не моє. Вдома випікаю по дві хлі­бини раз на тиждень. Діти роз’їхалися, нам з чоловіком вистачає. Булочки, пиріж­ки, батони теж не купуємо - свої. І торти­ки до чаю є постійно. Випічка улюблена справа - це моє! - ділиться майстриня.

Та є дещо, чим все ж не подобається за­йматись господині.

- А ось городніх робіт не люблю. Роблю, бо треба. А якщо треба, то роблю як слід. Земля - це не моє, - зізнається жінка. - Та і це викликало здивування, адже попри нелюбов до грунту, на городі щороку ро­сте «ліс» помідорів.
- Ми всі дуже любимо помідори. Щороку закриваю понад сто літрів томатного соку. Помідорів багато, уварюю їх добре і вихо­дить густий кетчуп. В магазині не купуємо. Вистачає собі і дітям. Кожен рік кажу: все, досить стільки садити. А весна настає і знову буде ліс. Це затягує, - жартома го­ворить Наталія Миколаївна.

Тримає родина чимале господарство, тому звикли вставати вдосвіта, щоб подо­їти корів, погодувати свиней і знайти час для улюблених занять. Сіно теж заготов­ляють самі.

- Зараз корів мало, трави повно, коси - не лінуйся, - каже господиня. Воно то так, але яка важка праця стоїть за усім, щоб було до ладу. Серед щоденних, важ­ких господарських клопотів вона і тут зна­йшла приємне для себе - сири!

- Мені не цікаво просто продати моло­ко. Куди приємніше повозитись з ним і от­римати продукцію. Роблю сири на про­даж. Колись починала з м’яких і твердих на заквасці. Та на їх виготовлення багато часу треба, а не завжди є вільна година. Хоча вони «йшли». Зараз готую виключ­но бринзу та голландський сир під замов­лення, - ділиться блакитноока господиня.

Ось така дивовижна родина мешкає в Сосниці. Господарі щирі, відкриті, з почут­тям гумору. Залюбки розповідають про успішний досвід вирощування свіжих гри­бочків взимку під столом. А ми дякуємо за чудову розповідь «абсолютним грибни­кам». А хто не згоден з титулом, хай роз­повість про свої досягнення, ми з задово­ленням влаштуємо «грибні змагання» на сторінках нашої улюбленої газети, де за­мість журі будете саме ви, наші добрі друзі-читачі!

Джерело: газета “Вісті Сосниччини”, Наталія Матвієнко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.