Оксана Лоза-Филоненко виготовляє прикраси з бісеру, а частину прибутку віддає на ЗСУ

Люди, які мають хобі, цікаві й позитив­ні. Навіть у нинішній непростий і сповне­ний різних труднощів час вони вміють знаходити години для приємного.

Однією з тих, кому вдалося знайти своє хобі під час війни, є Оксана Воло­димирівна Лоза-Филоненко із Срібного.
Народилася вона в Карпилівці. Маму втратила рано. Після її смерті вона з та­том та сестричкою переїхали жити в Бе­резівку. Згодом тато одружився вдруге і її мачуха стала для неї другою мамою. Попри те, що в неї було своїх двоє діток, - дуже любила і Оксану та її сестру.



Своє дитинство жінка згадує з усмішкою на обличчі і тремтінням у серці.
В дитинстві я була звичайною дівчинкою. Мала багато друзів і весь час проводила на вулиці у пошуках пригод. З сусідськими дітьми що ми тільки не витворяли, де тільки не були і в що ли­шень не грали. Тато не міг до хати мене загнати, щоб я могла поїсти та трішки перепочити. Захоплення в мене на той час не було ніякого чи то через брак часу, чи не було цікавості — точно не скажу. Та знайти свою справу ніколи не пізно, - говорить Оксана Володимирівна.

Після закінчення школи вона вступила до Прилуцького медичного училища. Здобула професію фельдшера і після навчання пішла працювати за про­фесією до Болотницького ФАПу. Потім познайомилася із своїм майбутнім чо­ловіком Вячеславом і переїхала жити до Срібного, рік Оксана пропрацювала у ТОВ «Обрій» вагарем. А вже після де­кретної відпустки так на роботу і не вийшла.

Та попри це, вона не витрачає час дарма. Важко повірити в те, що за ко­роткий проміжок часу вона навчилася не просто плести з бісеру, а вже виго­товляє прикраси на замовлення, деякі з них відправляє за кордон.

- Трохи раніше я займалася вишив­кою картин, рушників хрестиком. Проб­увала вишивати і бісером. Потім плела різні брелоки, маленьких тваринок та квіти у вазончиках. Та все змінилося, коли я почала відвідувати групи з бісероплетіння, де вправні майстрині рукоділля хизувалися своїми роботами.
Це були такі гарні прикраси, що очей не відвести. Бісер у мене лишився ще від колишнього захоплення, тож вирі­шила і я спробувати сплести щось осо­бливо гарне. Знайшла схему браслета, який припав мені до душі і почала плести. Бісер був трішки нерівним, тому і браслет вийшов так собі, але залишила його собі, як пам'ять про першу свою роботу, - розповідає майстриня.
На сьогодні кількість її робіт вже важко порахувати. Та про кожну свою прикрасу Оксана розповість чи не цілу історію. Бо ж серед них є не тільки прикраси у волосся, підвіски у авто, обручі, манжети на рукава, пояси, а й ґерда­ни, силянки, котильйони, які ще носили наші предки і вони дуже багаті своєю історією.

- От, наприклад, ґердан - це україн­ська прикраса, батьківщиною якої вва­жається Галичина. Спочатку це були вовняні смужки для прикрашання шиї та голови у дівчат і капелюхів у чоловіків. Згодом прикраси стали виготовляти у вигляді бісерних ажурних «комірців», які популярні й сьогодні. Як не дивно, але раніше ґердани були більше чоловічими прикрасами, - ділиться майстриня.

- На тих стрічках переважали рослинні ор­наменти в класичних кольорах. Разом з тим бісер вважався розкішшю. Його з-за кордону привозили купці. По ґерда­ну навіть судили про рівень заможності людини. А от міністерство культури у серпні 2023 року внесло ґердан до пе­реліку елементів нематеріальної куль­турної спадщини. Тому коли кажуть, що бісер - це дитяча забавка, це насправді не так.

Оксана не лише під час плетіння забу­ває про все на світі, повністю поринає у роботу, а й допомагає ЗСУ. 15% від продажу своїх замовлень вона пере­раховує на допомогу нашим воїнам.

- Мій чоловік Вячеслав зараз на вій­ні. Важко жити від дзвінка до дзвінка та від зустрічі до зустрічі, але нічого вже не вдієш. Він майже від самого початку там, був і в АТО, тому як не допомагати, та і не лише йому, а всім тим, хто боро­нить нашу Україну. Раніше, коли бри­гаді, у якій служить мій чоловік, потрібен був автомобіль, на який всі ми разом з вами збирали кошти, я перераховувала половину заробітку, зараз менше, але підтримую постійно. Бо тільки разом ми сила, - ділиться жінка.

Спеціальний верстат для плетіння з бісеру їй змайстрував чоловік. Хоча зізнається, що інколи плете і вручну, хоч це і довше по часу, але це і ціниться до­рожче, бо буває, що замовник хоче при­красу саме ручної роботи. На створення однієї прикраси вона витрачає від одного дня до тижня.

Оксана також наголошує, що потрібно не лише вміти сплести ту чи іншу прикра­су, але й знатися на якості бісеру. Найкраще за все купувати якісний чеський бісер. Саме він відповідає таким вимо­гам, як однотонність кольорів, стійкість до вигорання на сонці, вологостійкість. На відміну від китайського, чеський бісер має більш-менш одноманітну калібровку.

Спочатку майстриня купувала бісер у Прилуках, а потім зрозуміла, що це дорого і почала замовляти через інтернет-магазини. Що стосується ниток, то вони повинні бути міцними і водночас тримати форму, не плутатися.

Свої роботи Оксана спочатку виго­товляла для себе або ж на подарунки рідним. Потім вона вирішила, що на цьому можна ще і заробляти. І почала виставляти їх для продажу у Facebook та на сайтах безкоштовних оголошень OLX та Shafa.

- Формуючи ціну для продажу, зви­чайно, враховую витрати і час, які ви­користані для виготовлення прикраси. Коли готую замовлення, то не просто передаю його з рук в руки, а ще гарно і запаковую. Власнику прикраси має бути приємно, він має відчути, що у її виго­товлення вкладено не тільки матеріали, а й душу, - каже рукодільниця.

Багато виробів Оксани Лози відомі й поза Чернігівщиною. З початком повномасштабного російського вторгнення змінився не тільки асортимент виробів, а й географія розповсюдження. Вона каже, що її патріотичні браслети, підві­ски у авто і ґердани відомі і за кордоном.
- Особливо безцінними вони є для тих, хто змушений рятуватися за кордоном від війни, - зізнається жінка. - Це як отримати привіт з Батьківщини.

Її шестирічна донечка Єва теж допомагає у виготовленні прикрас. Вона не тільки спостерігає за мамою, а ще й сама намагається щось плести, але поки що це не дуже складні браслети та каблучки.

Виявляється, прикраси можуть бути не тільки з золота чи срібла, містити різні дороговартісні камінчики аби, як то кажуть, виглядати по - багатому. Навіть із бісеру можна виготовити щось особливе, що може здивувати всіх своєю красою.

Тож ми щиро бажаємо майстрині творчого натхнення, розвитку п справі і вдячних замовників.

Джерело: газета “Срібнянщина”, Е.Куделя

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.