Підполковник у відставці нині живе у рідному хуторі Заріччя

На хуторі Заріччя, куди у випадку снігопаду чи іншої негоди непросто добратися, мешкає людина з непростою й цікавою біографією, пенсіонер з багаторічним стажем, колишній військовий, підполковник у відставці Дмитро Іванович Кузьменко.



Дмитро Іванович любить природу, частенько прогулюється, насолоджуючись красою нашого краю, спостережливий. Минулим літом він знайшов неподалік від свого будинку тризуб та хрестик, які створила пророда. Хотів було їх, так би мовити, облагородити, але обставини не дозволили, тому на знімку вони у пер­возданному вигляді.

Народився він у вже згаданому хуторі Заріччя, закінчив 5 класів В’юниської школи, а атестат про середню освіту одержав у Сосницькій десятирічці. Ще школярем герой нашої розповіді допомагав рідним по господарству, особли­во йому запам’яталася така, дещо особлива робота, як полоття проса та інша праця на городі. Вже навчаючись у Сосницькій школі, хлопець на кані­кулах заробляв живу копійку, щоб придбати велосипед. Зокрема працював в Сосницькому торфопідприємстві, яке ще тоді функціонувало. Після закінчен­ня десятирічки, юнак, порадившись з рідними, вирішив вступати на навчан­ня у військове училище. Оскільки пасажирського сполучення в ті часи ще не було,до Мени він пішов пішки, а вже звідти потягом дістався до міста сво­го навчання - Харкова. Тоді фортуна йому посміхнулася і він став курсантом Харківського військового училища. Та через деякий час фортуна знову нагада­ла про себе, але цього разу з негативним результатом: він захворів. Після оду­жання його певний час обстежувала медична комісія й чомусь винесла неочі- куваний вердикт: відчислити з училища.

Дмитро Іванович і зараз не розуміє такого рішення комісії. Та нічого не вді­єш і йому довелося повернутися до батьківського дому. Але, як мовиться, не довго музика грала, невдовзі Сосницьким військкоматом хлопець був призва­ний до лав армії. Служити йому довелося у військовій школі авіаційних ме­ханіків в м. Барнаул Алтайського краю. Тут Дмитро Кузьменко освоїв, а потім став спеціалістом по експлуатації ще секретного реактивного літака-штурмовика ІЛ-28.Дмитру Івановичу тоді запам’яталися дуже красиві пейзажі, як вони допомагали збирати врожай у місцевому колгоспі та як їх з вдячністю прово­дили після закінчення жнив. Потім авіаційному механіку довелося служити в Білорусі, у місті Пружани, де він обслуговував та готував до польотів літаки.

Але на цьому цього військова біографія не закінчилася й продовжилася в авіа­ційному училищі у м. Дангавпілс (Латвія), де Дмитро служив на посаді обслу­говуючого аеродрому, а потім, після відповідної підготовки, був відповідаль­ним за аерофотозйомку та її подальше розшифрування.

Коли він був на 3 кур­сі училища його було відібрано для служби за кордоном. Військова біографія Дмитра Івановича досить насичена і в цьому матеріалі згадується далеко не вся його служба, та все ж таки... Певний час свого життя він був у ракетних військах стратегічного призначення на Уралі у м. Нижній Тагіл, довелося побу­ти й штабним офіцером. За свою військову службу, згадує Дмитро Іванович, він жодного разу не притягувався до відповідальності і ніколи йому не дове­лося цього робити щодо своїх підлеглих, а скільки всіляких у нього нагород, почесних подарунків за відмінну службу він і не пам’ятає.

У 1961 році Дмитро Іванович Кузьменко отримав звання лейтенант, у 1963 році старший лейте­нант, капітаном став у І965 році, в 1971 він вже майор, а в І977 - підполков­ник. Під час служби в 1960 році оженився, отримав квартиру. Останньою поса­дою, яку йому пропонувало вище командування, була посада у штабі косміч­них військ, але через певні обставини він відмовився і в 1980 році був звільне­ний за вислугою років.

Закінчив військову службу Дмитро Іванович на посаді заступника начальни­ка штабу дивізії у званні підполковник. Як офіцеру запасу йому була надана квартира ближче до малої батьківщини - в Чернігові, де він і проживав. Разом з дружиною Ядвігою Йосипівною, яка нині, на жаль, вже покійна, вони вирости­ли двох доньок, нині у Дмитра Івановича два внуки, внучка та правнук. Один із внуків нині захищає Україну на одній із гарячих напрямків фронту.

Нині Дмитро Іванович проживає на сосницькому Заріччі, обробляє невелику ділянку землі, з минулого року необхідну допомогу, яку він потребує, надають соціальні працівники. Час від часу до нього навідуються доньки, внуки, при по­требі надають необхідну допомогу. Одним словом, не дивлячись на вже по­важний вік, на життя не скаржиться. Побажаємо шановному Дмитру Івановичу здоров’я, миру, злагоди, благополуччя та всього найкращого.

Джерело: “Вісті Сосниччини”, Віктор Шевченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.