У Коропській лікарні хірург – тендітна жінка

Анастасія Олексіївна Боровикова працює у Коропськіи лікарні хірургом. Розумна, старанна, цілеспрямована, перспективна, уважна до пацієнтів - так молоду лікарку характеризує дирек­тор Коропської центральної лікарні Володимир Матусяк. До речі, має дві вищі освіти. Навчаючись у медичному університеті, встигла отримати і другу спеціальність — юридичну.



Приїхала у Короп, бо хотіла стати хірургом

Так склалося, що хірургами здебільшого працюють чоловіки. Не кожна жінка-лікарка зможе взяти у руки скальпель і щодня стояти за операційним столом. Таких одиниці. Та, будемо від­вертими, і не кожен чоловік. Бо це робота сильних, мужніх, ви­тривалих і стресостійких людей. Робота хірурга надзвичайно від­повідальна, напружена, і, не по­милюся, шкідлива для здоров’я. Для власного. Адже виснажлива, нервова, де підвищений поріг ризику, відповідальності, де треба швидко приймати рішення і діяти. У руках - людське життя. Навіть у стресових ситуаціях треба мати холодну голову, не втрачати спокій, виваженість і щоб руки від нервів не тремтіли. Ситуації бувають різними. Бо це хірургія. І ось таку складну роботу обрала собі ця тендітна жінка - Анастасія Олексіївна Боровикова. Коропчани, кому раніше доводилося бувати на прийомі у хірурга чи у відділенні Коропської ЦЛ, знають її, оскільки майже весь період інтернатури проходила в Коропі. А із серпня вже працює в нашій лікарні хірургом. Якось мені зна­йома сказала: «Треба буде до хірурга - не бійся, що молода і досвіду мало, можеш сміливо йти до Анастасії Олексіївни».

Хто вона і звідки, що за люди­на і чи надовго у нашому Коропі, звісно, цікавляться читачі. А тому ми - в лікарню. На зустріч з Анас- тасією Олексіївною. Відбулася вона вже опісля її робочого дня, оскільки весь день розписаний по хвилинах, роботи дуже багато. То прийом хворих, то операції, а вони у відділенні щодня, та і своїм хворим приділяє максимум уваги.

- Чому приїхали саме у Короп? - цікавлюся, бо заманити лікаря у глибинку не так-то просто.

- Бо хотіла стати хірургом. Піс­ля шостого курсу у нас три роки інтернатури. Тоді була зміна ре­форми, не було фінансування для інтернів-бюджетників. Я почала шукати місце інтерна на бюджет­ній основі у Полтавській області, щоб ближче до дому, але вільних місць хірурга не було. У Полтаві свій медичний університет, а тому всі вакантні місця зайняті своїми випускниками. Спливав час, тре­ба було швидко приймати рішен­ня, де проходитиму інтернатуру. У Чернігівській області на хірурга був запит з Коропської лікарні. Зателефонувала до Володимира Івановича Матусяка, директора лікарні, він мені розповів, що у них, а тепер вже і у нас, не тільки амбулаторний прийом хворих, а й багато проводиться операцій, отож інтерну буде чому повчити­ся, є можливість для розвитку. Мене це зацікавило. При подачі документів познайомилася із завідуючим відділенням Сергієм Анатолійовичем Мироновим, він же був і керівником інтернатури. Високопрофесійна людина, з ве­ликим досвідом роботи.

За освітою - до престижного університету

У Коропі Анастасія Олексіївна пробула найбільше від всіх інтер­нів. Якщо для інших спеціальнос­тей у нашій лікарні немає бази стажування й інтерни проходять його у Чернігові, то для хірурга є база - і амбулаторний прийом, і травмпункт, і абдомінальна хірургія, лапароскопія. Близько двох років прожила у Коропі, а потім у Чернігові стажувалася у тих відділеннях, яких немає у на­шій лікарні. Опісля інтернатури повернулася у Короп.

- У мене укладений договір із лікарнею, відповідно якого я маю відпрацювати три роки. Отож відпрацьовую, - каже. - Що буде опісля, загадувати не буду. Життя сьогодні не стабільне. Реформа медицини триває. Вимоги, які ставляться перед медичними за­кладами, постійно посилюються. Та і воєнний стан.

Анастасія Олексіївна родом з Полтавщини. З містечка Глобине. Але школу закінчувала у Полтаві. До речі, - золота медалістка. Вступити до медичного вузу для неї не було проблем, оскільки мала гарні результати ЗНО, до яких приплюсувалися додаткові бали за перемоги в олімпіадах.

- У мене було чотири дипломи на обласних олімпіадах з природ­ничих предметів: хімії, біології, географії, а також фізики. Готува­лася і на всеукраїнську олімпіаду. Хоча перемогу не здобула, але це був гарний досвід. Там треба було більше поглиблюватися в ботаніку, в чому не було сенсу, бо я знала, що мені потрібна буде анатомія, фізіологія людини.

І хоча у Полтаві є медичний університет (на той момент Укра­їнська медична стоматологічна академія), але вступала дівчина до Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, оскільки за рейтингами він один із найсильніших. Каже, що коли комусь говорила, що за­кінчила Вінницький, то питань по рівню отриманих знань ні в кого не виникало.

До професії лікаря готувалася з сьомого класу

- А коли вирішили стати лі­карем?
- В один момент зрозуміла, що мені треба займатися медициною, мені це буде цікаво. І цей момент був у сьомому класі, коли почали вивчати природничі науки. Мені було цікаво, як влаштована при­рода, фізіологія людського орга­нізму, наскільки це дивовижний, чудовий процес, наскільки він довершений і до кінця не вивче­ний. А тому вже з сьомого класу почала більш глибоко вивчати ті науки, які мені знадобляться у подальшому для здобуття про­фесії лікаря.

-А коли прийняли рішення піти саме у хірургію?
-У медичних університетах студенти спеціальність обирають після шостого курсу, коли треба йти на інтернатуру. У нашому вузі працювали гуртки додат­кових занять зі всіх медичних спеціальностей. Відвідували їх старшокурсники, аби визначитися зі своїми вподобаннями. Я ж хо­дила на ці гуртки вже на другому курсі, це не було заборонено. Зацікавилася хірургією, і від того часу додатково займалася розви­тком знань у цій галузі.

- Як вам працюється у нас?
- Комфортно. Працюємо од­нією командою. І у відділенні, і на амбулаторному прийомі роботи вистачає. Лікую, роблю операції. На лапароскопічних операціях поки асистую, виконую певні етапи.

- Коли багато роботи, значить, лікарні жити, - кажу.
- Дай Бог, ми всі на це споді­ваємося.

До кожно­го пацієнта - відношення особливе

- Як вам працюється хірургом, бо ж робота не з легких?
- Ми готуємося до цього майже 10 років, тому стараюся виконува­ти покладені на мене обов’язки з відповідальністю, до кожного пацієнта проявляємо особливе відношення. Оперуємо під керів­ництвом досвідчених хірургів, які можуть порадити та допомогти в складних ситуаціях. Іноді ро­бочий день може завершитися о 10 годині вечора, що виснажує як фізично, так і морально.

- Чи хвилюєтеся, коли опе­руєте або трапляються випадки неординарні?
- Треба тверезо мислити, оцінювати ситуацію. Тут немає місця переживанням, тому що потрібно оперувати великим об’ємом інформації в один мо­мент, пам’ятати деталі.

- Ви емоційна людина?
- Я б не сказала. Професія вимагає емоційно-вольової стій­кості, максимум уважності та аку­ратності в своїх рішеннях та діях.

Друга професія — юриста

Була вельми здивована, коли почула, що, навчаючись у медич­ному виші, Анастасія Олексіївна встигла отримати другу вищу осві­ту. На четвертому курсі вступила до Полтавського юридичного інституту на правознавство. На­вчалася заочно. «Було цікаво, було бажання, була можливість», - каже. Здавалося б, для чого це лікарці, коли плануєш присвятити себе медицині. Але Анастасія Олексіївна іншої думки - знання за плечима не носити, а освоїти правознавчу професію було ко­рисно. Медицина, як і будь-яка сфера, підпорядковується зако­нам. І знати їх - зайвим не буде.

Анастасія Олексіївна заміжня. її чоловік - також лікар-хірург на­шої лікарні - Олександр Іванович Верескун. Отримали службове житло, але наразі роблять ремонт, тому поки живуть в орендованій квартирі.

Як завжди, поцікавилися, чи подобається наш Короп. Тим більше - міська мешканка, а жити доводиться у невеличкому про­вінційному селищі.

- Гарне у вас містечко, спо­кійне, на диво, все є, що хочеться знайти в плані покупок. Усі масово тут займаються походами на Десну і в ліс. Гарний природний відпочинок. У нас, на Полтавщи­ні, - ліс, степ і поля. На Десну відпочивати їздимо. Гарно у вас на Панському, ми взимку ходимо на ковзанах кататися. Люблю по гриби ходити, але цього року їх мало, то зібрали тільки опеньки.

Анастасія Олексіївна згоджу­ється зі мною, що головне - мати роботу, яка б приносила задово­лення, і не важливо, де та робота знаходитиметься - у місті чи селі.

- Хоч я з міста, але краще там, де є робота. Тим більше зараз розвинена інфраструктура. Дві години - і ти в Чернігові, чотири години - і в Полтаві.

Дирекція лікарні покладає великі надії, що молоді перспек­тивні спеціалісти залишаться у нашій лікарні надовго. У нас гар­на лікарня, у порівняні з іншими колись районними лікарнями на високому рівні хірургічні послуги. До нас їдуть оперуватися і з інших районів, сусідньої Сумщини. А молоді хірурги - майбутнє нашої лікарні. їм можна довірити своє життя і здоров’я.

Джерело: газета “Нові горизонти”, Людмила Ковальчук. Фото авторки

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.