Ніна Сич і Надія Атаманюк дружать 40 років, а спільний бізнес ведуть 20 років

Ніна Сич і Надія Атаманюк зустрілись у Сосниці у 80-х роках. Обоє у 1985-му, спочатку Ніна, потім Надія, вийшли заміж за сосничан. Ніна познайомились із своїм майбутнім чоловіком ще тоді, коли навчалась у технікумі. Здобувши економіч­ну освіту, дівчина повернулась на рідну Семенівщину і відразу працювала заступником головного бухгалтера у колгоспі. Та відстань не стала на заваді справжнім почуттям. Кавалер приїздив на побачення і врешті після 3-ьох років зустрічей пара одружилася. Надя теж після торгового училища працювала у сосницькому магазині. Чоловіки дівчат були неабияки­ми друзями. Разом працювали, разом відпочивали. Так і дружини стали подругами.



Фото часів молодості

Ніна любила відпочивати активно і завжди придумувала різні конкурси. Всі її підтримува­ли. Обоє жінок мають чудовий голос і люблять співати. Змолоду до кожного свята подруги го­тували нові наряди. Смаки у них теж сходили­ся. Пошиттям суконь займалась Ніна, було, що й купували у магазині. У подруг і діти народжу­вались симетрично - в обох їх по двоє. Потім покумалися.

Так все життя жінки йшли поруч. Їхню дружбу не розірвали ні віддалі, ні час, ні гроші.

Відчуваємо одна одну подумки, - каже Ніна. - Коли у мене якісь проблеми, мені не треба їй телефонувати, бо вона сама подзвонить і ска­же: «Як ти? Щось у мене на серці неспокійно, у тебе все добре?» Аналогічно і у мене є таке відчуття, коли я потрібна їй.

Жінок об’єднує ще й спільна справа - уже 20 років утримують на двох один магазинчик. А до цього разом ростили та возили картоплю, по­тім мали торгові ларьки на базарі. Кажуть, гро­ші псують дружбу. Але не між Ніною і Надею. Тільки той, хто не робив у маленькому продук­товому магазинчику, не повірить, як непросто мати власну справу. Люди хочуть купити сві­жий товар. А не завжди він розбирається вчас­но. Звісно, від цього втрат не уникнути. А це переживання. Та жінки уміють одна одну за­спокоїти.

В народі побутує жартівлива думка, мовляв, щоб бути справжніми подругами, треба мати різні смаки щодо чоловіків і однакові до вина. В цьому таки є правда. Хлопці для них ніколи не були проблемою. А вино і справді люблять однакове. А головне, не смак вина, а привіт і без нього для кожної зустрічі. Ні одна, ні друга не виставляють своє «я», з усім погоджуються.

- У мне взагалі такий характер, що я ні з ким не конфліктую. Сама можу дати волю сльозам, якщо десь бачу несправедливість. Якось познайомились у потязі із жінкою, яка, як і я, їхала забирати дитину з моря. Разом ми на морі прове­ли два дні. А після більше 10 років спілкувалися.

А як приємно, що через десятки років твої од­нокласники надсилають фінансову і моральну підтримку у важку для тебе хвилину. Я дуже ці­ную дружбу.
Подруга - то краще ніж сестра, бо сестра дале­ко. А подруга завжди поряд.

За майже 40-річну дружбу найдовше розлу­чалися подруги на 3 місяці, коли Надя їздила до Чехії на заробітки. А Ніна не могла залиши­ти своє основне місце роботи. Та ті дні непоміт­но спливли.
Завжди подружки на дні народження радують одна одну подарунками. Пам’ятає Ніна, як Надя, почувши мимоволі бажання Ніни, привезла їй з моря коралові буси.
Найважче переживати втрати рідних, та від цього ніяк не уберегтись. І в такі хвилини не по­трібні ніякі слова - бути поруч, сидіти до ран­ку в абсолютній тиші і це є найкраща підтрим­ка. Хлопців Ніни і Надії покликала Вічність. Дітей нема поруч. Клята війна забрала їхніх синів і зятя захищати рідну країну. Але жінки не залишились на самоті. Вони є одна в одної.

Ніколи ми не сварились. Не пам’ятаємо, щоб навіть говорили на високих тонах. Бо не існує ні­яких проблем, які б не можна було разом поборо­ти, - кажуть подруги.
Ці люди пройшли пліч-о-пліч десятки років. Згадують щасливі і складні моменти, зберігають спільні світлини і завжди відчувають одна одну. Значить, це справжня дружба - чиста і вірна - і вона на все життя.

Олена КУЗЬМЕНКО, «Вісті Сосниччини» 

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.